150 років з дня народження Івана Липи
21.02.2015
24 лютого минає 150 років від дня народження Івана Липи.

Липа Іван Львович (літературні псевдоніми — Петро Шелест, Іван Степовик; 24 лютого 1865 р., м. Керч – 13 листопада 1923 р., м. Винники) — громадський і політичний діяч, письменник, лікар, співзасновник таємного товариства «Братство тарасівців» (1891 р.), перший український комісар Одеси від ЦР УНР (1917 р.), член ЦК Української партії соціалістів-самостійників, міністр управління культів (грудень 1918 р. – лютий 1919 р.), міністр віросповідань УНР (1919 р.).

Воєнно-політична обстановка в Україні змусила І.Липу разом з сином Юрієм залишити Київ і емігрувати спочатку до Вінниці, потім у Кам’янець – Подільський, Станіслав. Деякий час жив в еміграції в Тарнові (Польща).

На початку 1922 р. І. Липа переїжджає до Львова. 1 березня 1922 р. прибуває до Винник, про що свідчить запис в особистому записнику.

У Винниках він провадить життя, позбавлене політики: займається лікарською практикою і пише. Проживав Іван Липа, як приватний лікар у хаті Марії Лозовської по вулиці Лесі Українки (колишня вулиця Шашкевича). Будинок цей зберігся і донині. У Винниках він відкрив медичну амбулаторію, на якій біліла табличка з написом «Д-р мед. Іван Липа. Приймає». Важка та була практика в чужій хаті, і переслідувала його польська поліція, бо не мав дозволу на практику.

У Винниках у цей час проживав Іван Огієнко, який постійно спілкувався з самотнім Іваном Липою. І.Огієнко залишив цікаві спогади про Івана Липу, про його життя і побут у Винниках. Опубліковані вони були в журналі «Наша культура» за 1937 р. Жив Іван Липа у Винниках дуже скромно й убого, бо заробляв мало. Іван Огієнко в своїх спогадах цитує Івана Липу: « Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі, і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…»

У Винниках Іван Липа пише новели «Кара» та «Утома», твори вишукані, виткані, як писав його син Юрій, «ніби блакитним цвітом».

Трохи більше року прожив І.Липа у Винниках. Але думками завжди був з близькими і рідними людьми, з якими розлучила доля, — дружиною Марією, що залишилася в Одесі, і сином Юрієм — студентом медичного факультету Познанського університету, з яким підтримував постійний зв’язок через листування.

В листопаді 1923 р. стан здоров’я Івана Липи різко погіршився (з травня 1919 р. хворів на рак шлунка). 13 листопада Івана Липи не стало. За віросповіданням І. Липа був православний. Хоронив його греко-католицький священик о.декан Григорій Гірняк (з дозволу митрополита Андрея Шептицького). Поховано д-ра Івана Липу 15 листопада у Винниках.

Газета «Діло» за 18 листопада 1923 р.писала:

«Похорон д-ра Iв. Липи. В четвер 15 с. м. о 3-ій год. пополудни відбувся у Винниках похорон бл. п. д-ра ІB. ЛИПИ. Мимо слотливого дня, мимо того, що падав дощ і стояло страшне болото, в похороні взяло участь дуже багато народу, як місцевих громадян, так і львівської української громади, передовсім численної наддніпрянської еміграції з президією «Українського товариства до помоги емігрантам з Великої України» на чолі, а також представників галицько-українських політичних і культурних організацій: від «Народного Комітету» (голова д-р В. Бачинський, секретар д-р А. Говикович, д-р Я. Олесницький), від ред. «Діла» — нач. ред. д-р Д. Левицький, від «Просвіти» — проф. Ст. Шах, від «Українського Лікарського Т-ва» д-р M. Музика й ин. Похорон провадив місцевий парох, декан о. Гірняк з трьома дооколичними священиками. Співав хор місцевої читальні «Просвіти». Пo відправленню панахиди в мешканню, де жив Покійник, тіло перенесено до церкви, де відбувся парастас. Підчас богослужения, саме, як співали «Вічную память» небіщикові, явився Його син, котрий приїхав з Познані. Був це дійсно трагічний момент, що дуже зворушив присутних. По парастасі сказав гарне прошальне слово о. декан Гірняк, славлячи заслуги Покійника, а по винесенню труни з церкви промовив в імени «Нар. Комітету» д-р Я. Олесницький, підносячи хрустальний характер Небіщика. На цвинтарі промовляли над гробом д-р E. Щуровський, адвокат з Винник, в імени винницької громади й місцевих українських товариств, поет M. Вороний, як давний приятель Покійного та в імени наддніпрянської еміграції, проф. CT. Шах від Гол. Виділу Т-ва «Просвіта», д-р M. Музика в імени «Українського Лікарського Товариства». На цьому місці мусимо з правдивим признанням піднести промову M. Вороного. Цe була незвичайно сильна, натхненна, поетична мова, котра зворушила всіх присутних до сліз. Промовець згадав ті далекі часи, 30 літ тому, коли в купі з Липою й під проводом його організували «Братство Тараса», першу українську політичну орґанізацію самостійницького характеру, очевидно нелегальну. Згадав про незвичайну скромність покійного що до своєї особи й твердість та непохитність його в справах громадських, про відданність його рідній Україні, про його заслуги як послідовного українського державника-самостійника, про злидні на еміграції й прикрости «азилю», які докучали покійникові в останнім часі. Промова, переплетана мотивами з українських голосінь, повна жалю й розпуки по помершім та пророчої заповіди, що здійсняться мрії його, зробила потрясаюче вражіння: і священники, й народ плакали, слухаючи її. Труна покійного повна була квітів, зложених друзями й товаришами та знайомими. Крім того зложено багато вінців від «Українського T-ва допомоги емігрантам з В. України» (білі цвіти з синьожовтими лентами з надписом: «Ів. Липі - борцеві за Самостійну Україну», «Від Української Армії», «Інтернованого Українського вояцтва», «Гуртка діячів Українського Мистецтва у Львові», «Студентів Українців Краківської Академії Мистецтв», від громади м. Винник, від винницької читальні «Просвіти» й Сокола та ин.».

Поховали І. Липу неподалік Стрілецької могили. Споруджено пам’ятник І.Липі в 1937 р., встановив його син Юрій, якому батько залишив духовний заповіт – «Йти по життю, чесно виконуючи і професійний обов’язок і тримаючи в серці незгасиму віру в майбутнє незалежної держави – України».

У статті «Світлій пам’яті Івана Липи» Іван Огієнко писав: – ««Якось непомітно й вечір насунув і зовсім потемніло. Сумно й тихо верталися з похорону приятелі Івана Львовича. Починав сіяти дрібний дошкульний дощик, як щирі сльози за передчасно загинулим емігрантом, за чулою людиною, що горіла й світила глибоким патріотичним вогнем... Тихо вертався додому й я. Душу обгортав болючий сум за несподівано втраченим товаришем, з яким ми п’ять літ кипіли й нервувалися, віддавши цілих себе на будування Самостійної України... Доля не судила йому побачити вільної України, — довелось скласти зболілі кості свої далеко від родинного міста... Проходжу біля воріт осиротілої Липиної амбулаторії. Біліє табличка з написом: «Доктор медицини Іван Липа. Приймає...». Нехай тепер зриває цю табличку, хто хоче, бо лікар і без того практикувати більше не буде... А дощ плакав усе більше та більше...».

На честь Івана Липи названа одна з вулиць Винник. 7 липня 1994 р. було відкрито меморіальну дошку на будинку, де з 1 березня 1922 р. по 13 листопада 1923 р. жив Іван Липа (1865–1923 рр.), по вул. Лесі Українки, колишня вул. Шашкевича.

У Керчі (де народився І. Липа) по вул. Другій Мітридатській теж знаходиться меморіальна дошка на його честь. Є ще меморіальна дошка і в Одесі, яка присвячена батьку і сину – Івану і Юрію Липі.Знаходиться вона на будинку по вул. Пастера (колишня Херсонська) № 52. Щоправда, меморіальна дошка, встановлена на цьому будинку, — дещо неточна. Іван та Юрій Липи тут не жили, але часто бували в цьому помешканні. Жили вони на розі вулиць Єфімова та Юріївської, яка в 90-ті роки була перейменована на вулицю Івана та Юрія Лип.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar