До питання формування українсько-російського кордону в 1920-их р.р.
07.02.2015
Сьогодні, в умовах російсько-української війни на Донбасі і мирних ініціатив Заходу по врегулюванню кризи, зростає інтерес до питання кордонів між Україною і Росією.

Хоча радянська Україна і радянська Росія і вважалися братніми республіками, боротьба між ними за Таганріг та Східний Донбас спалахнула неабияка, і справа ця ледве-ледве не закінчилася збройним крнфліктом. Більшовицька влада Донської області відразу, починаючи з 1920 р., не схотіла віддати Україні землі населені українцями, і не побоялася піти у цьому питанні навіть усупереч волі Москви. Розпочалася справжня бюрократична паперова війна між радянськими органами влади Донецької губернії України і Донської області Росії.

Ще навесні 1919 р. відбулася передача чотирьох північних (неукраїнських за етнічним складом) повітів Чернігівської губернії до складу новоутвореної Гомельської губернії, що на той час входила до складу РСФРР.

15 березня 1920 р. РСФРР передала УСРР станиці Гундорівську, Кам'янську, Калітвянську, Усть-Белокалітвянську, волость Карбово-Обріську Донецького округу, ст. Володимирську, Олександрівську Черкаського округу і далі по лінії ст. Козачі Лагері, Мало-Несветайская, Нижньо-Крепінська, Таганрог (разом з округом) (у серпні 1924 року частина Шахтинського і Таганрозького округів Донецької губернії Української РСР були повернені до складу РСФРР).


Радянський уряд в 1920-і роки ніяких земель Україні не передавав. Швидше навпаки. Розселення українців на початку ХХ століття помітно виходило за межі Української РСР, встановлені більшовиками.

30 грудня 1922 року Українська СРР разом з РСФРР, Білоруською РСР та Закавказькою Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою (Грузія, Вірменія, Азербайджан) увійшла до складу СРСР на федеративних засадах, а фактично були анексовані, втрачаючи таким чином номінальну незалежність, яку мала доти. Після створення СРСР проблема кордонів постала знову.

Після прийняття Конституції СРСР на ІІ Всесоюзному з’їзді Рад 31 січня 1924 року Рада Народних Комісарів УСРР приступила до розв’язання територіальних проблем із РСФРР. Центральний Виконавчий Комітет СРСР для обговорення запропонованого РНК УСРР проекту створив «Комісію по врегулюванню кордонів між УСРР і РСФРР», яка розпочала свою роботу 1 липня 1924 року.

Комісія в основу врегулювання кордонів між УСРР і РСФРР, як було зазначено, поклала «принцип етнографічний в сенсі приєднання до даної республіки безпосередньо прилеглої до її території, заселеної в абсолютній або відносній більшості населення національності даної республіки». Після багатьох обговорень комісія дійшла висновку про необхідність приєднати до УСРР Путивльський, Гайворонський і Бєлгородський повіти Курської губернії, а також Валуйський повіт Воронезької губернії. Всього пропонувалося приєднати території з кількістю населення 1018,6 тис. осіб, у тому числі 591,7 тис. українців. Території з кількістю населення 1031,2 тис. осіб (у тому числі 724 тис. українців) залишалися за Курською і Воронезькою губерніями.

Як бачимо етнічний критерій не став головним у висновках комісії. За рішенням комісії до складу УСРР було включено:

• незначні території Гомельської та Брянської губерній;

• Путивльський повіт Курської губернії;

• Кринічевську волость Суджанського повіту Курської губернії;

• Грайворонський повіт Курської губернії, за виключенням Бутовської волості;

• весь Белгородський повіт Курської губернії в межах 1920 року;

• Нехлюдівську, Кунинську, Зимовську, Нечаєвську волості Корочанського повіту Курської губернії;

• Троїцьку, Буланівську, Слоновську волості, Новооскольського повіту Курської губернії;

• Валуйський повіт Вороніжської губернії.

Усі інші заявки УСРР було відхилено.

У 1925–1926 рр. продовжилося збільшення території України. 16 жовтня 1925 року Президія Центрального Виконавчого Комітету СРСР прийняла постанову «Про врегулювання кордонів Української Соціалістичної Радянської Республіки з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою і Білоруською Соціалістичною Радянською Республікою». Росії Україна передавала основні частини Таганрозького (з м. Таганрог) та Шахтинського (з м. Шахти) округів. На північному сході до УСРР переходив майже весь колишній Путивльський повіт, а також деякі прикордонні волості Курської та Воронезької губерній. На українсько-білоруському кордоні до складу України була включена одна сільрада в південній частині Мозирського округу. Натомість до складу Білорусії Україна передавала частину Олевського і Словечанського районів, а також північну частину Овручського району.

Всього УСРР одержувала територію, на якій мешкало 278,1 тис. осіб і втрачала територію з населенням 478,9 тис. осіб.Загальний баланс надбань і втрат був не на користь України (за населенням – 200,8 тис. осіб).

Водночас Кубань, яка була заселена переважно українцями, не увійшла до УРСР та була поступово зрусифікована.

Східні кордони України з Росією пройшли лінією: Глухів—Білопілля—Краснопілля—Золочів—Волчанськ—Троїцька Марковка—Краснодон—Новоазовськ—Північний берег Азовського моря.

Постанова від 16 жовтня 1925 року «Про врегулювання кордонів Української Соціалістичної Радянської Республіки з Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою і Білоруською Соціалістичною Радянською Республікою» в подальшому уточнювалась.

В склад Росії  входили прикордонні з Україною території Північно-Кавказького краю, де переважали українці. Чисельність яких становила на 1926 р. 2 млн. 733 тис. осіб. Але до України не приєднали навіть ті території, де українці становили до 90% населення. Москва це пояснювала економічною та географічною недоцільністю.

1 квітня 1926 до України була приєднана Семенівська волость Новозибківського повіту Брянської губернії; Троїцька волость Валуйського повіту Воронезької губернії.

19—24 жовтня 1928 року Президія ЦВК Союзу РСР розглянула питання про врегулювання кордонів УСРР і РСФРР в районі Брянської, Курської та Воронезької губерній. Ці косметичні зміни кордону з національним складом населення не були пов’язані. Проте всі ті зміни і уточнення на той час не могли остаточно вирішити питання справедливого встановлення східного кордону УСРР на основі етнічної ознаки населення.

При територіальному розмежуванні між РСФРР та УСРР Москва враховувала етнографічний принцип при приєднанні заселених переважно росіянами територій до складу Росії, але ігнорував цей самий принцип, коли поставало питання про приєднання відповідних територій до складу України. Адміністративний кордон між УСРР і РСФРР, встановлений в 1925 році, залишався майже незмінним до ліквідації СРСР. Він залишається східним кордоном нашої держави згідно з Договором між Україною і Російською Федерацією про україно-російській державний кордон від 28 січня 2003 р.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Фото: http://politiko.ua/

Читайте також:
Коментарі
avatar