Ми віддаємо усі сили, щоб визволити свою націю з гніту, - Іван Липа
14.11.2014
Пропонуємо читачам нашого сайту статтю Ганни Черкаської про відомогого громадсько політичного діяча, письменника, співзасновника таємного товариства „Братство тарасівців" Івана Липу, доля якого тісно пов'язана з Винниками.

"Ми любимо усіх людей і бажаємо усій людськості добра і волі. Ми віддаємо усі сили, щоб визволити свою націю з гніту. Ми вживаємо тільки українську мову, ми працюємо тільки для українського народу". Так поклялися у 1891 році на Тарасовій горі, де витав дух нашого генія, молоді борці, серед яких Іван Липа.

Іван Липа - з'явився на світ в убогій міщанській сім'ї нащадків старовинного козацького роду у м. Керчі. Мати Івана Левовича, Ганна з роду Житецьких, сподвижників гетьмана Івана Мазепи. Море, скіфські могили й степ колисали хлопчину, а родинні шляхетні основи врятували від життєвого бруду.

Початкову освіту Івась одержав при грецькій церкві, де здобув глибокі знання з сучасної грецької мови. Потім (1880-1888) було навчання у місцевій гімназії, а також праця репетитора. Далі - на медичному факультеті Харківського університету. Обставини тих літ нам легко уявити: більшість українців закобзарила у душі плач та зневіру й пожала неволю; частина молоді вважалася українофілами. Вони читали українські книги, відзначали народні свята, щиросердно любили свій народ, а мовою їхнього думання була російська і працювали вони для чужого народу.

Тоді й утворилося Братство Тарасівців - перша українська не просвітницька, аполітична організація наддніпрянців. Із чого вони виходили? Із програми, складеної Іваном Липою. Через два роки Братство було розгромлене. Іван Липа тринадцять місяців карався за ґратами (за статтею "отторжение Малороссии от Великой России"). Пізніше він зазначить: "Я скінчив середню й вищу школу, але найвищу освіту дістав у тюрмі". Бунтівника було відраховано з університету, тому довелося одержувати диплом у Казані.

А затим була праця земського лікаря в степах України. З 1902 року упродовж 16 літ Іван Липа працював лікарем в Одесі. У цьому місті він одружився з медсестрою Марією Булдовською, із священицької родини з Полтавщини. Після трагічної смерті останньої став жити з Марією Шепель-Шепеленко, яка походила із старовинного українського роду. Він побудував у селі Дачник під Одесою велику лікарню на кілька будинків, трьохдесятинний сад із басейном і квітами, городом і курганом для огляду. Ця лікарня збереглася і працює сьогодні. Іван Львович не відмовляв жодному хворому у безкоштовному прийомі.

А на дозвіллі писав поезії, казки, оповідання, психологічні новели, склав 13 "космічних" притч. Щоденно протягом 33 років Іван Липа писав казку буття. 1905 року Іван Левович став одним із засновників одеської "Просвіти", пізніше заснував у місті єдине українське видавництво "Народний стяг" на вул. Дворянській, 30.

У 1917 р. одесити обрали Івана Липу комісаром міста, членом Центральної Ради від Одеси. Із листопада наступного року він був міністром віросповідань, охорони здоров'я та юстиції. За короткий час Директорії Іван Липа зумів зібрати автокефальний Собор, при ньому Українська Автокефальна церква отримала самостійність і підтримку уряду. Іван Левович був одним із авторів проекту першої Конституції УНР (1918). З 1921 року Іван Липа був головою президії Ради Республіки на вигнанні.

На початку 1922 переїхав до Львова. У Винниках провадив життя, позбавлене політики: займався лікарською практикою і писав. Мешкав як приватний лікар у хаті Марії Лозовської по вулиці Лесі Українки (колишня вулиця Шашкевича; будинок зберігся донині). У Винниках відкрив медичну амбулаторію з такою табличкою: "Д-р мед. Іван Липа. Приймає". Був переслідуваний польською поліцією, бо не мав дозволу на практику. Заробляв мало, тому жив дуже скромно. Думками завжди був з близькими людьми, з якими розлучила доля, - дружиною Марією (залишилася в Одесі) і сином Юрієм (студент медичного факультету Познанського університету), з яким підтримував постійний зв'язок через листування.

У Винниках у той сам час мешкав Іван Огієнко, який постійно спілкувався з самотнім Іваном Липою. І.Огієнко залишив цікаві спогади про Івана Липу, про його життя і побут у Винниках (опубліковані в журналі "Наша культура" за 1937).

І.Огієнко у спогадах цитує Івана Липу: "Наш державний здвиг невгасимим вогнем запалить усі живі українські душі, і свого часу таки принесе відповідний плід. Помремо ми, але святий вогонь, що його ми сміливо запалили, уже ніколи не погасне. Це те, що переживе нас і створить найрозкішніші легенди в Україні…".

У Винниках написав новели "Кара" й "Утома", виткані, як писав його син Юрій, "ніби блакитним цвітом".

В листопаді 1923 р. стан здоров'я Івана Липи різко погіршився (з травня 1919 хворів на рак шлунка).

Похований 15 листопада у Винниках. Ховав православного Івана Липу греко–католицький священик о. декан Григорій Гірняк (з дозволу митрополита Андрея Шептицького). Поховано письменника-тарасівця (так написано на його могилі) у Винниках. 1937 р. Ю.Липа встановив на Винниківському цвинтарі, неподалік Стрілецької могили, пам'ятник батькові. Його син Юрій Липа став славою України.

Його дружині не удалося вирватися із "комуністичного раю", вона викладала природознавство в українській школі ім. Драгоманова на Болгарській вулиці в Одесі, Марія Липа загинула 1935 року від нестатків та переслідувань.

Іван Липа упорядкував свою літературну спадщину, зробив запис у щоденнику: "...чогось мені здається, що тринадцята дата буде щастити мені і що саме в цю дату я маю вмерти." 13 листопада на руках у Івана Огієнка невгасимий українець спочив. 

Найдорожчий друг Івана Липи - Микола Вороний присвятив побратиму поему "Євшан-зілля".


Читайте також:
Коментарі
avatar