Тарас Шевченко – великий син України (ВІДЕО)
08.03.2013 09:16
9 березня 2013 року українці відзначають важливу подію в житті свого народу: 199 років з дня народження Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка, борця за відродження національної самосвідомості, натхненника самостійності й незалежності України.

День народження і день смерті видатного українського поета Тараса Григоровича Шевченка стоять поряд – 9 та 10 березня. Між цими двома весняними днями – 47 років життя, з яких 24 – прожито у кріпацтві, а з 23 «вільних» – 10 років загублених у засланні.

Все життя Великого сина України було пронизане ідеєю вірності свого покликання служіння українському народу, своїй Батьківщині.

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці на Черкащині в сім’ї селянина-кріпака козацького походження. Рано осиротівши чотирнадцятилітнім хлопцем попав в "козачки" до поміщика П. Енгельгарда, з яким 1829 р. переїжджає до Вільно, а на початку 1831 р.— до Петербургу. Помітивши схильність юнака до малювання П. Енгельгард віддає його "в науку" до художника В. Ширяєва, що спеціалізувався на розписі палаців. 1836 р. Т. Шевченко знайомиться з українським художником І. Сошенком, а пізніше з К. Брюлловим, В. Жуковським, В. Григоровичем, М. Вільєгорським, Є. Гребінкою та ін.

Завдяки їх піклуванню Т. Шевченко був 1838 р. викуплений на волю за гроші, зібрані серед членів царської родини за лотерею, в якій розігрувався портрет вчителя царських дітей В. Жуковського роботи К. Брюллова. Цього ж року він був зарахований до Академії мистецтв у Петербурзі. 1845 р. Т. Шевченко вирушив в Україну з наміром оселитись у Києві. У березні 1847 р. його заарештовують в числі причетних до діяльності Кирило-Мефодіївського товариства та засуджують до заслання в солдати, та суворою забороною писати і малювати. Тривалі клопотання друзів про пом’якшення вироку увінчались успіхом 1857 р., коли поет був звільнений. Однак десять років солдатчини серйозно підірвали здоров’я Т. Шевченка і 10 березня 1861 р. він помирає у своїй кімнаті-майстерні в Академії так і не здійснивши особистої мрії — повернутись в Україну.

12 березня (за новим стилем) 1861 р. відбувся грандіозний похорон – російський, український та польський прогресивний Петербург проводжав поета в останню путь. Поховали Шевченка з лавровим вінком на чолі, в дубовій труні, вставленій у дощану скриню, вкриту зсередини шаром свинцю. 58 днів прах поета пролежав на Смоленському кладовищі. Коли було отримано дозвіл на перепоховання в Україні, труну викопали із землі, вклали у соснову домовину, оббиту свинцевими пластинами та обкуту залізними смугами, і, вкривши червоною китайкою, на спеціальному возі перевезли на вокзал. Відтак, залізницею до Москви, далі – на возі поштовим трактом до Києва, й потім – пароплавом – до Канева. Тут, на вершині Чернечої гори, викопали могилу й вимурували склеп, в якому встановили домовину з прахом. Над могилою насипали високий курган і встановили дерев'яний, а потому, чавунний орнаментований хрест. Аж через два місяці після смерті душа Тараса знайшла свій пристанок в Україні.

Тарас Григорович Шевченко відіграв виняткову роль в українському національно-визвольному русі. Народившись у сім'ї кріпака, він завдяки своєму таланту і долі зумів здобути волю і глибоку освіту. Його здобутки як художника були значними. Але ще більшим виявився поетичний талант Шевченка. Збірка його поезій «Кобзар», що побачила світ у 1840 р., стала однією з основ української ідеї та українського руху.Значення «Кобзаря» виходило далеко за межі літератури.

Нелегке життя випало на долю Тараса Шевченка. Складною була й доля багатьох пам'ятників, встановлених на його честь. Їх забороняли і нищили російські жандарми та білогвардійські офіцери, австрійські та польські чиновники, угорські та румунські шовіністи, німецькі фашисти та московсько-російські більшовики.

Перший монумент Кобзареві з'явився у Галичині. Первісток шевченкіани (пам'ятний знак) був встановлений у річницю його смерті в 60-х роках XIX ст. біля Сокільської скелі, що височіє над Черемошем між селами Тюдів і Великий Рожин Косівського району. Монумент мав вигляд білої колони, на якій гуцули вирізьбили цитату з його поезії: «Схаменіться! Будьте люди, бо лихо вам буде. Розкуються незабаром заковані люди - Настане суд...».

Найпершим відомим пам'ятником поетові поза межами України можна вважати невелике мармурове погруддя Шевченка на округлій колоні-п'єдесталі, встановлене 1881 р. в колишньому Новопетровському укріпленні (нині форт Шевченка) на півострові Мангишлак. Пам'ятник проіснував до 1920 року, аж поки його не зруйнувала революційна кіннота невстановленого забарвлення.

Перший пам’ятник великому Кобзареві на теренах України було споруджено у Харкові (1898 р.) коштом О.К. Алчевського (палкого патріота української культури) у Миронівському провулку (тепер — Раднаромівська вулиця), поблизу Харківської недільної школи, у сквері садиби Алчевських. На високому постаменті було встановлено мармурове погруддя Т.Г. Шевченка. Його автором був професор Петербурзької Академії мистецтв, виходець з України, харків’янин Володимир Олександрович Беклемішев (1861–1920 рр.). Бюст Шевченка зберігався у родині Алчевських до 1932 р. На початку 1930-х рр., коли у Харкові було відкрито Шевченківську картинну галерею, викладач місцевого юридичного інституту Микола Олексійович Алчевський (син Олексія Кириловича) передав пам’ятник до її фондів. Після закінчення Другої світової війни бюст реставрували і відправили до Київського державного музею Т.Г. Шевченка, де він експонується й до сьогодні.

Особливо багато пам’ятників і меморіальних дощок Кобзареві було встановлено в Галичині під час відзначення 50-річчя з дня смерті Т.Шевченка у 1911 р. і святкування 100-річчя з дня його народження в 1914 р.

Перший на Західній Україні пам’ятник Кобзареві звели у вересні 1911 р. у с. Лисиничах з ініціативи голови «Просвіти» Данила Вендиша. Спочатку на місці майбутнього пам’ятника поставили кам’яне погруддя. Пам’ятник звели за кошти селян. Спочатку пам’ятник мав вигляд увінчаної хрестом піраміди з вмонтованим фарфоровим портретом Кобзаря і нагадував первісну могилу Шевченка на Чернечій горі. До 100-річчя з дня смерті поета пам’ятник дещо змінили: замість хреста встановили бронзове погруддя Кобзаря.

У 1913 р. у Винниках був встановлений перший на західноукраїнських землях скульптурний пам'ятник великому Кобзареві. Тривала титанічна боротьба українців Західної України, в умовах австрійської монархії за увіковічнення пам'яті Великого поета, увінчалася успіхом. На велелюдному мітингу, влаштованому з цього приводу, присутні висловили глибокий жаль, що пам'ятник Т. Шевченку на той час не дозволено було відкрити ні царським урядом Росії у Києві, ні польським у Львові.

Т. Шевченка без особливого перебільшення можна вважати «батьком» української національної ідеї. Його поезія змогла не лише забезпечити «зв’язок часів», але й поклала початок перетворення української етнографічної маси, що фактично втратила свою власну політичну еліту і, здавалося б, була приречена на повну асиміляцію, в європейську націю, давши їй розуміння минулого і дороговказ у майбутнє, надію і сподівання.

І сьогодні, як ніколи, актуально звучать слова із «Заповіту»:

«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.»



Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР

Теги: пам'ятник, тарас Шевченко

Читайте також:
Коментарі
avatar