Депортовані українці щодо Волинський подій: "Пробачаємо і просимо прощення"
18.06.2013 13:22
Напередодні 70-ї річниці Волинських подій, яку відзначатимуть 11 липня цього року, у Польщі знову нагнітаються антиукраїнські істерії. Свою позицію щодо цього висловило Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння». У своєму зверненні депортовані українці говорять, що деяким суспільним групам у Польщі, для яких реальний історичний процес остаточно зупинився 70 років тому, у 2013 році потрібні чергові політичні сатисфакції – політичне і правове визнання польським парламентом взаємної польсько-української братовбивчої боротьби на Волині геноцидом місцевого польського населення, здійсненого ОУН і УПА.

Депортовані українці зазначають: «Вшановуючи гідно по-християнськи світлу пам’ять усіх беззахисних жертв українсько-польської братовбивчої боротьби у сорокових роках минулого століття на Холмщині, Волині, Поліссі, Східній Галичині, Надсянні, Західній Бойківщині, Лемківщині, ми, вслід за ієрархами українських християнських церков, звертаємось до всіх поляків зі словами: «Пробачаємо і просимо прощення».

Подаємо текст звернення повністю:

«Заява Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння» (Об’єднання «Закерзоння») з приводу волинської трагедії 1943-1944 років

Внаслідок нестримного нагнітання у Польщі різними кресовими, ветеранськими організаціями антиукраїнської істерії навколо волинської трагедії 1943-1944 років у цю часто доволі далеку від історичної правди політичну кампанію в черговий раз включились Сейм і Сенат Республіки Польща.

Сейм РП ще 10 липня 2003 року в заяві «В зв’язку з 60-ю річницею волинської трагедії» визнав, що «це була трагедія обох народів», тому що «трагедії поляків, яких вбивали і виганяли з їх місць проживання збройні формування українців супроводжували також терпіння українського населення – жертв польських збройних акцій».

У минулому десятилітті історики не виявили нових вірогідних архівних документів, які би давали підстави відповідальним політикам, а тим більше парламенту країни, називати волинську трагедію 1943-1944 років геноцидом польського населення т.зв. східних кресів, здійсненим ОУН і УПА.

Проведені українськими істориками, краєзнавцями дослідження на території Волинської області суттєво змінюють відомі з польських публікацій як кількість польських і українських жертв, так і співвідношення між ними, деталі окремих обставин польсько-української кровопролитної боротьби на Волині. З названих українських досліджень беззаперечним висновком є, що вбивства, в тому числі масові, здійснювали обидві сторони конфлікту.

Але суспільним групам у Польщі, для яких реальний історичний процес остаточно зупинився 70 років тому, у 2013 році потрібні чергові політичні сатисфакції – політичне і правове визнання польським парламентом взаємної польсько-української братовбивчої боротьби на Волині геноцидом місцевого польського населення, здійсненого ОУН і УПА.

Для них вбивства, зокрема й масові, у сорокових роках минулого століття автохтонного українського люду на Холмщині, Волині, Поліссі, що їх здійснювало польське збройне підпілля усіх політичних орієнтацій (в тому числі прорадянської), польська (т.зв. «гранатова») поліція, що була на службі у нацистських окупантів, збройні підрозділи 27-ої Волинської дивізії піхоти АК, були виключно відплатними, «випереджувально-відплатними» акціями, в окремих найтрагічніших випадках воєнними злочинами.

У 2009 році з нагоди не зовсім ювілейної 66-ої річниці волинських подій Сейм РП в ухвалі «У справі трагічної долі поляків на Східних Кресах» фактично звинуватив ОУН і УПА у «т.зв. антипольській акції – масових вбивствах, що мали характер етнічної чистки і геноцидні ознаки».

У певному сенсі компромісному, єдиному проекті сеймової ухвали, який у наші дні попередньо обговорюють посли Сейму, волинську трагедію також кваліфікують як таку, що мала «характер етнічної чистки з ознаками геноциду».

В сенатському погодженому проекті ухвали волинська трагедія, за рекомендацією експертів-істориків з Інституту національної пам’яті Польщі, мала «характер етнічної чистки, яка сповняє ознаки геноциду», що рівнозначне з геноцидом.

Про місцевих українців, вбитих поляками у цій взаємній боротьбі, у названих вище проектах ухвал Сейму і Сенату РП жодних згадок чомусь немає.

Що ж було визначальною причиною збройної польсько-української братовбивчої боротьби у сорокових роках минулого століття на Волині? Чи можна було тоді уникнути взаємного кровопролиття?

Визначальною причиною кровопролитного польсько-українського конфлікту у сорокових роках минулого століття на Волині, Поліссі, Східній Галичині як для поляків, так і для українців була боротьба за майбутню державну приналежність цих земель, цієї території.

Позиція польського еміграційного уряду в Лондоні була категорична і незмінна: т.зв. східні креси міжвоєнної Польщі (Волинь, Полісся, Східна Галичина) за всяку ціну мали залишитися у складі майбутньої відновленої повоєнної Польщі. На досягнення цієї мети були скеровані всі дії польського збройного підпілля на Волині, Поліссі, у Східній Галичині.

Керівництво українського національно-визвольного руху відстоювало безумовне право поневолюваних різними окупантами місцевих українців – корінних мешканців цих етнічних українських земель, бути у складі майбутньої соборної самостійної України.

На превеликий жаль, уникнути кровопролитної взаємної українсько-польської боротьби тоді не можна було.

Залишаємо поки що без відповіді важливе питання: «Які мотиви явної зміни політичної оцінки волинської трагедії сьогоднішніми польськими парламентарями в порівнянні з оцінками польського політикуму у 2003 році?»

Хочемо нагадати, що винесений для розгляду і прийняття на засіданні Сейму РП ще на початку січня цього року виважений проект ухвали «У справі акції «Вісла» внаслідок галасливих публічних протестів кресових організацій, які відкрито узалежнювали його розгляд від визнання Сеймом РП волинської трагедії геноцидом польського населення Волині, був раптово знятий з розгляду.

Злочинна депортаційна акція «Вісла» мала на меті «остаточно розв’язати українську проблему в Польщі», тотально депортувавши українців на північно-західні землі повоєнної Польщі, поселяючи їх там у можливо найбільшому розпорошенні, «де вони швидко засимілюються», тобто полонізуються.

Акція «Вісла» – яскравий приклад етноциду української національної меншини у повоєнній Польщі, що його прагнув здійснити тодішній польський комуністичний режим.

Ми сподіваємося, що у найближчому майбутньому Сейм РП все таки дасть об’єктивну політичну і правову оцінку цієї злочинної акції.

Ніхто з нас не буде заперечувати, що покоління українців і поляків, які народилися і виросли у повоєнні роки, хочуть і мають право як добрі сусіди жити у злагоді та взаємоповазі.

Від імені Об’єднання «Закерзоння» хочемо заявити, що абсолютну рацію мали посли Сейму, які 10 років тому відому історичну заяву Сейму РП «У зв’язку з 60-ю річницею волинської трагедії» закінчили словами: «Нехай вміння пробачати стане фундаментом кращого майбутнього, добросусідства і польсько-української приязні».

Вшановуючи гідно по-християнськи світлу пам’ять усіх беззахисних жертв українсько-польської братовбивчої боротьби у сорокових роках минулого століття на Холмщині, Волині, Поліссі, Східній Галичині, Надсянні, Західній Бойківщині, Лемківщині, ми, вслід за ієрархами українських християнських церков, звертаємось до всіх поляків зі словами: «Пробачаємо і просимо прощення».

Голова Об’єднання «Закерзоння» Володимир Середа»

Джерело: zik.ua


Теги: сейм, пам'ять, Волинська трагедія, звернення, прощення, Закерзоння

Читайте також:
Коментарі
avatar