У Винниках вулиці присвоїли назву імені Лагодовських
12.09.2013 16:07
Cьогодні, 12 вересня 2013 р., сесія Винниківської міської ради, за поданням голови постійної депутатської комісії Байцара Андрія, присвоїла назву вулиці в честь видатного українського шляхетного роду Лагодовських.

Відомим за писемними джерелами володарем Винник був рід Лагодовських. Лагодовські володіли Винниками понад сто років (бл. 1515 – 1631 рр.), але основним місцем проживання цей населений пункт міг бути для них лише у кінці XVI ст. на початку XVII ст.

Рід Лагодовських походив від славного роду Корчак, який бере свій початок від  короля Данила Галицького. Федір Любартович (бл.1351 р. —  1431 р.) — Великий князь Волинський, син князя Любарта Гедиміновича, надав землі навколо сучасного с. Лагодів славному і заможному лицареві Лагодовському, «пану на Лагодові». За це славний Лагодовський був зобов'язаний з дружиною надавати князеві Федору Любартовичу допомогу обороняти княжі села і міста, будувати замки, лагодити дороги, давати підводи та платити податки.

Уперше згадка про Лагодовського (Дениска) зустрічається у 1397 р., як свідка з Глинян. У документах, де мова йде про Дениска, його називають «з Погорілець» або «з Підгаєць». Як стверджує Р. Бучко (дослідник історії Винник) у Дениска Лагодовського було шестеро дітей. Старший син – Дмитро був володарем Погорілець, Сухоріччя, Седлиськ, Воскремінців. Останнє село у 1440 р. продає, натомість купує у 1453 р. частину села Станимир. У 1464 р. підтримує конфедерацію проти Одровонжів, які почали експансію навколо львівських земель через владні структури. Відома історикам записка львівського гродського суду з 1466 р. Так, у протоколі від 12 вересня 1466 р. сказано, що Дмитро Лагодовський, котрий приймав участь як свідок у справах про Вовчухи і Цеперів, розпочав справу проти Яна Нарайовського, звинувачуючи його у тому, що він примусив свою служницю-русинку прийняти католицтво (у документах щодо шляхти, яка зберегла свою руську (українську) ідентичність  використовувалося визначення Rutheni).

Дмитро  Лагодовський помер у 1470 р., залишивши дружину Анну з Селиськ, дочку Марусю та сина Ванька, який примножив спадок батька, придбавши Мірашів, частину Станимира, Боршів (1474 р.). Згодом, успадкувавши від овдовілої сестри маєтки Свистельницьких (1498 р.), стає львівським гродським суддею (1498 – 1503 рр.).

За М. Грушевським: «Наприкінці XVI ст. в Україні залишилося вже мало неспольщеної української шляхти. Найбільше було такої шляхти в Галичині, але це була лише дрібна шляхта, бо більш-менш заможна була спольщена. Шлюби з поляками, з католиками викликали переходи на католицтво. Із старих тубільних родів тільки магнати Лагодовські зберегли українську національність в середині XVI ст. і довели її опікою над православним Унівським манастирем».
 
У XVI ст. не лише магнатів — навіть заможнішої української шляхти було дуже мало. Ванько Лагодовський  у 1515 р. володів 30 селами, були серед них Винники та Підберізці. Остання згадка про Ванька Лагодовського  датується 1537 р.

Р. Бучко (дослідник історії Винник) пише: «Геральдики наводять ще два покоління – Іваська Ваньковича, якого оскаржує львівський каноник Понятовський за різні гвалти та несплату десятини і проклинає з конфіскацією дібр аж до знесення прокляття у 1539 р., хоча раніше він оправдався від закиду про грабунок Винник та Підберізців. Ще його батько придбав ці села у Струмили, але вдова Єлизавета Струмилова мала якісь претензії. Інших відомостей про Іваська нема. Не відомо також нічого про його дружину. Теоретично Івасько і Ванько могли б бути однією особою, бо лише одна дитина у сім’ї на цей час була рідкістю. Дружина Ванька – Анна, про її походження також нема ніякої інформації. Друге покоління у вже згаданих геральдиків, яке пропустили Лозинський, а за ним і Михайло Влох,  — четверо дітей Іваська Ваньковича, серед них Олександр Ванько Лагодовський успадкував серед інших сіл також і Винники».

Лагодовський  Олександр Ванько (1525 р. — 1574 р.) — український (руський) шляхтич зі стародавнього українського роду, володар Винник  у 1560-х - поч. 1570-х рр., ктитором Унівського монастиря з 1549 р. по 1574 р.

 У 1549 р. Унівський монастир був зруйнований під час татарських набігів. Якби не лицар Олександр Ванько Лагодовський, на цьому б історія монастиря закінчилася.

Зазначено в описах Буцманюка І. «Унів і його монастирі», Жовква, 1904 р., с. 17: «Був це лицар побожний, щедрий для церков і монастирів, а для убогих старців, сиріт і калік милосердний. У важких, лютих боях за віру святу і Русь-Україну вік його минався... Та ось занедужав він на ноги, і хоч все робив, щоб одужати, але не ставало йому краще. Слуги переносили його з місця на місце. Втрачаючи надію, лицар став наполегливо молитися і від втоми заснув. У сні йому об'явилася Матір Божа, яка промовила: «Їдь звідси на схід сонця і там знайдеш в глибокому ярі криницю, а коли водою з тої криниці обмиєш ноги, то оздоровишся». Сон збувся. Лагодовський натрапив на руїни монастиря в Уневі. знайшов джерело, обмився в ньому і одужав (джерело діє і понині, воно обкладене камінням і прикрашене зображенням Богоматері). За народним переказом на згарищі він побачив ікону Божої Матері, що чудом вціліла. «...Межи згарищами – блеск ясний, несьогосвітній. Усі припали до того місця, стали відгребувати згарища і попіл – і очам їх вказується ясна і неушкоджена чудотворна ікона. Надія і сила вступила в серце лицаря побожного». З вдячності своїй Цілительці Лагодовський збудував муровану церкву Успення Пресвятої Богородиці. Це – унікальна пам’ятка архітектури перехідного періоду від пізньої готики до ренесансу, збережена до сьогодні. До неї було перенесено ікону і поміщено за престолом над цілющим джерелом.

1569 р. польський король Сигізмунд Август видає ман¬дат про повернення О. Лагодовському незаконно відібраного маєтку  — с. Винники з прилеглими пасікою і ставком.

До наших днів зберігся красивий мармуровий надгробок князя, який виконаний у стилі Ренесанс. Лагодовський зображений у лицарських обладунках. Правою рукою він підпер голову, наче дрімає, ноги схрестив одна на другій. Обрамування нагробника витримане в суворості іонічного стилю й тільки хвилясті волюти причілка вносять деякий бароковий неспокій у цілість цієї ренесансової композиції. Можливо, що як обрамування київського нагробника (над тлінними останками князя Костянтина Острозького в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, який був встановлений 7 серпня 1579  р., а зруйнований у 1941 р.), так і завершення причілка в Уневі — пізнішого походження. Лв до нього.

Надгробок Лагодовського – один із кращих зразків західноукраїнської скульптури епохи Ренесансу (подібним був надгробок Катерини Рамултової у Дрогобичі). З 1574 р. до 1950 р. надгробок знаходився у монастирській церкві. Зараз його оригінал зберігається в Олеському замку.

Олександр Ванько Лагодовський мав троьх синів: Андрія, Яна (Івана) і Кліана.

Згідно з документами Львівського обласного архіву, в 1609 р. пан Андрій Лагодовський (ймовірно син  Олександра Ванька) продає за 33 000 флоренів  львівському католицькому митрополиту Яну Замойському (помер 1611 р.) гербу Гржимала с.Підгайчики, с.Погорільці, с.Станимир, с.Туркотин, с.Дворища і Залуку. Андрій  був львівським поборчею (1606 р.) і земським писарем (1612 р.). Помирає у 1614 р.

Кліан ще жив у 1597 р., але на жаль інших фактів про нього не виявлено.

Ян (Іван) Лагодовський був депутатом на трибунал (1598 р.), послом на Волинському сеймі (1607 р.) і волинським каштеляном (1617 р. – 1622 р.). 1613 р. під час перебування на засіданнях Коронного трибуналу в Любліні мав змогу вперше ознайомитися з діяльністю місцевих Кармелітів Босих. Тоді ж він запропонував монахам заснувати монастир у Львові. Ян   був католиком, бо це сприяло  його кар’єрі. Є згадка про напад Яна на сусіднє село Чишки: «Ян Лагодовський з Винників: у 1592 р. він набрав собі з лісу, який належав монахам, деревини на 15 000 гривень,  а у 1603 р. вивіз звідти ж 5 000  возів деревини».

Cкільки разів був одружений - невідомо. Але відомо, що у 1605 р.  одружився з княгинею Ізабелою Олександрою Вишневецькою (пом. після 1612 р.; дочка Андрія Івановича Вишневецького (пом. 1584 р.) - староста любецький, луцький та лоївський (1580-1584 рр.), каштелян волинський (1568-1572 рр.), воєвода брацлавський (1572-1576 рр.) і волинський (1576-1584 рр.), другий син князя Івана Михайловича Вишневецького).

У Винниках Ян бував рідко, основна його діяльність пов’язана з Волинню. На Волині він купує у Гулевича села Затурці і Жельвів (1607 р.), у Сангушка – села Зимне і Горячів (1612 р.), також він судиться з Дрогойовським (1610 р.) і з кн. Пузинами (1614 р.), повертає борг львівських домініканів (1617 р.), стає куратором К. Клуса (1621 р.). У с. Затурцях збудував дерев’яний костел (1620 р.) і створив тут августинський монастир. Після смерті Яна, між братами починаються суперечки за поділ залишеного покійним батьком майна.

Р. Бучко, констатує про шестеро дітей Яна Лагодовського (Станіслав, Олександр, Марко, Андрій, Юрій і  Анна).

 Станіслав  Лагодовський був королівським ротмістром, судився у 1618 р., а також з Заславськими у 1623 р., з Прибоєвськими у 1625 р., у 1626 р. робить напад на Винники, де мешкали його молодші брати. У відповідь два брати, Олександр та Марко, напали на нього у Львові і жорстоко замордували цього ж року. За цей вчинок Олександр та Марко були засуджені у 1629 р., правда ненадовго.  

Олександр помер від хвороби у 1631 р., а Марко загинув на війні у 1636 р.

Юрій вчився у єзуїтів у 1627 р.        

Не дуже відрізнявся від братів і Андрій Лагодовський  (помер 1653 р., або 1661 р.). Свою молодість провів у воєнних походах. Служив в іспанській армії Філіпа II, воював у Швейцарських Альпах, був у Бельгії. Там у м. Лювен написав латинською мовою гучний панегірик (похвальну промову) на честь Зигмунда III, надрукувавши його у 1620 р. Повернувшись на батьківщину, продовжує боротися, але вже з родиною, сусідами, монахами, міщанами, селянами та й з усіма з ким мав тільки якісь стосунки. Як пише Р. Бучко: «Андрій у Львові чинить бешкет з приводу визволення з ясиру хлопчика (1624 р.) і нападає на село Якторів, поблизу Унева, який вважав своєю спадщиною (1627 р.). Під час нападу він вбив селянина, а худобу забрав до Винник».

У 1650-х рр. володів «Бібрською державою» (Бібрка із селами Лани, Ланки, П'ятничани і Серники).

Анна Лагодовська була така ж, як її брати, часто вживала насильство та сваволю. Була мабуть приваблива, бо тричі виходила заміж. Її першим чоловіком ув – Микола Малинський, другим – Кіліян Боратинський, а третім – Станіслав Бжозка.
 
1631 р. Андрій Лагодовський за борги продав Винники, Підберізці, Млинівці, Завадів і Бартошів львівському каштеляну Вацлаву Замойському, гербу Єліта (сам перебирається у Краківець біля Яворова; Андрій залишив з дружиною Анною Даровською чотири дочки і сина Казимира). На Казимиру рід Лагодовських по чоловічій лінії закінчився.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР

Теги: рішення, міська рада, Сесія, вулиця

Читайте також:
Коментарі
avatar