Натхненники і творці першого в Західній Україні пам'ятника Т. Шевченкові у Винниках
27.09.2013 09:26
До 100-річчя першого в Західній Україні пам'ятника Т. Шевченкові.

На початку XX ст., коли наближалось сторіччя з дня народження поета,  прогресивна галицька інтелігенція доклала багато зусиль до того, щоб встановити  пам'ятник Т. Шевченкові у Львові. Проте  на перешкоді ставали польські чиновники, які керували всіма сферами життя у Галичині.

Тоді виникла ідея поставити пам'ятник Шевченкові біля Львова. Винниківчани   вирішили до 100-річчя народження Кобзаря  встановити у себе цей пам'ятник. На кошти, зібрані серед робітників, селян та інтелігенції, в 1910 — 1912 рр. в майстерні Яворського у Львові був зроблений пам'ятник великому Кобзареві,  влітку 1913 р. встановлений в центрі Винник, а 28 вересня відкритий і посвячений.

Наприкінці 1907р. австрійський уряд був змушений піти на поступки українцям. Він вперше визнав існування українського питання в імперії. Цей період в історії Винник ознаменувався активізацією українського життя в місті.

1909 р. — «Товариство господарсько-кредитове» для Винниківського судового повіту (засновники — А. Рак і о. Г. Гірняк).

17 серпня 1910 р.  — Ухвала Ради громадської Винників, про переведення навчання в публічній школі з польської на українську мову.

26 листопада 1910 р. — віче поляків Винник (висловили протест проти запровадження в народній школі української мови замість польської).

3 грудня  1911 р.— посвячення меморіальної дошки М. Шашкевичу в церкві Воскресіння Господнього. У посвяченні взяли участь священники: Фолис, Гірняк, Радкевич, П’ясецький, Хомин і Новосад.  Після відкриття пам’ятної дошки в місті відбувся урочистий похід, який пройшов новоназваними Винниківською міською радою вулицями М. Шашкевича (сучасна вул. Л. Українки) й Т. Шевченка до будинку «Просвіти». На будинках українців-винниківчан майоріли національні жовто-сині прапори.

22 грудня 1912 р. — вимога польського товариства «Родина» про неможливість відкриття паралельних українських класів у Винниківській школі.

1913 р. (вересень) — запрацювали у школі українські паралельні класи (директор школи – українець Дмитро Вовків). Цьому передували такі події:

18 серпня 1904 р. — постанова  ради громади Винник про утворення у народній школі паралельних класів з українською мовою викладання.

31 жовтня 1904 р. — засідання Окружної шкільної ради у Львові про введення паралельних українських класів у винниківській школі.

1905 р.(січень) — лист винниківчан до Міністерства віросповідань і освіти з проханням відкрити українську школу.

16 лютого 1905 р. і 2 травня  1905 р. — листи винниківчан до імператора Франца  Йосифа  I з проханням відкрити українську школу.

Організатором  будівництва та відкриття пам'ятника виступило товариство «Просвіта», яку ще з 1896 р. очолював о. Г. Гірняк. У 1910 р. було створено комітет, до якого входили В. Левицький (голова), о. Г. Гірняк, А. Рак, Г. Грицай, Ю. Левицький, М. Ліщинський, що розпочав збір коштів серед місцевого населення. Виконати план пам'ятника було доручено архітекторові Олександру Лушпинському.

Завдяки В. Левицькому, гроші на пам’ятник Кобзареві надходили навіть із Наддніпрянщини. Саме «Просвіта» збирала кошти. Читальня тоді налічувала 142 члени. Вони проводили концерти до дня народження Кобзаря, Шевченкові дні, вистави, фестини тощо. Зібрані за фестини кошти йшли на побудову будинку «Просвіти» і на спорудження пам’ятника. Його виготовлення та встановлення обійшлося громаді Винник приблизно у 865 корон.

Левицький Володимир Лукич (псевдонім Василь Лукич; 2 вересня 1856 р.  с. Белзці (тепер с. Гончарівка Золочівського району)  — 6 жовтня 1938 р. м. Винники) — нотаріус у Винниках, письменник і громадський діяч, дійсний член НТШ (з 1926 р.),  голова товариства «Просвіта» у Винниках (1907 – 1914 рр.).   Частину свого трудолюбивого життя  Володимир Левицький провів у Винниках. У 1897 р. В. Левицького призначають нотаріусом у Винниках. Тут він жив  до 1938 р. у віллі (кін. XIX —  поч. XX ст.), яка збереглася дотепер (вул. Галицька, 71). До його обов’язків  належали спадкові справи, шлюбні угоди, різні правові акти, тощо. Діловодство Володимир Левицький вів виключно   українською мовою. Цей факт мав великий вплив на селян, які вперше на практиці бачили рівноправність української мови в уряді. Українці Винник звернулися до В. Левицького з проханням очолити товариство «Просвіта». У 1907 р. його вибирають головою місцевої «Просвіти».  Вибух війни 1914 р. припиняє діяльність Левицького у Винниках з великими втратами для української справи.

Перша світова війна завдала великої шкоди Винникам, частина будинків згоріла разом з тютюновою фабрикою, дім Левицького також зазнав ушкоджень.
Володимир Левицький  помер 6 жовтня 1938 р. у Винниках і похований на Личаківському  цвинтарі у Львові.

На честь  Володимира Левицького  названа одна з вулиць Винник.

Гірняк Григорій  (1865 р., с. Мелна Бібрецького повіту — 1945 р., м. Винники) — один із визначних представників галицького духовенства, довголітній парох, декан у Винниках, член Архиєпархіяльного церковного суду, парох-консультант Митрополичого Ординаріяту, член управи священицького вдово-сиротинського фонду, почесний радник Митрополичої Консисторії. У громадському житті  — член Повітової ради, один із засновників та активних діячів винниківської читальні товариства «Просвіта».

 У 1889 р. прийняв висвяту в священики з рук митрополита Сильвестра Сембратовича. Відразу після висвяти о. Гірняка іменовано співробітником хворого пароха Винник о. С.Хомінського. Після смерті о. С.Хомінського в 1890 р., став доглядачем цієї парафії, а з 1894 р. – парохом і залишався ним аж до смерті. Винники були першим і останнім  місцем його душпастирської праці, яка тривала 56 років.

Крім настоятельства, о. Гірняк займав ще й інші церковні посади:  був членом Архиєпархіяльного  Церковного Суду, парохом-консультантом Митрополичного Ординаріяту і членом управи священицького вдово-сиротинського фонду. У 1912 р. став заступником декана, а в 1914 р. був іменований шкільним комісаром на Львівський повіт. І в громадському житті брав о. Г.Гірняк активну участь. Він підтримував очолюваних Юліаном Романчуком народовців у їхній боротьбі за рівноправність українців з поляками, за відповідне українське представництво в Галицькому сеймі і Віденському парламенті, а опісля за реформу виборів до цих установ. Григорій Гірняк разом з Костем Левицьким був  організатором і керівником політичного  товариства   «Селянська рада» (поч. 1890-х – поч. 1900-х рр.), яка об’єднала хліборобів Львівського повіту. Це неабияк допомагало українським кандидатам у парламентських і сеймових виборах.
 
Отець Григорій Гірняк подбав про заснування у Винниках «Просвіти». 19 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк.

Г. Гірняк організував гуртки «Сільський Господар» і «Сокіл», кооператив «Товариство господарсько-кредитове» (28.11.1909 р.).

Помічниками у своїй праці о. Г. Гірняк мав двох інтелігентів – нотаріуса Володимира Левицького і суддю Антіна Рака. У Львові так і говорилось, що Винники – це «Левицький, Рак і піп Гірняк». Головним чином завдяки їхній праці, українське населення Винник стало свідомою і добре організованою національною спільнотою, а Винниківський район став найсвідомішим і найкраще організованим у Львівському повіті.

Саме о. Г. Гірняк запровадив традицію використання української вишивки в церкві Воскресіння Господнього. У його листі до головного Виділу «Просвіти» читаємо: «... я власне тепер веду борбу з фабрикою і поляками о рускі свята. Кожда справа з релігійного церковного життя, котру поляки з якої небудь причини потрафляють некорисно, або сьмішно представити, причиняється до ослаблення нашого обряду, а тим самим і народности (деякі сполячені Русини (а тих у мене не бракує) тільки чекають на яку нагоду, щоби свій перехід на обряд латинський перед сьвітом оправдати). Се у мене дуже важлива справа. ...поляки попре усіх інших штуках передовсім і головно косцьолами і косцюлками наш нарід нищать і на тим поли чекає нас найбільша, але і найтрудніша боротьба».

На честь   Гірняка Григорія названа одна з вулиць Винник.

Рак Антін ( 1876 р., с. Сурохів Ярославського повіту (Галичина) — 1958 р., м. Відень (Австрія). Був суддею апеляційного суду у Львові, засланий в Сибір (1915-1921 рр.). Голова Товариства прихильників мистецтва у Львові (1930-1939 рр.), співробітник журналу «Життя і право». Громадський діяч у Любачеві, Стрию, Львові а також у Винниках. Антін Рак належав до найзаслуженіших для української справи людей у Винниках і повіті. У березні 1908 р. А.Рака призначено до повітового суду т. зв. комісаром для спростування ґрунтових книг (приміщення суду знаходилося на теперішній вулиці Івасюка, 5).

З українськими сторонами в суді він вживав українську мову і нею ж видавав судові рішення. На закид тодішнього начальника cуду - москвофіла, що в суді немає стільки писарських сил, які знали б українську мову, холодно відповів, що треба змінити мовні закони або – писарів. Читальня «Просвіти» була йому другим домом, тоді як австрійському судді було небезпечно брати участь у народній праці. Коли в неділю 12 квітня 1908 р. прийшла вістка про атентат на намісника Галичини Потоцького, суддя Рак сказав у читальні: «Добре зробили! Те належалося вже давно тому лайдакові (Потоцькому), як і всім старостам та іншим польським цуцикам». На такі слова тоді треба було мати відвагу.

Суддя А. Рак проводив свою діяльність у Винниках і в цілому Винниківському повіті, дбаючи про національне й економічне піднесення селян. Його стараннями читальня «Просвіти» у Винниках одержала велику площу (2 га) з будинком у центрі містечка від Крайового виділу.

В цей час з 1907 р. по 1914 р. головою винниківської «Просвіти» був Володимир Левицький. А. Рак був заступником голови - секретарем «Просвіти». У Винниках він створив відділення Національно-демократичної партії.

За сприянням А. Рака відновлюється винниківський хор під диригуванням абсольвента Музичного інституту ім. Лисенка у Львові Василя Согора, пізніше диригента різних хорів у Львові й хориста оперного театру у Львові. У цьому хорі активну участь бере і А. Рак.
У 1909 р. А. Рак і о. Г. Гірняк створюють у Винниках «Товариство господарсько-кредитове» для Винниківського повіту (у 1914 р. на його рахунку було 20 000 крон).

По закінченні праці над ґрунтовими книгами, у 1912 р. А. Рака переведено до окружного суду в Тернополі. Його діяльність там, мабуть, була така сама, бо під час московської окупації в 1914-15 рр. його вивезено в Сибір одним з перших. Там він пробув до 1921 р., а після повернення нові окупанти-поляки дали йому посаду судді.

Він був професійним правником, за що його цінували поляки. Навіть притягнення до судової відповідальності  його сина Ярослава у процесі Степана Бандери за вбивство польського міністра Пєрацького, не принесло судді Ракові ніяких небезпечних наслідків: тоді як його син відповідав перед судом, батько виконував обов'язки окружного судді у Львові. Пізніше його переведено на  до м.Тарнова, де його застала Друга світова війна. Від 1944 р. жив у Відні. Помер там же в 1958 р.

Лушпинський Олександр Онуфрійович (23 липня 1878 р., с. Буцнів Тернопільська область — 20 листопада 1943 р., Львів) — український архітектор, художник, скульптор. За проектами Олександра Лушпинського зведено кільканадцять храмів і ще більше цивільних споруд на теренах Львівщини, Івано-Франківщини і Тернопілля. О. Лушпинський залишив помітний слід не лише у вітчизняній архітектурі, він плідно творив і виробив власну художню манеру в галузі скульптури, малярства, деко¬ративно-прикладного мистецтва, по¬бутової кераміки, меблярства, а також реставрації. Помітний слід Олександр Лушпинський залишив  у царині скульптури. У 1911 р. у селі Бурдяківцях на Борщівщині він спроектував перший пам'ятник Кобзареві у Тернопільському краї. Створив монументальну споруду на честь Маркіяна Шашкевича у 1911 р. у селі Підлисся на Золочівщині, проект надмогильного пам’ятника своєму учителеві Іванові Левинському на Личаківському цвинтарі у Львові.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І.Франка

Нагадуємо, 28-29 вересня відбудеться святкування 100-річчя встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку у Винниках.

Теги: 100-річчя, пам'ятник, тарас Шевченко

Читайте також:
Коментарі
avatar