8 листопада християни східної традиції вшановують великомученика Димитрія
08.11.2013 12:34
Особливе місце у церкві займають мученики. Ті з них, які відзначилися великою ревністю віри та чудами, мають свої урочисті празники у церковному календарі. До них належить і святий великомученик та мироточець Димитрій. Східна Церква вшановує його 8 листопада (26 жовтня — за старим стилем). В Україні це один з найбільш шанованих святих.

Св. Димитрій жив у другій половині ІІІ століття у м. Солуні (Фессалоніки), місто зустрічі слов’янської і грецької цивілізацій, звідки родом були великі слов’янські просвітителі Кирило і Мефодій. Батько Димитрія був високим імператорським достойником. Після його смерті імператор Максиміліян призначив Димитрія проконсулом Фессалонікійського регіону. Основними обов’язками молодого стратега були: охорона міста від варварів та винищення християнства, а відповідно до цього — і християн.

Та Димитрій сам був християнином. Його батьки були таємними християнами. Ще немовлям охрестили його у домашній церкві та виховували у християнському дусі. До речі, існує думка, що батьки Димитрія були слов’янського походження.

Одразу після свого призначення та повернення до Фессалонік Димитрій відкрито виголосив своє ісповідання віри. Замість страти християн, він навертав язичників до християнської віри та викоріняв ідолопоклонство. Автор його Житія Метафраст стверджує, що Димитрій став для Фессалонік «другим апостолом Павлом» — саме цей апостол заснував у місті першу громаду християн.

Коли імператор з військом увійшли в Фессалоніки, Димитрій виголосив перед ним своє ісповідання віри та осудив багатобожжя. За таку поведінку цісар наказав вкинути протоконсула до в’язниці. Там Димитрій благословив Нестора, свого вихованця, на боротьбу з імператорським непереможним гладіатором Лієм. Виступивши проти гладіатора з хрестом у руках, Нестор (Церква відзначає його пам’ять наступного дня після св. Димитрія) поборов його. Коли про це довідався цісар, то наказав вбити і Нестора, і Димитрія. Мученика Димитрія закололи списами 306 року.

Після смерті Димитрія відомі різноманітні чуда за його посередництвом. Окрім того, коли після століття з дня його смерті, відкрили гріб святого, його тіло виявили нетлінним, а кості мученика видавали пахуче миро–олій, яке зціляло недужих.

За часів правління імператора Константина (306-337) над гробом св. Димитрія побудували храм. Новий великий храм звели там сто років після того, тоді ж виявили нетлінні мощі святого. Празник святого великомученика Димитрія, як пише у Книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, встановили 740 року.

Західна Церква відзначає пам’ять великомученика Димитрія 21 жовтня.

Щодо культу святого Димитрія на українських землях, то о. Андрій Трух у книзі «Життя святих» пише: «У Русі-Україні святий мученик Димитрій утішався великим почитанням. Почин до цього дала облога Царгорода нашим князем Олегом. Літописець Нестор згадує, що коли руські війська зломили грецьку силу, то „убояшася греци і рекоша: ність се Олег, но святий Димитрій послан на ни от Бога”. А пізніше, коли християнська віра поширилася між нашим народом, тоді князі, їх війська й усі вірні віддавали себе святому Димитрієві в опіку».

Близько 1057 року князь Ізяслав (хресне ім’я Димитрій) Ярославич заснував у Києві монастир на честь святого Димитрія, відомий нам пізніше як Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. 1197 року князь Всеволод (Димитрій) Юрійович отримав як дар зі Солуня дошку з труни та сорочку святого Димитрія. З дошки сочилося миро, яке лікувало хворих. На честь святого Димитрія цей князь збудував на княжому дворі у Володимирі величний храм, де склав згадані мощі.

Загалом на українських землях збудовано багато храмів на честь святого Димитрія. Нерідко зустрічаються й ікони святого мученика.

Остання напередодні Димитрія субота називається поминальною, а у деяких регіонах — пам’ятною.

У Київській Церкві є кілька днів поминання предків, зокрема, на Сиропусний тиждень, перед Трійцею, перед днем св. Димитрія та на Світлий тиждень.

За дослідженнями Василя Скуратівського, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Димитрівську суботу жінки вранці несли до церкви три хлібини (калачі, паляниці) та їжу, яка колись смакувала небіжчикам, і картки з іменами померлих, щоб відслужити заупокійну. За народними віруваннями, перша хлібина призначалася давно померлим пращурам, друга — дідам і бабам найближчого роду, а третя — тим, що померли раптовою смертю на війні, у воді чи вогні.

На відміну від інших поминальних субот, у Димитрівську суботу не ходили на кладовища — обряд поминання здійснювали лише в оселях.

Після Дмитра вже не ходили свататися, бо невдовзі починався Пилипівський піст й заборонялося проводити весілля. Через те кпили з непросватаних дівчат. Зокрема, на Полтавщині казали: «До Дмитра дівка хитра, а після Дмитра зустріне собаку та й питає: „Дядьку, чи не бачили старіст?”» На Хмельниччині існував дещо інший варіант приказки: «До Дмитра дівка хитра (перебирає женихами), а по Дмитрі хоч комин витри», мовляв, згодна на все.

За народними звичаями, за погодою, яка буває на Дмитра, судять про те, якою буде погода на Великдень. Наприклад: У день святого Дмитра сніг – і на Великдень буде сніг, немає снігу – Великдень очікується теплий; Дмитро зі снігом - весна пізня.

Загалом, у народному календарі день святого великомученика Димитрія пов’язаний із початком перших справжніх холодів. Сам святий уявлявся у срібному обладунку і з срібною трубою. Джерело: http://risu.org.ua/

Теги: Димитрій, церква, cвято, Дмитро, великомученик

Читайте також:
Коментарі
avatar