"Мирку привезли фортеп'ян, а він за м'яч – і в кукурудзу", - родич Маркевича
26.05.2015 10:10
У містечку Винники, що в чотирьох кілометрах від Львова, не знайти людину, яка б не пишався своїм знаменитим земляком, - так розпочинається стаття, опублікована виданням "Сегодня", у якому родичі Мирона Маркевича згадують про його дитинство та юність. Коли тут дивляться гру команди Маркевича, то всі коти, за висловом місцевих, ховаються під ліжками. У футбол тут починають грати з пелюшок, а місцевий стадіон, який постійно вдосконалюють за підтримки відомого тренера, носить ім'я його батька, Богдана Маркевича.

А ще тут живуть родичі Маркевича, які називають зіркового тренера не інакше як Мирко. Таким вони пам'ятають його з дитинства, коли майбутній наставник "Металіста", "Дніпра" і збірної кидав портфель, хапав м'яч і тікав у поле грати у футбол.


В цьому домі 1-го лютого 1951 року з'явився на світ Мирон Маркевич

Будинок, де народився Мирон, розташований в 15 хвилинах ходьби від центру Винник. Все в ньому залишилося майже так само, як і 60 років тому: теж подвір'я, сад, кущі бузку. Поруч цвинтар.

"Раніше на цьому місці були наші поля, де Мирон вправлявся у футболі, але потім частину землі забрали під розширення кладовища, – розповідає двоюрідна сестра тренера Марта, показуючи могили родичів. – Наш дід Митодій походив з польської шляхти. У той час він був кращим в місті шевцем, шив взуття під замовлення і навіть володів в приватному магазині особистої поличкою, де виставляв свої моделі. Напевно, Мирко в нього пішов спокійною вдачею і витримкою. А бабуся була з бідної сім'ї, набагато молодша діда. Їх одружили за згодою між сім'ями. От у них і народилася мама Мирона – Любомира. До речі, її рідний дядько теж був відомим футболістом, але він емігрував до Америки".

Любомира була дуже красивою, і Богдан Маркевич, побачивши її, відразу вирішив: "Одружуся!"

"Богдан під час війни був вивезений остарбайтером до Німеччини, після чого була висилка в один з радянських таборів. Змучений і втомлений, він повернувся у Винники, не міг знайти роботу, перебивався тимчасовими заробітками, поки не влаштувався, здається, простим робітником, на тютюнову фабрику. Там хтось із керівництва сильно любив футбол, і Богдану доручили створити команду. Ось тут він і знайшов себе. Стадіон став для нього другим домом. Він виховав багато хороших футболістів. Пам'ятаю, коли не запитав: "Вуйку, куди йдеш?" – а він: "На стадійон". А коли він помер, в 2002 році, то труну з тілом Богдана завезли для церемонії прощання на стадіон. Це такий перший і єдиний випадок у Винниках", – згадує жінка.

Окрім футболу, Богдан Маркевич обожнював своїх дітей. Мирон був первістком в їхній родині. Сестра Рената народилася трохи пізніше.

"Особливим Мирон показав себе ще в утробі матері – тітка говорила, що вагітній не могла ні їсти, ні пити. А коли прийшов день пологів, 1 лютого 1951-го, то стільки снігу намело, що жоден лікар не міг дістатися до їхнього будинку. Батько Богдан з повитухою брали пологи, поки не підоспіли лікарі. Він, напевно, перший чоловік в Галичині, присутній при народженні сина", – каже Марта.

Ще один охоронець сімейних таємниць Маркевича – його дядько Орест. 74-річний дідусь живе в тому ж дворі, де народився Мирон, але в хатці по сусідству.


Ще один охоронець сімейних таємниць Маркевича – його дядько Орест

"Багато пам'ятаю: як пелюшки прав, як Мирко в три роки на кашлюк захворів і ми його носили в сосновий ліс дихати. Як маленького поставимо напроти брами – це, типу, ворота та командуємо: "Мирку, ти дивись, чим сильніше розженешся, тим краще буде удар". Так він, поки добіжить, вже не мав сили бити по м'ячу", – розповідає дядько. За його словами, Мирон в дитинстві був неслухняним: "Ось, купили йому фортеп'ян (з наголосом на другий склад вимовляє Орест, – авт.). Настоювати інструмент, який зайняв півкімнати, приїжджав композитор Скорик. Приходив учитель, йому платили гроші, а Мирко м'яч в руки – і в кукурудзу".


"Приходив учитель, йому платили гроші, а Мирко м'яч в руки – і в кукурудзу"

Незабаром сім'я отримала квартиру у Львові і переїхала туди. Але маленький Маркевич не зраджував Винники, тікав зі школи і за гроші, які йому давали на сніданок, купував квиток і їхав до бабусі. Незважаючи на те що не любив шкільну суєту, вчився добре. "Я допомагав йому уроки робити. Цілу зиму жив у них на квартирі у Львові – Любомира попросила наглядати за хлопцем. Думаєте, він мене слухався? Доводилося самому вирішувати всі завдання, коли він тікав", – каже дядько Орест, чи не благаючи: "Тільки не вказуйте моє прізвище, не хочу "приписуватися" до чужої слави, це некрасиво".

"Мирон постійно був тут. Його не цікавили ні "кавалерка", ні компанії – він любив футбол. А ми любили Мирона і дивилися на нього, як на ідеал – красивий і розумний. Мій брат назвав його жартома магараджі (з санскриту – "великий цар". – авт.), не знаю, чому, але він таким і залишився", – додає Марта.

Візуальне знайомство з дружиною у Мирона теж відбулося на футболі. "Ось вже близько сорока років Ганна Володимирівна для нього – найміцніший стрижень і друг. При цьому після матчів дружина могла – жартома, звичайно ж – повчати Мирона, мовляв, ти не туди того гравця поставив, чи пізно випустив, – продовжує Марта. – Мати Маркевича також стежила за матчами: після них дзвонила і теж проводила "інструктаж", що і де було не так. Пам'ятаю, дивимося телевізор, а тітка мені: "Подиви, Мирон у спортивному, чи в убраню (костюмі, – авт.)?". А я у відповідь: "Цьоцю, в убраню". – "Ну, то виграють".


Ось вже близько сорока років Ганна Володимирівна для Мирона Маркевича – найміцніший стрижень і друг

Ще Мирон уславився завзятим рибалкою. Після кожного матчу, вдалого чи ні, відправляється заспокоювати нерви. "Раніше ми разом ходили рибалити, він мені цілий набір вудок, по нашому "венток", подарував. Ловили коропів, у мене не клювало, а йому завжди щастило, тому рибу він мені віддавав, а мама готувала. Його улюблена страва – "риба по-єврейськи". Це, як холодець, але в рибі немає жодної кісточки", – розповідає дядько Орест.

"Наш Мирон любить галицьку кухню – деруни, вареники, голубці з тертої картоплі политі хорошим соусом, і рубці, – додає Марта. – А ось до алкоголю байдужий: може щось вишукане пригубити, але не більше".

"Футбол у Винниках люблять усі, – каже Марта. – Після ігор у місцевих фанатів прийнято телефонувати нам, родичам Мирона, і говорити, який суддя "нехороша" людина".

Маркевича багато що пов'язує з Польщею, яка прийме фінал Ліги Європи. Він навчався в школі з поглибленим вивченням англійської, але вільно говорить і польською. А ще тренер, в дитинстві опанував грою на піаніно, є шанувальником варшавського композитора Шопена. Хоча улюблений – Моцарт.

Тренеру "везе" на травми. Два роки тому, граючи за ветеранів, виклопотав перелом носа. А в 2004-му на дачі в рідних Винниках на нього вчинили напад п'ятеро в масках. "Зв'язали руки-ноги, 7 годин били, – ділився з нами Маркевич. – Забрали іменний годинник батька, $8 000. В кінці сказали: "Ми тебе впізнали. Живи".

1 лютого 2010-го до 59-річчя отримав від Олександра Ярославського в подарунок "Мерседес" з номерами 2012, а від ФФУ – призначення коучем збірної. Але, вигравши три матчі і один зігравши внічию, пішов через конфлікт з Григорієм Суркісом.

Щороку 31 грудня ходить з друзями в лазню".


Теги: Богдан Маркевич, Мирон маркевич

Читайте також:
Коментарі
avatar
Велика шана таким людям, як Мирон Маркевич!!! Удачі йому у завтрашньому фіналі!!! Хочу кубок Ліги Європи на стадіоні у Винниках!!!
avatar
Прекрасна людина, Патріот з великої букви!!! Є чесні і порядні виниківчани, але чомусь керують Винниками завжди якісь..., не можу навіть назвати хто...
avatar
Респект  respect
avatar