Мирон МАРКЕВИЧ: «Мене не раз викликали на килим»
31.07.2015 10:30
Нинішній наставник дніпропетровського «Дніпра» Мирон Маркевич став першим за час проведення чемпіонатів України, кому підкорився рубіж в 600 поєдинків в еліті на посту головного тренера. І на цьому фахівець зупинятися не збирається, оскільки попереду ще вистачає вершин.

Важко сказати, чи знали футболісти «Дніпра» про те, що матч проти «Чорноморця» для їхнього наставника - ювілейний, але понервувати тренера вони в будь-якому випадку змусили, оскільки по ходу другого тайму програвали одеситам - 0:2. Втім, після фінального свистка Мирон Маркевич перебував у гарному настрої, адже підсумкова перемога (4: 2) залишилася за його підопічними ...

- Мирон Богданович, 600 поєдинків в еліті українського футболу - гросмейстерський показник?

- Не мені судити. Хоча, звичайно, приємно залишатися на плаву протягом більш ніж 20-ти років.

- А коли ви для себе вирішили, що станете тренером?

- Коли в Луцьку закінчував грати. Я ж на заході футбольної кар'єри виступав як граючий тренер. А в 28років почав тренувати дітей в «Карпатах», і згодом це допомогло мені в 1981 році вступити в Москві у Вищу школу тренерів, оскільки тоді на це звертали увагу.

- Так рано закінчити кар'єру можна було тільки з причини травм...

- Абсолютно вірно. Після служби у львівському СКА я відправився в «Спартак» (Орджонікідзе). Там, на жаль, надірвав в коліні сухожилля і випав на два роки. Зараз такі пошкодження лікуються легко, а раніше з цим були великі проблеми. Уколи, за великим рахунком, нічого не давали. Потім, працюючи в сільській школі вчителем фізкультури, відчув, що коліно не болить, тому поїхав до луцького «Торпедо» і пограв ще два роки.

- З ким із відомих людей вам довелося перетнутися під час навчання в Москві?

- У нас була досить колоритна група. Хто знає радянський футбол, той напевно пам'ятає Едуарда Стрельцова, Віктора Папаева, були й інші відомі в минулому фахівці.

- Кожен наставник має своє бачення футболу. Але на зорі своєї тренерської діяльності ви користувалися конспектами Валерія Лобановського?

- І ними теж, оскільки я був на стажуванні у Валерія Васильовича. Втім, трохи більше я схилявся до методики Костянтина Бєскова. Був і в «Аяксі», коли навчався в ВШТ. А взагалі багато хорошого я взяв і від Лобановського, і від Бескова, і від «Аякса», в якому тоді виступав Йохан Кройфф.

- Пам'ятаєте свій дебют в чемпіонаті України?

- А як же! Я тоді очолював «Волинь». 7 березня 1992 лучани протистояли «Прикарпаттю» в Івано-Франківську. Той поєдинок завершився з рахунком 0:0. А перша перемога прийшла в третьому турі, ми обіграли «Дніпро» - 1:0.

- Перед дебютом хвилювання було присутнє?

- Не без того. Але це не порівняти з тим, що було при Союзі, адже тоді командами займалися обласні комітети партії. Не раз доводилося бути викликаним на килим, особливо після домашніх поразок. Так що в той час побоювалися не так суперників, як своїх босів (посміхається).

- Перший значущий результат прийшов до вас у 1993 році, коли очолювані вами «Карпати» вийшли у фінал Кубка України. Обіграти «Динамо» було можливо?

- Тоді, по суті, все вирішила майстерність Віктора Леоненка, на рахунку якого, до речі, виявився один з голів у наші ворота.

- До приходу в «Металіст» найбільше часу ви провели біля керма "Карпат". Ті роки занесете собі в актив?

- Безумовно. Це все той же 1993-й, а також 1997-й і 1998-й. У ці періоди нам вдавалося створювати боєздатні команди починаючи практично з нуля. І одним з головних запорук успіху були класні керівники. У 1993-му це президент клубу Богдан Кобрин, а трохи пізніше - Георгій Кірпа, який очолював Львівську залізницю, губернатор області Михайло Гладій і, природно, президент футбольного клубу - Остап Семків. Останні троє дали мені картбланш, і в підсумку «Карпатам» вдалося піднятися на третю сходинку турнірної таблиці.

Шкода тільки, що все так швидко закінчилося. Нове керівництво звільнило мене від займаної посади і продало всіх провідних футболістів, на цьому порахувавши свою місію виконаною ...

- Справжнє визнання прийшло до вас трохи пізніше, коли ви з «Металістом» завойовували бронзові (шість разів) і срібні медалі чемпіонату, доходили до чвертьфіналу Ліги Європи...

- Це поки кращі роки моєї тренерської діяльності. Було розуміння з боку президента, та й усіх працівників клубу і команди. Ми працювали як єдиний механізм.

- Паралельно в 2010 році ви очолювали національну збірну України. Не шкодуєте, що довелося піти?

- Що зараз говорити... Так склалася ситуація, що в мене не було шансів залишитися.

- За час тренерської кар'єри ви багато разів вигравали медалі, але титулів ще не маєте. Це не реалізована поки мрія?

- Напевно, так. Кожен тренер хоче добути трофей, і я не виняток. Я, правда, працював в таких командах, які не претендували на завоювання серйозних титулів.

- З нинішнім «Дніпром» це можна зробити?

- Хотілося б, звичайно. Але для цього потрібен стабільний склад, і якщо людина покидає команду, то на його місце має бути рівноцінна заміна.

Джерело: http://dynamo.kiev.ua/

Теги: Мирон маркевич

Читайте також:
Коментарі
avatar