Григорій Козловський: «У нас Алієв через рік стане бандерівцем»
14.09.2015 11:03

42-річний Григорій Козловський не потребує особливого представлення у Львові – відомий бізнесмен володіє кількома знаменитими закладами: ресторанами «Королівська пивоварня» і «Святослав», «Гранд готелем», а також є співвласником Винниківської тютюнової фабрики.

Цього року ім’я Григорія Козловського пролунало на всю футбольну Україну, коли до аматорського клубу «Рух», президентом якого він є, приєдналися екс-зірки київського «Динамо» Олександр Алієв та Максим Шацьких.

Ми зустрічаємося із паном Григорієм на стадіоні імені Богдана Маркевича у Винниках, аби поговорити не про політику і бізнес, а про футбол. Зустрічаємося якраз перед грою його команди із теребовлянською «Нивою».

«Тут гра вже зроблена, - пояснює президент клубу, - тому особливо переживати нічого, можна й поговорити». У попередньому матчі «Рух» обіграв теребовлян у рамках 1/8 Кубка України з рахунком 3:1.

«Ми ж чинні чемпіони України, три  роки підряд виграємо першість області. Мої футболісти – то вже зірки, і подивіться, де ми граємо, - обводить рукою стадіон , - це ж маленька Швейцарія».

Не погодитись із президентом клубу важко – новенький стадіон, із тренувальними полями навколо, заховався між пагорбами мальовничих Винник. Футбол з цієї перспективи спостерігати дійсно приємно.

Тим часом на поле виходять футболісти, серед яких і герої цьогорічних гучних трансферів – Алієв та Шацьких. Спостерігаючи за перебігом гри своєї команди, Григорій Козловський розповів ZAXID.NET про патріотичне перевиховання Олександра Алієва, про співпрацю із Мироном Маркевичем і про те, чому Артем Мілевський цілком ймовірно стане наступною зіркою ФК «Рух».

«Футболом займався усе своє життя, а до «Руху» потрапив у віці 18-ти років. Правда, тоді команда називалася по-іншому – «Жупан». Я провів у клубі чудовий сезон, після чого мене запросили в інші команди, у тому числі і професійні. Так склалося, що у 22 роки я повернувся знову у Винники і з того моменту доля винниківської команди і моя назавжди переплелися – починаючи від звичайного гравця і закінчуючи президентом клубу».

«Рух» ми почали відновлювати десь 7 років тому. Генератором цієї ідеї був чинний президент Федерації футболу Львівщини Ярослав Грисьо. Він добре розумів, що я і Мирон Маркевич – два Водолії, ще й народжені одного дня, тому з обома одразу домовитися не вдасться. Тому спершу прийшов до Мирона Богдановича, мовляв, давайте відновлювати команду у Винниках. «А що Гріша?», - спитав Маркевич. «А Гріша вже погодився», - відповів йому Грисьо. Тоді прийшов до мене з такою ж пропозицією, на що я відповів, що сам піднімати команду не зможу. «Так тобі Богданович допоможе, він вже згідний», - по-доброму «розвів» нас Грисьо. От з цього моменту ми почали відродження футболу у Винниках. Мирон Маркевич займається діяльністю дитячої школи, а я – дорослої команди».

«Футбол – це хвороба. Однак хворію я, а задоволення отримують інші люди. Зараз на матчі нашої команди приходять по дві тисячі людей. І це аматорський клуб, що надзвичайно приємно. Були ми не давно з «Рухом» у Теребовлі, на Тернопільщині. Так ми кілька годин не могли виїхати зі стадіону – на матч прийшло чотири тисячі людей, а мої футболісти були справжніми зірками – усі хотіли зробити фото і взяти автограф».

«Коли мені було всього 19 років,  Мирон Маркевич запрошував у луцьку «Волинь». До цього ми не були знайомі особисто. Я би погодився, але мої батьки ненавиділи футбол. Мама сказала, що тільки через її труп я кину торгово-економічний інститут і піду в команду. Це сімейна драма, яка переслідує мене ціле життя. Останні два роки школи я закінчував у Новому Роздолі і моя мама навіть не знала, що я займаюсь футболом. Батькам казав, що ходжу в музичну школу, опановую клас акордеону та ударних інструментів. Зрештою, музичну школу я таки закінчив, які і хотіли батьки, подарував їм диплом, а акордеон продав при першій же ж поїздці в Польщу за $20. Однак запрошення Мирона Маркевича – один із найяскравіших спогадів мого життя. Досі дуже і дуже приємно».

«Промо-кампанія на переході Олександра Алієва? Це зробили самі журналісти. Ми ж тихенько займалися футболом. Однак, звісно, я розумів, чому запрошую Сашу до нашої команди і який це викличе резонанс. Таким чином ми й футболіста хорошого запросили і зробили промоцію як своїй команді, так і місту. Зрештою, у нас зарплати такі ж, як в деяких клубах Прем'єр-ліги. От тільки ми все виплачуємо вчасно».

«Футболісти їдуть в «Рух», щоб отримувати задоволення від футболу. Не потрібно все вимірювати грошима. У мене з багатьма топ-гравцями хороші особисті стосунки. І тут я дізнаюся, що футболіст такого рівня, як Максим Шацьких, 13 місяців не отримував зарплати. Жодної. Навіть мінімальної. Рік людина жила у постійному стресі. Зараз він переїхав у Винники і каже: «Гриша, я здесь просто отдыхаю». Він тут грає у футбол і отримує колосальне задоволення. Клуб має хороший імідж, стабільні умови, тому чому б футболістам не їхати до нас?»

«От зараз Артем Мілевський розірвав контракт із «Хайдуком». Перші ж чутки, які з’явилися опісля, - Артем переходить в «Рух».

- Він вже навіть прокоментував це.

- Так? Я не бачив. І що він сказав?

- Сказав, чому ви всі питаєте мене про цей «Рух», я туди не перейду, в мене є інші пропозиції.

- Я вже десь це чув (сміється). Саша Алієв те саме два місяці говорив. Я дуже хотів, аби Артем до нас перейшов два роки тому, але тоді «Рух» не був такий розкручений, і футболіст не повірив у серйозність наших намірів. Сьогодні ж, коли у нас грає Саша Алієв та Максим Шацьких, футболісти самі приїжджають на перегляд. Тому в історії з Артемом ще може буде продовження. От до прикладу, ви любите хороше дороге вино. Дуже любите. То чи має значення, де ви його вип’єте – у фешенебельному ресторані (типу Прем’єр-ліги) чи на природі (наприклад, в «Русі»)? Чи вино від того гіршим стане? От і я думаю, що ні».

«Коли гра зроблена, я спокійний. Але коли у нас важливий матч, мене трусить з самого ранку. Маю цілу низку власних забобонів. Якщо виграли, то форму міняти не можна. Перед грою ніхто в роздягальню чужий заходити не може. Виходити на поле можна тільки з лівої ноги. Не наступати на лінії. Одягати першу бутсу з лівої ноги. Після свистка на розминці не бити по воротах. Виходити із роздягальні останнім».

«Мрію, що коли-небудь «Рух» стане професійним клубом. Однак поки що у нас інше завдання. Я нещодавно був на засіданні ФФУ, дуже добре спілкуюся із президентом Андрієм Павелком, багато що обговорили під час зустрічі. Так от – футбол потребує реорганізації, зокрема, у створенні регіональних ліг. Адже це для футболу – фундамент. Коли ми збудуємо надійний фундамент – дитячі школи, регіональні ліги, обласні турніри – тоді наш будинок виросте високий і міцний. До речі, мене кликали у заступники президента ФФУ, але я відмовився. Поки що тут роботи вистачає».

«Я розумію, чому «Карпати» конфліктують з ФФУ. Вони у свій своєрідний спосіб намагаються достукатися до Федерації. Невже хтось думає, що «Карпати» не хочуть, аби в нас все було добре? Ясно, що хочуть. Але в українському футболі треба багато змінювати, тому кожен діє як може. От дивіться, скільки в «Карпат» вкрали молодих футболістів. Це Димінського не болить? І мене б це боліло. Щоб виховати одного футболіста, треба десятки тисяч доларів, а на виході приїжджає донецький «Шахтар» і переманює його за ₴15 тис. На одного проданого «Севільї» Мар’яна Шведа – десятки вкрадених гравців. І Шведа теж намагались переманити, але там батько - дуже порядна людина. Я його давно знаю особисто, він би так не вчинив ніколи. А був би непорядна людина – взяв би $5 тис., віддав би «Карпатам» ₴15 тис. і гнив би його син у дублі донецького клубу».

«Чомусь всі думають, що Димінський – злий, поганий дядько. Це не так. Його можна любити, можна не любити, але якби не ця людина, то футболу б у Львові просто не було. Правильно робить, неправильно – це не людям, які сидять на дивані, вирішувати. Ми з Петром Петровичем не спілкуємося і взагалі в житті говорили від сили разів два. Однак я розумію, що відбувається в житті цієї людини».

«У Львові багато сперечаються про «Шахтар», однак тут треба розділяти – є футболісти, а є президент. Є такі гравці, як Кучер і Степаненко, які співають гімн і мурашки по тілу біжать. А є такі гравці, як Ракицький, якого бачиш і … я краще промовчу, всі так самі розуміють. Це та сама ложка дьогтю, яка псує бочку меду. А щодо Ахметова…

Він теж хворий футболом.

Ну, Путін теж хворий футболом, а хіба це говорить, що він хороша людина? А «Шахтар» останній сезон грає у Львові. Я в цьому впевнений. Думаю, що Львів від того нічого не загубить».

«Я ні цента не витрачу на поїздку в Росію. Це моє глибоке переконання. Мене виховала бабця-бандерівка, які вже йде 95-ий рік. Із дитинства знаю всі повстанські пісні, а коли я мав 5 років родину ледве не загребли в КГБ. Будучи в сусідньому селі, вугіллям на дерев’яній дошці написав «Срав пес на КПСС». Батьки мали шалені проблеми. Щиро вірю, що європейській цивілізації вистачить розуму сказати тому нелюду Путіну, що вони не поїдуть на «бал сатани». Це буде не чемпіонат світу, а справжній «бал сатани». Я б навіть нашій збірній рекомендував завоювати путівку, а потім відмовитись. Сам туди точно не поїду, якби я не любив нашу збірну і футбол».

«У Саші Алієва дуже нормальна позиція. Зараз він ходить у Винниках і вітається з людьми «Слава Ісусу Христу». Ми його навчили багатьох наших слів. Його діти прекрасно говорять українською, і жінка теж. Ще рік – і Саша Алієв стане справжнім бандерівцем, от побачите. А щодо минулого… футболісти деколи роблять речі не зовсім зрозумілі. Вони мають свої проблеми, тому не завжди думають, що роблять. Єдине скажу: Саша Алієв – це не Ані Лорак».

«З Мироном Богдановичем були різні моменти. Я його прекрасно знаю, ми ж народжені в один день. У нас і конфлікти бували, і виказували один одному, все що думали. Однак у Водоліїв є своя особливість – їм треба випустити пару, а потім вони розмовляють, ніби нічого не було. Мирон Маркевич – це мудра, виважена людина, яка пройшла великий шлях від хлопця із бідної сім’ї до тренера фіналіста Ліги Європи».

«В Україні заробити на футболі неможливо. Це розуміють усі, тому я називаю це хворобою. Мене мотивує інше. От колись мине сто років, нас вже не буде, але люди у Винниках пам’ятатимуть – от були такі чоловіки – Маркевич, Козловський, Гданський, які реально були хворі футболом і дуже любили своє місто. Хіба це купиш за гроші? Хіба це не щастя?».

«Рух» Винники – це український «Челсі». Ви не знали? Так це ж всі знають. У «Челсі» лікар – жінка, і в нас. Вона була тут до мене і буде після мене, я переконаний (сміється). Те саме і в «Челсі» - їхня лікарка переживе будь-якого Моуріньо».

Галина Чоп, ZAXID.NET

Більше про новини спорту можна дізнатися тут.


Теги: Олександр Алієв, Максим Шацьких, Григорій Козловський, Винники, Рух Винники

Читайте також:
Коментарі
avatar