«У Винників є всі передумови стати успішним і комфортним для життя містом», - Володимир Квурт
05.10.2015 11:24
Інтерв’ю з Володимиром Квуртом, кандидатом на посаду міського голови м.Винники від об’єднаної партії Блок Петра Порошенка «Солідарність».

— Пане Володимире, як відомо, народилися Ви не у Винниках. Як давно тут проживаєте? Що привело Вас у це місто?

— Я народився у сім’ї освітян (мама — вчителька молодших класів, тато — науковець, викладач «Політехніки») в с.Мовчанівка Київської області.

Фактично усе своє життя я провів у Львові, ходив тут в садочок, закінчив школу, інститут. Зрештою, всі мої здобутки в житті пов’язані з цим містом, хоча довелося попрацювати і в Києві, й в Івано-Франківську. Я побачив трохи світу. Але саме Львів сформував мене як особистість.

У Винники ж мене привів тютюновий бізнес і відчуття, що з мапи України може зникнути найстаріша в Україні тютюнова фабрика.

— Вам одному вдалося підняти «тютюнку» на ноги?

— Ні, це заслуга великого колективу підприємства та Андрія Миколайовича Можаровського, який в найстисліші терміни зумів створити команду, яка відродила підприємство практично з «нуля». Я лише зумів переконати інвесторів.

Було непросто. Були провокації з боку конкурентів і «наїзди» фіскальних органів. Саме тоді прийшло усвідомлення, що без змін у політиці змінити життя українців не вдасться.

— Як справи у Львівської «тютюнки» тепер?

— За моєю інформацією, ситуація непроста. На сьогодні компанія «Мегаполіс», яку контролює російський капітал, захопила практично 95% вітчизняного ринку гуртових поставок цигарок і майже всі вітрини у роздробі. Це означає, що розмістити на вітрині продукцію Львівської тютюнової фабрики практично нереально. У такий спосіб вітчизняному виробнику просувати свою продукцію вкрай складно.

Лише тепер, після двох років війни, яку Росія розв’язала на сході, та під тиском громадських організацій АМКУ почав розглядати це питання. Але і це вже добре.

— У 2006-2010 роках Ви були секретарем Львівської міської ради. Що доброго Вам тоді вдалося зробити?

— Тоді нам вдалося сформувати команду, яка змінила Львів. Сьогодні багато-хто забув, що Львів 2006 року — це несвітлені вулиці, вода за графіком, знищені під’їзди, розбиті дороги, занедбані парки, навіть площа Ринок була розрита і виглядала дуже жалюгідно. Уже за нашої каденції з’явився парк Івана Павла ІІ на Сихові, вдалося провести святкування 750-річчя Львова і скористатися шансом Євро-2012.

А за фасадом була кропітка робота, поява «Єдиного вікна», електронної ухвали. На той час було багато нарікань на те, що процес візування ухвал у міськраді відбувався довго і непрозоро. Це породжувало умови для різноманітних зловживань і для корупції. Необхідно було якимось чином встановити контроль за чиновниками. Тож ми запровадили систему, яка дала змогу відстежувати увесь шлях, яким проходить кожна ухвала: в будь-який момент можна було дізнатись, у кого на візуванні перебуває та чи інша ухвала. На розгляд ухвали чиновнику було відведено конкретний термін, і якщо він не встигав розглянути її, ухвала вважалася погодженою і рухалася далі. Прикро, що наступна каденція Львівської міськради не розвинула цього нововведення.

Думаю, «Електронна ухвала» була б корисною і для Винників. У нас також існує практика, що якісь ухвали готують таємно, часто впродовж дня, натомість багато інших нагальних людських питань можуть роками відлежуватись у кабінетах мерії. «Електронна ухвала» могла б зняти цю проблему. При цьому таку систему можна поширити на всі документи, які готують у мерії, щоб кожен мешканець Винників міг подивитися, які рішення приймають у місті.

— Якщо «Електронна ухвала» мінімізує вплив чиновника на прийняття рішень, то навіщо тоді взагалі потрібен держслужбовець?

— На чиновника слід дивитись як на фахівця з управління. Він повинен формувати образ міста. У будинку має бути паспорт, і коли мешканці захочуть робити реконструкцію, не повинно виникати запитань, у який колір фарбувати фасад, які вікна встановлювати, який дах класти, як проводити інші ремонтні роботи. Є паспорт, і відповідно до нього вони просто повідомляють, що розпочали ремонтні роботи, а їм натомість дають лише припис стосовно того, як вони мають поводитися, щоб не зашкодити сусідам. Ось і все. А у нас чиновник ще часто нагадує дрібного рекетира з навиками прислуговування начальству.

— Це правда, що Андрій Садовий — ваш кум?

— Так, справді, у 1999 році я запросив Андрія Івановича хрестити мою доньку, враховуючи, що ми з ним були знайомі тривалий час і мали спільні проекти. Знаю, що українці негативно ставляться до кумівства серед політиків, розуміючи під цим певні додаткові блага. Я ж для себе сприймаю це як додаткову відповідальність. Чесно кажучи, в наших відносинах з Андрієм Івановичем це створювало більше незручностей, оскільки, з одного боку, я шаную цю людину, оскільки вона хрестила мою дитину, але з іншого — змушений говорити у вічі правду, якою б гіркою вона не була.

— Після 2010 року про Вас декілька років нічого не було чути. Чим займались увесь цей час?

— Після роботи в міській раді я чотири роки перебував на лікуванні, тому дещо випав з процесу.

— А що з Вами трапилося?

— Я не хочу це коментувати. Головне — мені з Божою допомогою й за підтримки друзів вдалося її подолати.

— Через ту хворобу Ви якось переосмислили життя?

— Звичайно. Віра, Бог, Храм — це стан, який наповнює серце любов’ю до рідних і близьких. Мої старші діти зростали поза моїм наглядом, бо увесь був в роботі. Тепер я розумію: діти — безцінний дарунок, який дає нам шанс стати кращими. В таких ситуаціях особливо гостро розумієш, що з собою ти нічого з цього світу не забереш. Все, що можеш тут залишити, — це тільки пам’ять про себе, і від тебе залежить, якою вона буде. Щиро кажучи, навіть робота міським головою — це для мене не самоціль. Прийняв цю пропозицію від об’єднаної партії БПП «Солідарність» з готовністю послужити громаді, тим людям, з якими живу, використавши той досвід, який у мене є. Тобто я бачу, що у Винниках не роблять і що можна було б зробити на цьому конкретному етапі. Готовий попрацювати для громади, тепер слово за громадою. Я маю відчути, що вона мені довіряє. Має бути відчуття єдності. Переконаний, що разом ми можемо багато зробити.

— Якщо винниківчани довірять Вам посаду міського голови, якими будуть Ваші першочергові кроки?

— Безперечно, потрібно буде провести аудит діяльності міської ради, рішень, що стосувалися майна, землі. Буде доручення підготувати відкритий реєстр, щоб винниківчани зрозуміли, чим сьогодні володіє місто і, відповідно, чим розпоряджається громада. Звичайно, нам також треба буде оцінити, наскільки Винники готові до опалювального сезону. Він, напевно, буде непростим, зважаючи на зростання цін на енергоносії.

Особливо важливо звернути увагу на роботу дитячого садочка. Необхідно знайти спосіб забезпечити його роботу безперебійним джерелом живлення. Бо неприпустимо, щоб повторилася ситуація минулого року і через так звані планові відключення наші діти залишилися без сніданків та обідів, бо навіть підігріти чай не було можливості.

— А що далі? Яке майбутнє Ви можете запропонувати Винникам?

— Мені здається, що Винники перестали мріяти. Вони ніби заснули й не хочуть прокидатися. От скажіть, які інфраструктурні об’єкти з’явились у Винниках із часу здобуття Україною Незалежності? Ми можемо лише констатувати, що за останні 24 роки зникли парки, зникла земля, зник дитячий садочок. А чим займалася місцева влада? Імітацією і популізмом — обіцяли те, чого не могли здійснити, та імітували бурхливу діяльність.

Окрім того, негативний вплив на розвиток міста мали т.зв. війни місцевого характеру між шанованими людьми, підприємцями, які не знаходили порозуміння один з одним.

Тому мені хотілося б розбудити Винники. Для цього треба насамперед налагодити діалог між громадою і місцевою владою. Винниківчани повинні усвідомити, що ми — громада! Громада озвучує, чого вона хоче, а завдання влади — опрацювати ці побажання і реалізувати. Потрібно об’єднати також місцеві еліти. Сподіваюся, до них вдасться донести думку, що творити нове обличчя Винників — це в наших спільних інтересах.

У Винників є всі передумови стати успішним і комфортним для життя містом. Ми можемо скористатися близьким сусідством із Львовом. Важливо при цьому використовувати принципи партнерства.

От, скажімо, місцевий бізнес зараз потерпає від браку покупців і зменшення їхньої купівельної спроможності. Що можемо з цим зробити? Львів знайшов вихід — він залучив туристів, які дозволяють йому виживати і залишатись амбітним. Чим Винники гірші?! Ми також можемо залучити сюди туристів. Як це зробити? От у Львова є проблема з місцями для паркування туристичних автобусів. Можемо запропонувати відповідний майданчик у Винниках, щоб ці автобуси зупинялись у нас. Так буде зиск для винниківського музею, готелю, ресторанів і магазинів.

— Як туристи чи мешканці потім добиратимуться з Винників до Львова?

— Я очікую серйозного перегляду транспортної схеми м. Львова і збільшення кількості маршрутів до Винників. Важливо, щоб представник нашого міста в Львівській міській раді зміг відстояти наші інтереси. Тоді стане реальним і маршрут №75 чи №36А і винниківчани їздитимуть на сучасних, великих автобусах до Львова. Варто збудувати нову автостанцію. Важливо, щоб запрацював «електронний квиток», завдяки якому вартість проїзду для місцевого населення буде нижчою, ніж для туристів. Це — світова практика.

— Добре. Що ще?

— Як ви знаєте, на сьогодні незручності для винниківчан створює великий транзитний транспорт, що рухається через центральну частину міста. Тому завдання — відстояти проект будівництва хордової магістралі, яка сполучить Львів із кільцевою дорогою за Винниками.

Наступне питання — каналізація. Можна багато говорити про проблему, але якщо для її вирішення нічого не робити, то вона так і залишається проблемою для мешканців Винників. Повне каналізування Винників — пріоритет №1, без якого усе інше лише слова.

Я думаю, з часом, якщо на це буде згода громади, варто буде підняти питання про трамвай до Винників. Цей проект дешевший, аніж трамвай на Сихів, проте він дав би поштовх для розвитку цілого напрямку.

Перед нами також стоятиме завдання відновити роботу дитячого садочка у Винниках, забезпечити сучасне освітлення вулиць та встановити систему відеонагляду, бо безпека є передумовою нормального життя. Не менш важливо створити для винниківчан умови для їхнього дозвілля — щоб у місті відбувалися концерти, працював кінотеатр, відбувалися виставки.

Загалом нам необхідно нарешті розробити і прийняти Генеральний план Винників, який визначить напрямок розвитку міста на багато років уперед.

— Пане Володимире, Ви — батько чотирьох дітей. Чи задовольняє Вас система естетичного та фізичного виховання дітей у Винниках? Що Ви змінили б?

— На мій погляд, формування спортивної інфраструктури — потреба часу. Без велодоріжок, спортивних майданчиків, басейнів важко говорити про сучасне місто. У нас взагалі нема сучасних об’єктів типу скейт-парку чи майданчика для їзди на байках.

Хотілось би, щоб на базі винниківських шкіл утворили секції ігрових видів спорту. Заняття саме ігровими видами спорту дає дітям навики роботи в команді та досягнення успіху гуртом. Це допоможе їм у подальшому житті.

Я вважаю, що всі винниківські діти мають уміти плавати. Це питання і безпеки, і здорового способу життя. Для Винників потрібно щонайменше два великі басейни, де б могли займатись плаванням як діти, так і дорослі.

Щодо естетично виховання. Супер, що у Винниках є Народний дім, клуб «Дозвілля», Народний ансамбль танцю «Святослав», ансамбль народного танцю «Прикарпаття», школа мистецтв, театр «Сміх і сльоза», «Просвіта». Їхній вклад в розвиток естетичного і духовного розвитку важко переоцінити. І дуже хотілося б, щоб їхні можливості тільки зростали.

— Досі міська влада у Винниках була дуже закритою. Таке враження, що живе в окремому світі, вирішує щось там потай від громади. Це можливо буде якось змінити?

— Звичайно. Для цього багато не потрібно — має бути політична воля. Якщо ми хочемо змінити щось у місті, відкритість і прозорість мають стати основою діяльності мерії на наступні роки.

Розмовляв Іван Троян, «Я люблю Винники»


Теги: Володимир Квурт, вибори

Читайте також:
Коментарі
avatar