Григорій Козловський: «Коли заробив перший мільйон? Це було давно і неправда. Але досі маю фобію бідності»
05.12.2015 10:56
Депутатський корпус Львівської міської ради сьомого скликання оновився на 80%. Cеред тих 20%, які повторно стали депутатами,— відомий бізнесмен з Винник Григорій Козловський. Колишній «порист» цього разу увійшов у  мерію під партійним прапором БПП «Солідарність». Позаочі його називають винниківським олігархом.

Пан Григорій — власник Львівської тютюнової фабрики (яку, до речі, колишній губернатор Закарпатської області Геннадій Москаль назвав винною у сигаретній контрабанді), також готельно-ресторанного комплексу «Святослав», «Королівської пивоварні».

Захисники пам’яток архітектури знають Григорія Козловського як «автора» архітектурної химери позаду «Гранд-готелю», що в проїзді Крива Липа. Правоохоронні органи та чиновники мерії роблять спроби зупинити начебто незаконне будівництво на площі Ринок, 36.

Про депутатські плани у міськраді, вплив на політичні процеси Львова, бізнес-партнерів, «зіркових» футболістів з ФК «Рух» Григорій Козловський розповів журналісту газети "Високий замок" Марії Доротич.

— Григорію, навіщо вам, як успішному бізнесмену, знову депутатський мандат? Вам міська рада потрібна, щоб захищати інтереси свого бізнесу?

— Депутатський мандат лише шкодить бізнесу.  Бо журналісти «кусатимуть» активніше, діставатимуть і будуть вигадувати та нагромаджувати проблеми у десять разів більше, ніж вони є. Я з тих, які заробляють і  вкладають у місто. Причому вкладаю з душею. Це видно, зокрема, по моїх ресторанах, яким немає аналогів у Львові.

 Питання про те, що депутатство, мовляв, мені потрібне для захисту бізнесу – некорект­не. Я все життя звик захищатися  — агресивно, активно. У свої 44 роки не зазнав жодної поразки у битві з мером Львова Андрієм Садовим та з чиновниками з його команди.

Для чого мені мандат? Мешкаю у Винниках, де є чимало проблем, а  їх ніхто не хоче вирішувати. Те, що переміг на своєму окрузі представника від «Самопомочі», свідчить про те, що я щось роблю для свого міста. З 2011 року з бюджету Львова для Винників на капітальний ремонт не було виділено жодної гривні. Там що, живуть забуті Богом люди? Ні, це такі ж люди, як і львів’яни. Хочу у Винниках залишити про себе добру думку. У Винниках не найгірший бізнесовий клімат, податки платимо Львову (понад 500 мільйонів гривень у рік).

— Як ви проводили виборчу кампанію, адже під час виборів подорожуєте світом? Невже дистанційно?

— Не проводив виборчої кампанії. Запитайте винниківчан, чи бачили на вулицях хоча б один мій білборд, листівки з агітацією. У своїй перемозі був упевнений, бо працюю для міста постійно, а не займаюся «показухою», як це робить дехто напередодні виборів.

— Балотуватися від БПП «Солідарність» вас покликав друг, відомий львівський ресторатор, політик Петро Адамик?

— Я не є членом партії БПП «Солідарність». На місцеві вибори від цієї політсили мене справді запросив Петро Адамик. Не думайте, що я купив місце. Якщо раніше просився до когось, щоб мати змогу поборотися за мандат, то тепер за мене була боротьба. Було три варіанти, від кого йти. Від кого? Не скажу…

— Не плануєте у перспективі стати депутатом Верховної Ради?

— Колись дуже про це мріяв. Але з  огляду на те, яку функцію зараз виконують депутати Верховної Ради,  прошу Бога, щоб ніколи ним не стати.

— Які інвестиції вкладено у ваш  ресторанний та готельний бізнес у Львові?  Чи правда, що з Мироном Маркевичем у вас не лише спортивна дружба,  а й бізнесова?

—  Мені в житті щастить на бізнес-партнерів, з якими  комфортно працювати. Мирон Маркевич не лише мій бізнесовий партнер, а й дуже хороший друг, старший товариш. Допомагаємо один одному. Під час виборів він чи не єдиний за мене найбільше переживав. Телефонував часто, запитував про справи. Мирон Богданович потихеньку переходить у ресторанний бізнес, сферу обслуговування.

— Що скажете про грандіозну реконструкцію «Гранд-готелю»? Адже громадські активісти виступали проти добудови поверхів…

— Після реконструкції «Гранд-готель» має бути правдивою «п’ятіркою» (п’ять зірок.— Авт.), гордістю і обличчям міста. Це готель з історією. У ньому вперше провели електричне світло, тут народився і виріс Леопольд фон Захер-Мазох. В одному з номерів зробимо музей на його честь. Там буде багато чого цікавого, наприклад, наручники…

Якщо хтось вважає, що реконструкція готелю незаконна, нехай звертається у правоохоронні органи. Усе законно! Аналогічну історію я мав  на площі Ринок, 36. Неадекватна людина два місяці писала скарги. Перед тим вимагали 20 тисяч гривень, щоб припинити писати…

—  Я особисто була на нараді у Львівській ОДА, де піднімали питання незаконних забудов у Львові. Реконструкція на площі Ринок, 36, – перший номер у «чорному списку». Правоохоронні та контролюючі органи, чиновники Львівської міськради відверто сказали голові ЛОДА Олегу Синютці, що не можуть вплинути на Григорія Козловського.

— Ну то нехай візьмуть і застрелять мене… Я інвестор і дуже люблю це місто. Зі мною складно воювати, бо все, що роблю, – роблю законно. Але закон у нас — як дишло. Працюю в правовому полі, усі дозволи на роботи на площі Ринок, 36, маю. Два роки з ранку до ночі виробляв документи. Пам’ятку ніхто не нищить. З цінного у пам’ятки є лише балкон, який п’ятдесят років потребує ремонту (у 1993 році був висновок про те, що перебуває в незадовільному стані), фасад та «ковка». Усе решта – «груда» штукатурки і цегли, які впали.

На площі Ринок, 36, заплановано «серце міста»: п’ять ресторанів, яким немає аналогів у Європі. З Китаю уже транспортують велетенський акваріум, де буде морська вода, плаватимуть акули.

— Коли і на чому заробили свій перший мільйон? Маєте фобію бідності?

— Це було давно і неправда!.. Зізнаюся, що маю фобію бідності. Фобія не так за себе, як за дітей, за рідних. Виріс у дуже бідній сім’ї (батько – електрик, мама – прачка.— Авт.), пам’ятаю ті дні, коли не було в що одягнутися. Але вірив, що стану заможним. У третьому класі казав однокласникам, що стану міністром СРСР…

— А які ще маєте фобії?

— Боюся висоти. Друзі привчили мене подорожувати літаком. Перші п’ятдесят авіапольотів пригадую як страшний сон. Мене обливало холодним потом. Не терплю також змій, хробаків.

— Що скажете у відповідь екс-голові Закарпатської ОДА Геннадію Москалю, який звинуватив Львівську тютюнову фабрику у контрабандних поставках сигарет?

— Ми вже давали офіційний коментар… Два місяці на тютюнову фабрику приїжджали перевірки, це було пекло. Виявилося, проблема не в нас, а в Придністров’ї, одеській контрабанді (затримано понад сотню контейнерів), на Волині було порушено кримінальні справи. З Придністровської Республіки «під нас» були підроблені сигарети, були суди. Також ми знайшли виробника на сході та в Києві, які підробляли цигарки під маркою Львівської тютюнової фабрики. Експертиза показала, що це не наш товар.

Перебуваємо на стадії великої тютюнової війни в Україні. Львівська тютюнова фабрика – єдина українська, яка вижила. Коли прийшов американський бізнес, зруйнував усі фабрики. І нашу зокрема. Але ми її відродили.

— Поговоримо про ФК «Рух», власником якого ви є. Там грають двоє зіркових футболістів, колишніх гравців «Динамо» — Олександр Алієв та Максим Шацьких. Скільки їм платите, щоб втримати у провінційній футбольній команді?

— У ФК «Рух» їхні гонорари у рази нижчі, ніж у попередніх футбольних клубах. Це гонорарами смішно назвати. Можна сказати, що Алієв грає заради дружби. Приємно, що знайшов потрібні слова і переконав Алієва та Шацьких грати у Вин­никах. Зарплата цих зіркових футболістів у рази вища, ніж в інших українських гравців ФК «Рух».

— Ходили чутки, що візьмете у лави ФК “Рух” Артема Мілевського.

— Це була піар-акція (сміється.— Авт.). Пропонував йому три роки тому. Мілевський думав, що це розіграш… Не сприйняв це серйозно. Але тепер, коли його вигнали з хорватського “Спліту”, я читаю коментарі щодо цього та коментарі його агента, то в мене така усмішка. Ці коментарі читаю із задоволенням… Люди пишуть: “Все, нехай в “Рух” іде”.  Якщо його візьму в “Рух”, то ви будете першою про це знати. Гонорари Мілевського будуть такими, як в Алієва та Шацьких.

— Ви часто мандруєте світом, відпочиваєте на дорогих курортах. Чим для вас є подорожі — способом втекти від буденності чи можливістю почерпнути щось корисне для душі?

— Ви перша, яка запитала мене про це саме під таким кутом. У дитинстві лише раз поїхав на море в Одесу, а Карпати побачив у 28-річному віці. Було важко: спочатку бідність, потім треба було працювати, не було часу на відпочинок. Вісім років взагалі не мав відпустки. Свідченням цього є ранній інфаркт — у 28 років. Два місяці був у реанімації. Точка відліку нового життя — саме після інфаркту. Подивився на життя під іншим кутом. Усе помінялося, я став гранд-успішним у бізнесі. До чого не «торкався», усе приносило гроші.

Під час подорожей хочу показати своїм дітям те, чого не бачив сам. Недарма хтось сказав, що людину в житті роблять три речі – любов, робота та можливість подорожувати. За кілька тижнів до подорожі перебуваю у «валізному настрої». Діти теж вже такими стали. Саме під час подорожей до мене приходять багато геніальних речей. Якщо в житті є питання, на які не можу знайти відповіді, то їду за кордон. Перші три дні там відсипаюся, потім займаюся у спортзалі, багато плаваю. Коли плаваєш – «музи»  не киплять, мислиш свіжо, легко ухвалюєш рішення.

Вже відвідав 67 країн світу. Мальдіви для мене сімейно душевний відпочинок. Одного разу мандрував 45 днів, об’їздив Америку, Мексику, Панаму. Побачив, що кожен штат в Америці як інша країна. Мрію побувати у Гренландії. Але ще не знаю, як туди потрапити і з ким туди поїхати…

Фото з приватного архіву Григорія Козловського.


Теги: Григорій Козловський

Читайте також:
Коментарі
avatar