Лілія Свистович: «Не чекаємо на зміни, а робимо їх самі»
27.12.2015 16:00

У грудні відбулися парламентські слухання «Правове забезпечення реформи освіти в Україні». На цих слуханнях у Верховній Раді побувала директор Винниківської школи-інтернату санаторного типу Лілія Свистович. Про враження від поїздки та думками щодо теперішнього та майбутнього освіти вона поділилася із журналістом газети «Винниківський Вісник» Ларисою Кубською.

Я була в Польському сеймі й сенаті,  в Нідерландах – у парламенті. І завжди говорила, що в українському парламенті мені побувати «не світить». Нещодавно отримала запрошення на парламентські слухання щодо реформи освіти. Очікування були дуже великі. Опрацювала нові документи, обговорювала з колегами і профспілкою освітянські проблеми, виробила пропозиції.  Їхала з великими сподіваннями, а повернулася з великими розчаруваннями. Але взяла себе в руки і зрозуміла, що робити реформи треба на місці, бо інакше ми їх не дочекаємося.

Я сподівалася, що реформи будуть, коли міністром освіти став Сергій Квіт. Але минув час і зрозуміла, що він більше зосереджений на вищій освіті та науці. При спілкуванні в парламенті з Павлом Хобзеєм, який став заступником міністра, почула: «Ривка в освіті не буде. Освіта буде повзти. Є багато об’єктивних причин. Одна з них – інертність у проведенні всіх процедур щодо затвердження документів». Ще він сказав, що намагатиметься робити те, на що не потрібно багато грошей, – перегляд програм і навантаження.

Переконана, що ми з колективом здатні зробити багато. Ми не можемо внести зміни в навчальну програму і навчальні плани. Але сам метод подання матеріалу і змісту освіти переформатувати нам під силу.  

- Яка, на вашу думку, найбільша проблема в освіті?

- Їх декілька. Вводити профільне навчання немає змісту, якщо нема відповідної бази. Змінювати зміст навчання без цього також неможливо. Світ йде вперед. І як би ми не хотіли, діти часто випереджають вчителів, а більшість шкіл не мають сучасних технічних засобів для навчання, тому вчитель мусить пояснювати урок практично на пальцях.

Ще одна проблема, можливо, вона й найголовніша, – це педкадри. Молодь не хоче працювати в школах через низьку зарплату. Якщо люди прогресивні, хочуть йти в ногу з часом, то шукають престижнішу роботу, яка вище оплачується. Вчителів старшого віку важко переконати вчитися нового. Нормальна світова практика – навчання протягом життя.Експерт з освіти, який займався вивченням її реформування, на парламентських слуханнях сказав, що на п’ять мільйонів молоді стало менше, тому через демографічну кризу нам треба переорієнтовувати освіту на освіту протягом життя.І для цього є багато можливостей, наприклад – навчання на платформах, заочне навчання через інтернет тощо. Вчитель має бути зацікавлений у тому, щоб отримати якомога більше знань, щоб бути конкурентоспроможним. У Польщі вже так є – чим більше ти маєш дипломів і сертифікатів, тим більше ти цінишся. Тому для нашого педколективу на кожних канікулах ми намагаємося організувати навчання. Якщо ж ми перестанемо удосконалюватися, зупинимося, то діти нас обженуть.

Потрібно змінювати менталітет вчителів. Так, погоджуюся, зарплата є низькою. Але не вважаю це основним фактором для вчителя. Наприклад, у Туреччині була низька якість знань у школярів. Там провели експеримент, збільшивши зарплату педагогам із двісті до шістсот доларів. Минуло п’ять років. Що за цей час відбулося? У школу прийшли працювати чоловіки, але якість знань не підвищилася. Який висновок? Усе залежить від особи вчителя. Якщо він совісний, відповідальний, ініціативний, то буде добре працювати незалежно від рівня зарплати.

- А є якісь механізми, як замінити вчителя, який працює абияк, на нового – творчого?

- Ні. Нема. Тому я за контрактне працевлаштування. Я десять років працюю директором й увесь час – за контрактом. Вважаю це правильним підходом, адже, якщо керівник за п’ять років не зміг реформувати заклад, покращити якість, умови навчання, налагодити демократичні взаємини в колективі, то він має піти. А сьогодні є проблема в тому, що багато директорів «прописані» в школі до пенсії чи й довше, а міняти нічого не хочуть. Я переконана, що найлегше здійснити реформу в освіті на рівні керівництва закладів. Директор має бути зацікавлений у хороших кадрах, налаштований на втілення різних проектів, готовим до експериментів.  Тоді й вчителі зможуть творчо підходити до проведення уроків, їм не будуть «обрізати крила». Мені шкода тих вчителів, яким не дають працювати по-новому, і вони задихаються в радянському середовищі, в якому залишається нині школа. А дітей треба вчити аналізувати, думати, робити висновки, а не примушувати накопичувати знання. Це вже позавчорашній день, бо зараз будь-яку інформацію можна почерпнути з інтернету.

- Як вам вдалося вирішити проблему з кадрами?

- Якщо порівняти школу десять років  тому і зараз, то в нас на 60 % оновлено колектив. Люди, які не хотіли змінюватися, почували себе некомфортно і звільнилися. Підкреслю, що в нашій школі жоден педагог, який на пенсії, не має повного навантаження. Я не мала права робити це офіційно, але розмовляла з колективом, пояснювала, що молодь мусить десь працювати, утримувати сім’ю, а люди старшого віку вже мають доплату за стаж, виростили дітей і допомагають внукам чи правнукам. Мої переконання сприйняли з розумінням. Тому молодь у нас має більші ставки, а вчителі-пенсіонери – менші. І я вважаю, що це правильно.

- Щороку у вас відбувається потужний освітянський проект – міжнародна конференція. Коли буде наступна? Якій проблемі ви плануєте її присвятити?

- Запланована конференція на 24-25 лютого. Тема – «Якою може бути школа…». Школи потрібні різні, але кожна має мати якусь родзинку, бути конкурентоспроможною на освітньому ринку. Ми, наприклад, не робимо ставку на навчання. Це на другому місці, а на першому – духовність, вихованість дитини, людські якості. Коли це є, автоматично покращується навчання. Зараз пропагується фінська модель освіти. Хочемо почути про неї з перших уст. Нещодавно я познайомилася з послом із Фінляндії і запропоновувала йому скерувати до нас на конференцію людину, яка б могла фахово розповісти про організацію навчання в їхній країні. Світовий досвід потрібно враховувати. Звичайно, ми не можемо мавпувати все, але якісь елементи застосовувати необхідно. 

- А в Україні є цікаві школи з погляду використання інновацій?

- Є, звичайно. І я вважаю, що необхідно легалізувати стажування керівних і педагогічних кадрів у прогресивних школах, запровадивши матеріальне заохочення для цих закладів. У нашій країні є багато шкіл, які мають чим поділитися з педагогічною громадою. І за кордон не треба їхати. Ми знайшли таку санаторну школу-інтернат у Каневі, налагодили з ними спілкування. Дружимо зі школою з Краматорська. Треба вчитися один в одного. Чекати нема на що. Потрібно самим задавати напрям змін.

Читайте більше цікавих матеріалів у ювілейному передсвятковому випуску газети "Винниківський вісник.


Теги: Лілія Свистович

Читайте також:
Коментарі
avatar
Як мило Свистович усміхається тій сучці Януковича Королевській
avatar