Ростислав Поповський: Фоторепортаж крізь десятиліття
08.06.2016 16:16

Сьогодні пропонуємо читачам розповідь про винниківчанина – Ростислава Поповського. Пан Ростислав понад тридцять років очолював одне з переробних підприємств сільгосппродукції у Винниках. А крім основної роботи все життя захоплювався футболом і… фотографуванням.

Улюбленим клубом пана Ростислава, звичайно ж, були львівські «Карпати». І недаремно, бо він є кумом легендарного карпатівського капітана Ігоря Кульчицького! Тому більшість фоторепортажів Ростислава Поповського присвячені матчам улюблених «Карпат» на стадіоні «Україна» (в 70-80 роки минулого століття львівський стадіон мав назву «Дружба»).

Ігор Кульчицький і Ростислав Поповський
Ігор Кульчицький і Ростислав Поповський

«Завдяки куму я мав змогу перебувати під час поєдинків біля футбольного поля, тому багато фотографував, – згадує минулі події Ростислав Поповський. – Я робив багато фотографій, а згодом дарував їх друзям і знайомим цілісінькими стосами! Хоча були цікаві моменти, а я пропускав їх. Тепер шкодую. Бо багато знаних футболістів уже немає на цьому світі. А так би залишилася пам’ять про них у моїх фотографіях. Зараз у мене залишилися чудові знімки про перебування на львівському стадіоні гравців і тренерів київського «Динамо». І Мунтян, і Колотов, і Рудаков, і молодий тоді ще Валерій Лобановський є на моїх фотографіях. Маю багато світлин, на яких – мій кум Ігор Кульчицький. І не тільки під час футбольних поєдинків, але й у звичному житті».

Пан Ростислав у службових справах побував у багатьох містах колишнього Радянського Союзу. І всюди відвідував футбольні поєдинки.

«Одного разу під час відрядження в Москві я потрапив на відбірковий поєдинок збірних колишнього СРСР і Фінляндії, – мовить пан Ростислав. – Стадіон «Лужники» тоді готували до Олімпіади, тому більшість секторів були на ремонті. З цієї причини мені довелося перебувати між московськими фанатами з різних клубів. А вони люто ненавидять один одного, завжди вчиняють бійки. І тоді не стрималися й почали гамселити один одного. Правоохоронці зупинили бійку й більшість її учасників запроторили в райвідділ. А я був серед них, тому  й мене затримали. На щастя, правоохоронці швидко з’ясували, що я далекий від московських фанатських рухів, і відпустили. Але цей епізод назавжди залишився в моїй пам’яті. Як і те, що згаданий поєдинок завершився нічиєю – 2:2. І в ньому брав участь тодішній нападник «Карпат» Степан Юрчишин».

Довідка «Винниківського Вісника»: Згаданий поєдинок відбувся 31.10.1979 р. У ньому брали участь такі вихованці українського футболу: Юрчишин, Андреєв, Шавло, Бережний, Безсонов, Веремеєв. Голи в цьому поєдинку забили Андрєєв і Гаврилов.

Не дивлячись на те, що пан Ростислав, як кажуть, «пустив своє коріння» у наших прекрасних Винниках, він пам’ятає й свою «малу Батьківщину». А народився він під час Другої світової війни, в 1943 році, поблизу знаменитого містечка Бар (Вінницька область), у селі Попівці.

Це – гайдамацький край вільних людей. Цікаво, що село Попівці вперше згадується в документі ще за 1494 рік! У цей період воно знаходилося на межі володінь українців і Туреччини. Тому, за давніми переказами, тричі змінювало місце розташування. Адже під час татарських набігів його неодноразово спалювали степові розбійники! Та село відбудовувалося. Потерпіло воно і в радянські роки – під час репресій. Зі спогадів мешканців села відомо, що вже в 1925 році люди там голодували, бо московські наймити грабували їх, відбирали хліб. Уже тоді розпочався жахливий перелік жертв. Мешканців  Попівців  розстрілювали або ж висилали в Сибір. У страшному Голодоморі протягом 1932-1933 рр. Попівці втратили 52 людини.  А під час Другої світової війни загинуло 270.

«Я вже пам’ятаю Голодомор 1947 року, тоді в селі голодною смертю згинуло 5-6 осіб, – далі згадує пан Ростислав. – А в 1932-1933 рр. моя сім’я чудом урятувалася, хоча зі спогадів рідних, вони дуже голодували. Батько розповідав, що сталінський режим планував і їх вислати в Сибір, бо не погоджувалися віддати своє майно колгоспу. Але моя бабуся, яка за документами володіла всім нашим майном, була розумною й передбачливою жінкою. Вона добре знала про долю репресованих односельців, тому перед колективізацією втекла у Вінницю. І там вона до старості працювала. А мій батько перед сталінськими посіпаками мав виправдання. «Це – майно моєю матері, а її немає, то що ж ви в мене вимагаєте», – завжди відповідав він. Наша хата під солом’яною стріхою ще зараз стоїть у Попівцях. Хоча коли я поїхав звідти, то в селі мешкало дев’ять тисяч людей, а зараз – усього півтори тисячі. Ось такі зміни там відбулися».

Володимир ГАВРИЛІВ

Фото з домашнього архіву Ростислава Поповського


Теги: винниківчанин, Ігор Кульчицький, Карпати Львів, Ростислав Поповський

Читайте також:
Коментарі
avatar