«Винники мають те, чого у Львові вже немає», - Ірина Магдиш
06.07.2016 19:28

Що можуть запропонувати маленькі міста у конкуренції з великими центрами і якою може бути культира поблизу міст? Розмова кореспондента сайту "Збруч" Мирослави ІВАНИК з екс-начальницею управління культури ЛМР, а на нині радницею міського голови Винник Іриною Магдиш про те, чим місто Винники хоче і може відрізнятися від Львова, культурний потенціал маленьких містечок та шанси на непопсовість провінційної культури.

Ірина Магдиш

- Пані Ірино, хто Вас покликав у Винники і що спонукало погодитись знову піти на державну службу?

- Покликав мене міський голова Винник Володимир Квурт, а погодилась через людей. У міській раді Винник працює дуже хороша молода команда. Вони мають блиск в очах, хочуть змін, і не лише хочуть, але і багато для цього роблять. А ще я розумію великий потенціал, який захований у маленьких Винниках. Говоримо про величезне історичне тло цього міста, а також про особистісну, домашню міську структуру, за якою, насправді, скучили мешканці великих міст, зокрема і львів’яни. Винники мають те, чого вже практично не має Львів, що Львів втрачає, – приватність, затишність та містечковість у хорошому розумінні цього слова. Йдеться про можливість відпочинку і розвитку серед зелені, природи і серед своїх. Це те, що втратив центр Львова, ставши частиною туристичної індустрії. З одного боку, такий туристичний бум, який має Львів - це добре, бо це - завжди розвиток, бізнес і прибуток, але, з іншого боку, як і всяка індустрія, туризм має  глобалізуючу, уніфікуючу сторону, яка часто позбавляє автохтонних мешканців приватності міста і персоніфікації мешканців. Ми всі ніби на туристичному конвеєрі, який щоразу вимагає все яскравіших етикеток, забуваючи про руйнацію змісту.

Але я хочу говорити про Винники не лише як про цікаву територію для львів’ян. Це вже третя чи четверта можливість цього міста. Передусім Винники – це територія для самих мешканців Винник. Це дуже специфічне маленьке містечко. З одного боку, воно має усі ознаки спального району з сумішшю багатоповерхівок і приватних будиночків, а з іншого – воно має величезні переваги порівняно з іншими містечками: близькість до великого міста, транспортна досяжність, і відповідно доступність до контактів та можливостей Львова.

Такі маленькі містечка вартують того, щоб не щезнути і не розчинитись у великих конгломераціях. Колись мені здавалось, що краще мати один великий суперпотужний центр на велику територію, аніж багато маленьких. Тепер мені здається інакше: краще мати багато маленьких живих центрів: культурних, економічних, міських агломерацій, - і давати людям широкий спектр можливостей.

- Чому маленькі центри краще, адже вони не зможуть дати таких можливостей як великі?

- Такі центри більш приватні і залишають у собі людський масштаб. Уявіть собі суперсучасну медіатеку на 5 поверхів, з величезними можливостями тощо. Це – прекрасно. Але не менше право на існування має маленька бібліотека на районі, де працюють дві віддані своїй справі бібліотекарки, які відкривають двері бібліотеки як свого дому. Туди приходять 10-20 мешканців району, для яких ця бібліотека, чи, наприклад, народний дім, є цим «третім місцем». Вони розвиваються у цій затишній, специфічній і локальній атмосфері. Глобальні великі центри часто затирають індивідуальності та специфічні локальні особливості. Якщо всі будуть їздити у медіатеку до Львова, а у Винниках нічого не буде, ми щось втратимо. Втратять Винники і втратить Львів.

Винники можуть бути тією специфічною родзинкою, яка буде притягувати культурних та освічених туристів, які шукають шляхів пізнання цієї території. Це для тих, хто хоче не просто швидко розважитись і залишити гроші в кав’ярні чи готелі. Зрозумійте мене правильно: таке теж має право на існування. Але є і люди, які хочуть пізнати специфіку цієї території і вони будуть мати можливість зі Львова за 15 хвилин доїхати до цікавого і дуже симпатичного містечка, через яке пізнається Галичина у ширшому сенсі, а не лише Львів як метрополія.

- Як спальний район Винники сприймає багато людей. А чи самі винниківчани розуміють іншу його сторону – його потенційні можливості?

- Молодь бачить ці можливості і дуже хоче їх. Можливо, вони не до кінця розуміють, які це можливості, і як їх використовувати, але це прийде з часом. Це те, чого навчишся: з досвідом, поразками та набитими гулями. А от хотіти не можливо навчити. Людина або це має, або не має. Якщо є люди, які хочуть, це абсолютно безцінно. Молодь Винник розуміє, що хоче там жити, хоче, щоб там жили їхні діти, і дітям було краще, ніж їм. Йдеться про безпеку, екологію, можливості для розвитку, чесність, довіру та багато іншого.

Чому б у маленьких Винниках не спробувати створити оцю вимріяну модель, коли існує довіра між мешканцями міста та владою? Вони всі сусіди: чиновник, депутат, мешканець. Вони живуть поруч і є цілком досяжними. Можливо, там простіше збудувати оцей місточок довіри, ніж у великому місті. Але ця модель може бути потім повторена, якщо вона спрацює. Це буде безцінний досвід для всієї України: якщо це можна зробити у маленькому місті, то це можливо і реалістично. Це перестане бути фантасмагорією, накинутою теоретиками.

- Ви – радник міського голови і є молода команда, яка хоче змін. Чи існує вже певна стратегія культурного розвитку Винник?

- Я розчарувалась у стратегіях. Я не вірю у них як написані тексти. Будучи свідком написання кількох стратегій розвитку культури як на львівському, регіональному, так і на загальноукраїнському рівнях, розумію, що процес написання не встигає за фактами життя. Життя йде швидше. Поки ми пишемо теоретичні стратегії, світ вже помінявся, ситуація та люди встигли помінятись. Наша стратегія починає бути застарілою у момент першої чернетки. У такому мінливому світі, у якому ми зараз живемо, набагато ефективнішим є короткотривалий план і більш тривала візія, у яку вірить група людей. І тут є два ключові поняття – візія і віра людей. Планувати до 2030-2035 року, мені здається, немає сенсу. Світ зміниться вже завтра. Можливо, ми не відчуємо цієї зміни на своїй шкірі у той же день, але так воно є.Тому усі стратегії потребують щорічних ревізій і корекцій і не можуть служити «вічною Біблією», раз і на довго написаною.

Думаю, ці короткотривалі періоди можна визначати періодом каденції міських голів та депутатів. Адже тоді ми маємо чітко окреслений час відповідальності певних людей. Саме в цей час вони можуть щось зробити. Якщо кроки будуть успішними та затребуваними, то воно матиме перспективу і стане аргументом балотуватись на наступну каденцію. Якщо це не спрацює, шукаємо щось інше. Я не вірю в стратегію, яку можна накинути наступній каденції депутатів. У нас це не працює. У нас існує візантійська система у владі, де все дуже персоніфіковано, а не незалежна від людини, як це є в Америці чи Німеччині. Там не залежить, хто прийде до влади, механізм буде той самий. Помінятись може колір краватки, чи стилістика, але не більше. У нас при зміні влади міняється все: всі гріхи скидають на попередників і все будують з нуля. Я вірю тільки в місійність конкретної групи людей, які хочуть, можуть і пробують щось зробити.

- Чи вдалось вже намацати оце короткотермінове бачення розвитку гуманітарної сфери Винник?

- Винники заслуговують передусім на те, щоб мати громаду. Не всяке місто, яке дає прописку, автоматично дає приналежність до громади. Громада – це коли є спільна відповідальність за проживання на спільній території. Інколи мені здається, що Львів теж ще не має громади. Хоча вона на стадії дуже активного формування через урбаністичний міський активізм. Тому перше завдання у Винниках – створити громаду та налагодити контакт довіри між владою і людьми та народити відчуття спільної відповідальності. Найпростіше це зробити через культуру та гуманітарну сферу, бо це зрозуміло людям, це діє на емоції, а емоції – це те, що відгукується найшвидше. Раціо у нас відгукується набагато пізніше. Раціо – це до німців, а емоції - це до нас.

Аби вдалось зробити громаду, мусять бути місця, де люди збираються. Громада народжується з мікрогромад: коли спершу приходять мешканці кількох вулиць і щось разом роблять, переживають, відчувають, вчаться. Такі місця зборів у  Винниках є, але люди не знають, що там можна збиратись і що це місця, створені для них. Але це поступово змінюється. У Винниках є дві бібліотеки та народний дім, а також відкриті громадські простори, які сьогодні доволі занедбані. Треба їх робити місцями для людей.

- Чого зараз бракує, щоб люди зрозуміли, як можуть працювати громадські простори?

- Треба їх впорядкувати. Але зробити це потрібно разом з людьми. Не можна людям щось накидати зверху: якщо немає співучасті, воно не працює. Це як з безкоштовним роздаванням журналів на вулиці - халява не спонукає тебе за це відповідати і довіряти цьому. Якщо хтось щось зробив тобі, то, мабуть, він щось на цьому вкрав. Але головне: я за це не відповідю і на прибраному парку можу кинути сміття, щось витоптати тощо. Тому людей треба залучати. А ще з людьми варто говорити, щоб розуміти, що вони хочуть бачити, наприклад, у занедбаному парку. Ми можемо мати мільйон фантазій - від футбольного поля до майданчику для рок-концертів, - але там живуть люди, які мають інше бачення. Це дуже болісний процес, який часто страшенно розчаровує. Це відбувається, коли ми впираємось у страшну річ - люди нічого не хочуть і лише не приймають все, що їм пропонують. Але йти на такі дискусії треба, розуміючи усю їх складність. Інакше ми не вийдемо на рівень довіри ніколи. Справді є частина людей, які не розуміють, але це не означає, що ми маємо ігнорувати навіть їх. З людьми треба працювати. Це дуже марудний і довгий процес і, на жаль, не усі витримують.

- Така амбітна ціль як створення громади може бути досяжна у терміні 5 років?

- Так, це реально зробити за такий рперіод. Переконана, починати треба від участі людей у формуванні міського бюджету. Це болісно і є різні позиції щодо участі громади у формуванні бюджету. Є ті, хто кажуть, що люди не можуть впливати, бо вони за це не відповідають. І тут теж є рація, бо відповідають чиновники і депутати. Але ці процеси треба робити прозорими, зокрема, і в культурі. Люди мають розуміти, що на рік міська рада має на культуру певну суму. Частина цієї суми мусить піти на зарплату працівникам культурних установ, частина - на організацію загальноміських святкувань, а решту ми можемо виділити на культурні ініціативи мешканців. Людям треба сказати, що вони можуть подавати проекти і разом творити культурне середовище міста. Вже наступного року ми будемо пробувати робити відкритий і прозорий бюджет культурної сфери і спонукати людей брати участь в обговоренні.

- Ми згадали Народний дім і музей. Культура у Винниках сьогодні це також…

- Це також приватні культурні інституції, які добре працюють і заповнили ту нішу, яку би мав заповнити і народний дім. Є кілька структур і ініціатив, які займаються вихованням і розвитком дітей. Є також досить розвинені спортивні секції у Винниках. Окремо треба зосередитись на громадських молодіжних організаціях. Їх є не мало, з’являються і нові. Нещодавно утворилась ще одна, яка починає свою діяльність з того, що влаштовує кінопокази для молоді щосуботи ввечері. При міській раді є також молодіжна рада. Зараз вона, зокрема, активно працює над концепцією Дня міста Винники, який буде наприкінці серпня.

- Зараз планується розширення Винниківського краєзнавчого музею. А якщо говорити глобально, чи може маленький музей у маленькому місті бути конкурентноспроможний у нинішньому глобалізованому світі?

- Краєзнавчий музей у Винниках – один з найкращих музеїв довкола Львова. Він веде величезну наукову роботу і дуже багато заходів. Тож навіть у провінції можуть бути дуже хороші речі. А може навіть передусім у провінції є речі автентичні.

Конкурувати  можна атмосферою та тим унікальним культурним продуктом, який пропонують маленькі музеї. Якщо Винники створять кілька туристичних шляхів вздовж Глинянського Тракту- це буде унікальний культурний продукт, якого не запропонує жодне інше туристичне місто.. Насправді  «львівську» архітектуру частково можна побачити в інших європейських містах, артефакти з львівських музеїв здебільшого типові для епохи. Натомість, наприклад, у Глинянах маємо щось унікальне - фантастичні глинянські килими. Відродивши цей промисел можемо дати роботу людям, дати поштовх до розвитку інфрастуктури, дати майбутнє занепадаючій провінції.

На жаль, конкурувати з більшістю музеїв дуже просто. Треба просто спробувати щось зробити. Наприклад, у винниківському музеї поставили ящик з піском і закопали там «археологічні знахідки». Кожна дитина, яка приходить, може взяти лопатку, покопати і щось знайти. Це коштує копійки, але подібного інтерактиву не зробив жоден зі славних львівських музеїв.

Винникам ще бракує міжсекторальної співпраці і з цим треба працювати. Наприклад, якщо у музеї відбувається виставка глинянських килимів, то діти зі школи мистецтв мають прийти і вчитись відтворювати візерунки цих килимів, бібліотека має зробити цикл лекцій про ткацтво та килимарство, а футбольний клуб Глинян має зіграти з футбольним клубом Винник благодійний матч, і, наприклад, закупити для школи мистецтв ткацький верстат. Наразі міжінституційної співпраці ще замало.

- Близькість Львова дає можливості і диктує тренди. Чи є сьогодні тісна співпраця між Винниками та Львовом?

- Уся співпраця базується на людських контактах. Я прийшла у Винники, ми там щось організовуємо, у мене є знайомі у Львові, і я телефоную з пропозицією щось робити разом. Так само контактуємо і з людьми з інших міст. Якщо будуть людські контакти, у сумі воно створить контакт міста з містом. Багато людей живуть насправді у Винниках. Це Юрко Винничук, Соломія Чубай, Оксана Дарморіз, ще мабуть хтось, про кого ще не знаю. Відгукніться.

- Львів останні роки наштовхнувся на масу нібито культурних подій, а радше туристичних, які є дуже поверхневими і фактично зорієнтовані на картинку для туристів. Як балансувати Винникам між залученням туристів і тим, що не зійти на попсовість подій?

- Навіть фестиваль масової культури може нести месидж. Все залежить від того, що організатори у нього вкладають. Зараз ми думаємо про Шуфриган Фест на Чортових скелях поблизу Винник Від цієї ідеї розрослась ціла концепція: що таке страх, жах, лякання, культура страху, чому маленькі діти до цього так тягнуться, чому людині інколи хочеться лякатися. які метафори страху є у мистецтві, що таке страх індивідуальний, а що таке страхи народів. Ми подумали, що це може бути цілий фестиваль довкола культури страху з читаннями літератури, представленням субкультур тощо. Так народилось мотто: бійся на фесті, щоб не боятись у житті. То що це: попсовий фестиваль, чи фестиваль з месиджом? Все залежить, яку ідею організатори вкладають . Разом з цим ми ще мусимо дати собі відповідь на питання: а чим це вигідно Винникам? Ідея хороша, але питання, що отримає місто: рекламу, піар, цікавість до туристичних маршрутів, які ми розробляємо, можливість заробітку, інші можливості? Про це треба думати.

- У Винниках раніше була велика німецька колонія. Чи плануєте робити акцент на цій сторінці історії міста?

- Звісно, це цікаво, бо воно наклало відбиток на місто: залишився цвинтар, багато топонімів, будинки. Про це варто говорити, але так, щоб це було цікаво і щоб цим пишались сучасні винникавчани. Не можна говорити про минуле тільки як про минуле. Про минуле треба говорити, думаючи про сьогоднішнє, а ще краще, - про майбутнє. Людям треба дати те, чим вони можуть пишатись. Про це треба говорити сучасною мовою, візуалізаціями і для сучасних людей. Не треба акцентувати лише на кривдах, жертвах, порахунках, а витягувати те, що працюватиме на майбутнє.

- А чим пишатись у Винниках і що сьогодні є символами Винник?

- Пишатись треба багатьма речами, які нам ще треба буде чітко сформулювати. Це питання має стояти на порядку денному туристичної і молодіжної ради щоразу. І йдеться не лише про речі з минулого, але і про сучасне. Зараз Винникам з гуманітарної сфери можна реально пишатися краєзнавчим музеєм, дитячою та дорослою бібліотеками, активністю молоді, відкритою міською радою, екологією. Але наразі це більше аванс: я бачу, як це може бути на майбутнє.

Щодо символів, то маємо виноградну лозу і пам’ять, що тут колись вирощували виноград. Може є сенс спробувати закласти міський виноградник. Зараз також пробуємо розкручувати дуже цікавий неофіційний бренд Винник – смайлик. Винниківський музей на одних з розкопок викопав камінець, зображення на якому точно повторює сучасні смайлики: дві крапки і дужка. Можливо, це перший смайлик у світі. Тому гасло міста на найближчий час: Виннники - місто усмішок.

Доісторичний винниківський смайлик


Теги: винниківчани, молодь, туризм, музей, Ірина Магдиш, громада, смайлик, культура

Читайте також:
Коментарі
avatar