Володимир Гаврилів: «Коли не маєш змоги допомогти людині, то хоча б не завдай їй шкоди»
21.07.2016 14:21
Нам, студентам кафедри журналістики Львівського Національного Університету імені Івана Франка, дали завдання підготовити матеріал із професійним журналістом. Мешкаючи у Винниках, я вирішила зробити інтерв’ю зі заступником редактора газети «Винниківський Вісник» Володимиром Гаврилівим. І він без вагань погодився розповісти про свою (й нашу) непросту, але захоплюючу професію.

- Чому ви обрали саме цей фах?

- Про те, що матиму творчу професію, знав завжди. У школі «вдосконалювався» в написанні творів. Але до своєї професії йшов довго. І шлях цей був непростий. Адже в мене є ще одна освіта – технічна. До армії я закінчив  технікум. Уже після армії я вступив у наш університет. Хоча мене дуже відмовляли: казали, що я намарно намагаюся здобути  фах журналіста. Натякали, що за вступ і навчання там потрібно платити великі гроші. Інші переконували, що роботи за цим фахом я ніколи не знайду.

Та я відчував, що в іншій професії мені буде некомфортно. Тому нікого не слухав, а таки з другої спроби став студентом. Ще навчаючись, потрапив у газету. Правда, спочатку мені запропонували роботу на телебаченні. І я з радістю прийшов на Високий замок у Львові. Але те, що мені запропонували, мене обурило. І я відмовився.

- А яку ж посаду вам тоді запропонували?

- Освітлювача. Я розумію, що така посада там потрібна, але я хотів працювати саме журналістом. Тому відмовився. Багато писав і друкувався в львівських виданнях, у районних газетах. Чимало в здобутті досвіду журналістики, дала й праця в Клубі творчої молоді Львова. Зрештою, саме студенти нашого факультету журналістики запропонували роботу. Адже багато майбутніх журналістів тоді там підробляли. Ми організовували концерти, фестивалі. А мені доводилося писати рекламні матеріали про всі ці заходи. Тому я постійно мав журналістську практику, їздив Західною Україною, спілкувався з багатьма людьми. А для журналіста це – безцінний досвід. Було важко, але я жодного разу не засумнівався в своєму виборі. А найгіршим мені тоді видавалося повернення до попередньої професії.  Згодом я знайшов постійну роботу журналіста (хоча це й було непросто). А коли у Винниках заснували газету «Винниківський Вісник», то перейшов сюди. Адже тепер мені не треба добиратися маршрутками до Львова. Завжди маю змогу піти додому на обід, коли діти були малими, то припильнувати їх тощо. Одним словом, я знайшов у житті і свою професію, і свою роботу. Ось уже 25 рік я журналіст «Винниківського Вісника».

 - Як Ви собі уявляли журналістську діяльність ще до втупу в університет?

- Скажу так – сюрпризів для мене не було, уявляв так, як воно і є. Є різні випадки: от зараз ти сидиш у кабінеті, готуєш матеріал, а через хвилину тобі телефонують, і ти повинен їхати на якусь зустріч, взяти інтерв`ю чи просто написати замітку про турнір, концерт чи футбольний матч. І коли ти любиш свою професію, то працюєш із задоволенням. Звичайно, є й складні завдання, але робота є робота. Також хотілося б отримувати більшу зарплату.

– Як відбулась ваша зустріч із реаліями журналістської роботи?

Я мав уже життєвий досвід, знання, тому знав, що й люди є різні. Є добрі, але й є такі, що чомусь бачать у всьому лише негатив. І я жодного з них не можу оминути, коли до мене звертаються. І навіть якою б не була людина прикрою, коли ти терпляче пояснюєш її питання, її проблему, то вона завжди погодиться з тобою. Хто й з якими питаннями б не звертався до мене, я завжди виходжу з того, що є на роботі й зобов’язаний відреагувати на всі запити. І, вважаю, що зобов’язаний допомогти кожній людині. А коли такої змоги нема, то роблю все, щоб хоча б не завдати шкоди.

- Але ж, мабуть, у вас були випадки в журналістській діяльності, коли якийсь матеріал готувати не хочеться з різних причин. І чи не важко вам працювати саме у Винниках? Адже тут ви всіх знаєте, вас усі знають.

- Звичайно, важко. Адже журналістам обласних видань простіше. Вони своїх читачів не знають і ніколи практично не зустрічають. Але й нема нічого поганого в тому, що знаєш читачів, їхню думку. І це також великий досвід спілкування з людьми.

- Ви також готуєте багато матеріалів щодо кримінальних подій у Винниках. Чи не мали проблем із «фігурантами» таких матеріалів?

- Дякувати Богові, ніколи не мав із ними проблем. Адже готуючи такі матеріали, завжди беру лише офіційні документи й коментарі в правоохоронців. Тому до моїх матеріалів у порушників закону не може бути претензій. Хоча, переконаний, що порушники часто вважають саме себе потерпілими й мають протилежну думку. Був випадок, коли господар застав у своєму гаражі злодія й затримав його. А нахабний злодій звинуватив господаря в побитті… І коли готував цей матеріал, то знав, що злодій вважає себе потерпілим…

- На вашу думку, якою є суть журналістики: просвітитель суспільства чи його слуга?

- Я думаю, що на це запитання немає однозначної відповіді. Ось, наприклад: тобі потрібно подати матеріал у вигляді інтерв`ю максимально точно. Але ж потрібно розуміти, що люди не  ідеальні У вашому діалозі можуть зустрітись русизми або ж просто твій співрозмовник погано сформулював свою  думку й виходить дещо інше, ніж те, що він хотів сказати. Саме тому й редагується  текст. Та ми ж саме для того й здобували освіту, щоб допомогти людям правильно сформулювати свою думку й позицію. Щоб не виникало жодних  непорозумінь.  Але, переконаний, найкращий принцип для журналістів, як у лікарів: коли не маєш змоги допомогти, то хоча б не завдай людині шкоди, а не можеш допомогти – не берись.

Важливо також розуміти, що журналісти не викладають лише сухі факти, вони прагнуть донести іншим, що є позитивом, а що негативом. Тому ми зобов’язані підказувати людям, допомагати їм, а одночасно самим учитися й удосконалюватися.

Розмовляла Софія ТИМО


Теги: Винниківський вісник, журналіст, Володимир Гаврилів

Читайте також:
Коментарі
avatar