Андрій Гурський: У футболі сформувався як особистість (Част. І)
21.09.2016 08:34
Основний склад теперішнього винниківського «Руху» складно уявити без центрального захисника Андрія Гурського. До слова, Андрій є одним з небагатьох гравців «Руху», який у професійному футболі для винниківчан взяв участь в усіх 12-ти поєдинках, забивши при цьому два голи. На аматорському рівні, граючи за «Рух»,  Андрій Гурський також проявив себе з хорошої сторони, тому в команді уже давно став «своїм». У першій частині відвертого інтерв’ю Андрій розповів про глухонімого футболіста-батька, про його таємні походи на футбольні матчі Гурського-молодшого, а також про перші професійні успіхи та розчарування.

- Андрію, як і коли ти почав займатися футболом? Чому обрав саме цей вид спорту?

- Одного дня до школи прийшов покійний Володимир Щерба і зробив оголошення про відбір у футбольну школу. Був у другому класі. Через тренування у Щерби потрапив до футбольної школи «Карпат». Під час навчання у школі довелося вчитися грати у футбол під керівництвом різних тренерів: Щерба, Дударенко, Артимович, а випускний клас тренував Леськів. Чому обрав саме футбол? Можливо, тому, що тато свого часу також грав у футбол. Батько був глухонімий, тому грав за українське товариство глухих. Як запевняли відомі фахівці серед яких і Юрій Гданський, на той час у глухих була дуже хороша футбольна команда. Що цікаво, батько грав в одній команді з легендарним воротарем Михайлом Гнатишиним. Знаю, що з ним добре знайомий наш президент Григорій Козловський.

- Ігри батька вдалося застати?

- Ні. Був маленьким на ігри не ходив, бачив тільки як тато приїжджав з виїздів та їздив кудись на ігри. Зважаючи на це, також хотів стати футболістом.

- Якими були перші кроки футболі?

- Був малим, грав  у футбол і думав, що нічого більше не треба. Були мрії про гроші і славу. Втім, коли ставав дорослішим, то все частіше зустрічався з різними моментами, які можна назвати нефутбольними. «Футбольні» люди мене зрозуміють. Незважаючи на це, футбол зробив з мене людину. У ньому загартувався як мужчина, він дав мені можливість заробляти перші гроші. Були різні часи: стабільні і нестабільні, а коли не стало батька, стало особливо важко. Не обходилося без людей, які допомагали і фінансово, і морально. Хотів би відзначити увесь батьківський комітет, який був у нашому класі школи. Не хотів би називати когось конкретно, але можу запевнити, що в будь-яких ситуаціях хлопці та їхні батьки завжди підтримували один одного.

- Чи розумів ти в школі, що футболістами стають одиниці, а навчанню потрібно приділяти час?

- З навчанням було важко, завжди хотілося грати у футбол. Та й коли приходив після тренувань додому, більше нічого не хотілося.

- Після закінчення школи та ДЮФЛ ти потрапив у «Карпати-2». Твоя позиція центрального захисника почала формуватися ще за шкільних років?

- Як і всім хлопцям, хотілося грати в нападі, забивати голи. Коли грав з однолітками, в захисті не стояв ніколи. А коли був в спеціалізованому класі, Володимир Щерба поставив мене центрального захисника. Мабуть, таки завдяки моєму зросту. Нічого не мав проти, робив усе, як сказав тренер. Був навіть готовий стояти у воротах (сміється). Позицію центрального захисника знайшов мені він. Що цікаво, батько також грав на позиції центрального захисника. Цьому амплуа він був радий, навіть часто давав підказки як зіграти в тій чи іншій ситуації. Коли батько жив, часто з ним обговорили мої матчі.

- Як ти грав, коли батько приходив вживу на матчі?

Хвилювання було страшенним. Ніколи не забуду, коли на матч приїхав мій батько з хрещеним. Хрещений був моряком, на матчі приходив дуже рідко. Пригадую у цій грі мене замінили одразу після першого тайму, «привіз» своїй команді одразу кілька голів (сміється). Після цього моменту навіть був проти, щоб батько приходив на матчі. Тато це розумів, тому приходив на наступні матчі і ховався за дерева. Що цікаво, він так ховався, що я це побачив його лише наприкінці чемпіонату. Він жартома сказав, що це перший матч, на який він прийшов без попередження, насправді він приходив на всі матчі і ховався за дерева, не хотів, щоб син хвилювався на футбольному полі.

- Як складалася кар’єра у «Карпатах-2»?

- Прийшов в «Карпати-2» коли тренером був Валентин Ходукін, після чого тренером став Вадим Білоцерківський. Побувши рік у «Карпатах-2», зіграв мало офіційних матчів. Мої матчі у другій лізі можна було порахувати на пальцях однієї руки. В одній грі навіть не потрапив в заявку на матч, був страшенно засмучений. Втім, наступного дня був дзвінок: мені сказали, що я готуватимуться у дублюючому складі «Карпат» до матчу проти донецького «Металурга». Дублюючим складом «Карпат» керував  Олександр Хохлов. Перед матчем він мене запитав коли я востаннє виходив на поле. Хоч і моя відповідь його неприємно здивувала, він спитався чи зможу зіграти на позиції лівого захисника. Я – правша, тому лівою ногою на той час навіть не міг віддати якісну передачу. Постояв і подумав, що відмовлятися від шансу зіграти за дублюючий склад «Карпат» я не мав права. Пригадую, ми перемогли з рахунком 2:1. Після того матчу дограв чемпіонат за «Карпати-2» і перебрався до дублюючого складу команди. Наступну гру за «Карпати-2» грав уже в основі. У дублюючий склад «Карпат» потрапив, коли тренером був Роман Толочко. З ним попрацювали 4 роки, виграла першість України серед дублюючих складів. Мабуть, це був одним з кращих періодів у моєму житті. Тоді і відбувся дебют за першу команду «Карпат».

- Хвилювався перед цим матчем з «Таврією»?

- Ні, взагалі. На виїзді ми перемогли «Таврію» з рахунком 4:1. Після цього матчу ніби і була довіра від Олега Кононова, але нічого серйозного. За основу «Карпат» я провів лише один матч, ще у кількох матчів вийшов на заміну.

- Погодься, що виграти чемпіонат серед дублюючих складів на той час було дуже і дуже непросто.

- Для кожного молодого футболіста виграти золоті медалі було приємно. Усі футболісти, які грали за дублюючий склад, хотіли потрапити у першу команду, але розуміли, що потрібно показувати результат. У першій команді також був хороший склад, адже команда вийшла у Лігу Європи. З радістю згадую цей час. З того складу за «Рух» грав Юрій Фурта, приємно, що з цієї команди за «Рух» зараз грає Володимир Бідловський та Олексій Омельченко.

- Володимир Бідловський у своєму інтерв’ю сказав, що у цей період важко було пробитися у першу команду «Карпат», оскільки в «Карпатах», як і в багатьох інших українських командах, був великий наплив легіонерів різного рівня. Мовляв, легіонери мали грати у складі, тому що вони легіонери…

- Приємно спілкуватися з футбольними людьми. Радий, що ти починаєш розуміти про які неприємні речі я говорив по ходу футбольної кар’єри. Я можу лише підтвердити слова Володимира Бідловського. В першу команду «Карпат» потрапити було неможливо. На мою думку, багато хто з гравців дублюючого складу повинні були отримати шанс заграти у першій команді. Мова не йде не тільки про мене.

- Коли ти зрозумів, що з «Карпат» треба йти?

- Не було великого бажання покидати «Карпати». Був контракт, я грав у рідному місті. На той час якраз одружився, тому не хотілося нікуди переїжджати. Вів перемовини з екс-генеральним директором «Карпат» Ігорем Дедишиним, однак ми не зійшлися на продовженні співпраці. Було прикро, адже не просив великих грошей, оскільки вважав себе вихованцем клубу. Продовжувати контракт зі мною «Карпати» також не хотіли. Якщо б клуб хотів мене залишити, керівництво зробило б для цього усе можливе. «Карпатам» я був непотрібний.

- Після «Карпат» ти міг опинитися в «Зорі», однак не склалося…

- Поїхав на перегляд, але сталося те, чого не любить будь-який футболіст – травма. Зателефонував Анатолій Чанцев, головний тренер «Зорі». Що цікаво, теперішній тренер «Зорі» Юрій Вернидуб був його помічником. Травма на зборах була доволі противною – запалення ахіллового сухожилля.  «Зоря» нікуди не відправляла, дали час залікувати травму. На жаль, коли три дні займався в основній групі, стався рецидив травми. Що цікаво, команда взяла мене з собою навіть на третій збір. Коли справа доходила до підписання контракту, я не мав права його підписувати без свого агента. Тоді ним був Олександр Кулішевич. Якщо б я підписав контракт без свого агента, змушений був би заплатити штраф. Попрощалися ми через те, що люди не могли чекати на мого агента, а також підписувати мене, коли я не залікував травму, було б не зовсім правильно.

- Після повернення додому тобі довелося грати на аматорському рівні.

- На жаль, знову настав дуже непростий період. Доводилося їздити на «заробітки» в Закарпаття. Мені не стидно про це говорити, хтось би промовчав, але дійсно був такий період у житті. Раз в тиждень їздив на матч за «Воловець», де команда оплачувала мені усе. Мусів привезти якусь копійку додому, їсти то хотілося… В  цей період тривалий час був травмований, знайти команду було непросто, тому інколи просився до дублюючого складу «Карпат» на тренування.

- Як потрапив в «Прикарпаття»?

- Туди поїхав цілий львівський десант: я, Ярослав Куцяба, Олексій Омельченко, Андрій Сагайдак. Головним тренером «Прикарпаття» був Петро Кушлик, йому допомагав Роман Толочко. Можна сказати, що бригада зі Львова поїхала піднімати івано-франківський футбол. На жаль, через фінансові проблеми клуб довго не проіснував. Період в Івано-Франківську дав мені багато. Пригадую знайомство з Володимиром Мушинським, який мені запропонував варіант з київською «Оболонню». На той час «Оболонь» проводила збори в Трускавці, був запланований товариський матч з винниківським «Рухом». Це і було моє перше знайомство з теперішньою командою. Тоді дебютував за «Оболонь», матч завершився внічию, а головний тренер «Оболоні» Сергій Конюшенко сказав залишитися команді. Після зборів в Туреччині я підписав з «Оболонню» повноцінний контракт.

P.S. У другій частині нашого інтерв’ю з захисником «Руху» Андрієм Гурським  читайте про його період футбольної кар’єри в «Оболоні», «Севастополі», «Гомелі» та «Русі», а також нефутбольне життя Андрія Гурського.

Прес-служба ФК «Рух»


Теги: Андрій Гурський, Рух Винники

Читайте також:
Коментарі
avatar