Андрій Гурський: Перехід у «Рух» - яскравий період моєї кар’єри (част. ІІ)
22.09.2016 18:32
Основний склад теперішнього винниківського «Руху» складно уявити без центрального захисника Андрія Гурського. До слова, Андрій є одним з небагатьох гравців «Руху», який у професійному футболі для винниківчан взяв участь в усіх 12-ти поєдинках, забивши при цьому два голи. На аматорському рівні, граючи за «Рух»,  Андрій Гурський також проявив себе з хорошої сторони, тому в команді уже давно став «своїм».

У першій частині відвертого інтерв’ю Андрій розповів про глухонімого футболіста-батька, про його таємні походи на футбольні матчі Гурського-молодшого, а також про перші професійні успіхи та розчарування.

Пропонуємо прочитати другу частину розмови журналістів прес-служби ФК «Рух» з Андрієм Гурським, у якій йдеться про період його виступів в київській «Оболоні», «Севастополі», білоруському «Гомелі», винниківському  «Русі», а також про нефутбольне життя спортсмена.

- Андрію, яким був період футбольного життя в «Оболоні»?

- В «Оболоні» був один з найкращих періодів у моїй кар’єрі. Тоді перед командою було завдання залишитись у Прем’єр-лізі. Пригадую, ми грали добре, адже за статистикою «Оболонь» у другому колі була третьою командою чемпіонату за пропущеними голами. Пригадую, тоді зіграв хороший матч з львівськими «Карпатами», неймовірний матч був з «Дніпром». За три тури до фінішу чемпіонату нам потрібно було взяти три очки: в двох матчах ми зіграли внічию, а у третьому матчі пропустили від «Чорноморця» на останніх хвилинах і в підсумку вилетіли. На жаль, після вильоту «Оболоні» в команді почався безлад, були певні розбіжності між акціонерами та керівниками клубу, почалися заборгованості з зарплатнею. Крайніми у цій ситуації виявилися футболісти. Заборгованість заробітньої плати досягла восьми місяців. Клуб не розрахувався, гравці почали писати листи у відповідні органи. Чимало людей розбіглося, а кілька людей все-таки залишилися, оскільки у них була інформація, що буде створено новий клуб під назвою «Оболонь-Бровар». Незважаючи на це, коли ми були в Прем’єр-лізі, відчував себе щасливою людиною. Тоді було чимало футболістів зі Львова: Андрій Радь, брати Баранці. Коли булла можливість, разом їздила до Львова, разом проводили вільний час.

- Що відчував коли забив «Карпатам» в Прем’єр-лізі?

- Задоволення. На той час мав контракт з «Оболонню», тому було байдуже кому забивати. Я не з тих футболістів, які не радіють, коли забивають колишнім командам. Ніколи не жив минулим. Така моя життєва позиція. Забити «Карпатам» в тій ситуації, в якій я попрощався з командою, було особливо приємно. «Оболонь» тоді перемогла з рахунком 2:0.

- Пригадую, через велику заборгованість гравці «Оболоні» отримали статус вільних агентів.

- Так. Можна сказати, що такої команди, як «Оболонь» уже не було. Заборгованість в команді залишилася, тому це був неприємний осад. З «Оболоні» довелося піти і мої агенти Олександр Панков та Олександр Онищенко шукали мені команду.

- І ти опинився в Криму.

- Так, в «Севастополі». Там головним тренером став Олег Кононов, з яким я добре був знайомий ще за матчі за львівські «Карпати». У «Севастополі» були хороші умови, тому ця команда як ніхто інший заслуговувала на вихід до Прем’єр-ліги. Хоч і за «Севастополь» зіграв небагато матчів, але спогади залишилися якнайкращі. Жити на морі – це інше, аніж приїжджати на море. У сімейному плані це був прекрасний період.

- Що навчив тебе Олег Кононов?

- Після «Карпат» він тримав свій високий рівень. Недарма у Росії, тренуючи «Краснодар», став кращим тренером країни. У нього багато чого навчився. Він мені на деякі речі відкрив очі. Мова йде як і про гру в обороні, так і про загальну психологію футболу. Кононов завжди любив грати в атакувальний футбол, де захисники відіграють велику роль в плані побудови атак та їх розвитку. Тренування з Кононовим ще за першу команду «Карпат» дали мені багато чого.

- Чому пішов з «Севастополя»?

- Була домовленість з керівництвом, що я дограю до завершення сезону. Завершувався контракт, мав відверту розмову з Олегом Кононовим. «Севастополь» вийшов в Прем’єр-лігу, набирали нових гравців, тому ми з Кононовим дійшли висновку, що мені потрібно йти, адже ми розуміли, що конкуренція в команді буде просто божевільною. Кононов сказав, що немає змісту мені залишатися у «Севастополі», і, зважаючи на мій вік, мені потрібно мати постійну ігрову практику. Мені було 24.

- Як сприйняв таку новину від Кононова?

- Завжди приймав правду такою, як вона є. Сприйняв це нормально. У кожного тренера на свої завдання є свої люди.

- Як потрапив в Білорусь?

- Цей варіант для мене знайшов агент Олександр Панков. «Гомель» непогано виступав у Прем’єр-лізі Білорусі, як то кажуть, був на виду. Приїхав я в Білорусь, підписав контракт і перевіз сім’ю. Завжди сім’ю возив з собою, оскільки хотів бачити як росте дитина. Цей період губити не хотілося.

- Твої переїзди дружині не набридали?

- Ні. Де б ми не їздили, завжди були нормальні умови для життя. Та й з сім’єю завжди легше психологічно. Моя дружина Наталя завжди була зі мною і підтримувала і в радісні і в сумні хвилини.

- Яким був період в «Гомелі»?

- Різним. Виникали конфлікти з гравцями по команді. Розумів, що мене там сприймали як легіонера. Усі думали, що я приїхав заробляти гроші.

- Кажуть, в Білорусі ти заробив свій перший мільйон.

- (Сміється). Там усі мільйонери. Було і смішно і водночас весело. Пригадую проїзд в автобусі коштував вісім тисяч рублів, а коли з дружиною заходили в супермаркет, то півмільйона доводилося потратити (сміється).

- Зі скількома нулями була зарплата в Гомелі?

- Чесно? Навіть не згадаю.

- А якщо подумати?

- Нехай це буде конфіденційна інформація.

- Чому поїхав з Білорусі?

- Розчарувався в цій країні. Білорусь – специфічна країна. Не хочу нікого образити, однак цей період мене чомусь розчарував. Там є хороші міста, цікаві люди, але це не для мене. Мабуть, ситуація, яка склалася в команді, зіграла свою роль. Також зіграло роль, що дуже захотів повернутися додому.

- Пригадую у «Рух» ти потратив через команда ФК «Артасів», якою на той час займався теперішній спортивний директор «Руху» Володимир Лапіцький.

- Було це на меморіалі Ернеста Юста. Лапіцький зібрав непогану команду. Пригадую тоді за «Артасів» грали Віталій Романюк, Тарас Петрівський, Ігор Мельник, Андрій Кікоть та й інші відомі футболісти. «Рух» ми тоді обіграли з рахунком 1:0. Після цього матчу до мене підійшов Григорій Козловський, запитався як у мене справи і чи маю варіанти продовження кар’єри. Хоч і на той час у мене були варіанти з працевлаштування, але Григорій Козловський вміє переконувати добре. Він сказав, щоб ми тренувалися з «Рухом», мовляв спортивну форму нам потрібно підтримувати у будь-якому випадку. Вийшло так, що мої пропозиції зависли, а хотілося уже знати свою майбутнє. Ми дійшли порозуміння з президентом «Руху» Григорієм Козловським і я залишився у «Русі».

- Не боявся того, що за «Рух» доведеться грати не на професійному, а на аматорському рівні?

- Розумів, що «Рух» зі своїм складом рано чи пізно перейде у професійний футбол. Склад команди дозволяв про це говорити. Тепер уже точно можна сказати, що ці три роки, які я граю за «Рух», можу занести собі до активу. Незважаючи на те, що я грав на область, це один з кращих футбольних періодів у моєму житті. Найголовніше те, що я вдома. А з аматорським «Рухом» вдалося виграти фактично усе: чемпіонат області, Меморіал Ернеста Юста, кубок області, чемпіонат України серед аматорів. А вихід «Руху» у другу лігу мене дуже потішив.

- І погодься, вигравати аматорські змагання було дуже і дуже непросто.

- Звичайно. Було водночас і дуже цікаво. Ці ігри легко не давалися. Усі навчилися грати у футбол. Завдяки бажанню можна зробити божевільний результат. Це якраз і довів останній чемпіонат Європи.

- Забули ми поговити про твої матчі за молодіжну збірну України. Що для тебе означали ці виклики?

- Нікого не здивую, якщо скажу, що кожному гравцю хочеться вдягнути футболку національної збірної. За молодіжку отримав два виклики: один при тренеру Володимиру Мунтяну, а дургий – при Павлові Яковенкові. Товариський матч проти Німеччини не забуду ніколи. Уявіть собі склад: Нойєр, Озіл, Хейдіра та інші майбутні зірки. Ніби непогано грали, але наприкінці матчу напускали і програли з рахунком 0:4. З однієї сторони був засмучений таким результатом, а з другої – радий за такий безцінний досвід. А другий товариський матч, у якому я взяв участь, був у Гомелі проти Білорусі. Тоді зіграли в «суху» нічию 0:0.

- Поговоримо нарешті про «Рух». Чи під силу команді вийти у перші лізу одразу з першого сезону?

- Так. Немає нічого неможливого. Для виконання цього завдання у нас є все. Футболісти у нас в команді такого рівня, що це завдання є цілком посильним. Усе в наших руках.

- Як оціниш старт команди в другій лізі?

- Давайте оцінимо здобутки команді наприкінці сезону. Надіюся ми будемо на тому місці, яке нам дозволятиме вийти у першу лігу.

- Як оціниш рівень другої ліги?

- Усі грають завдяки бажанню. Усі навчилися грати у футбол. Для прикладу, команда «Нікополь-НПГУ». Ніби молода команда, але створила нам достатньо неприємностей. Усі матчі показали, що друга ліга має команди доволі непоганого рівня. Усі вміють нав’язати боротьбу будь-якому супернику і організовати гру в обороні.

- Погодься, що на «Рух» усі команди у другій лізі налаштувуються як на останній бій.

- Це помітно. Усі хочуть добре зіграти проти лідера, тому налаштовуються максимально.

- Відійдемо від футболу українського. Чемпіонат якої країни імпонує найбільше?

- Англії. Там божевільна боротьба, ніхто не падає при першому контакті. Там божевільний рівень жорстрокості. Найбільше імпонує «Ліверпуль». Сподобалась мені ця команда після фіналу Ліги Чемпіонів проти «Мілана».

- Чи мав якихось футбольних ідолів?

- Ніколи. На мою думку, є футболісти, на яких потрібно звернути увагу як вони ведуть себе на футбольному полі.  

- Що робиш у вільний час?

- Увесь вільний час приділяю сім’ї, виховую двох дітей.  

- З ким футболістів з колишніх команд підтримуєш найбільше зв’язок?

- З Юрою Фуртою. Він хрещений батько моєї дитини. Наша дружба ще зі школи, як то кажуть, з першого класу разом. Окрім того, у мене на весіллі він був дружбою. Дуже зрадів, коли він грав за «Рух», а коли Юра покинув нашу команду, то поставився до цього з розумінням.

- Що колекціонуєш?

- Збираю футболки з команд, за яких я грав. Вони скромно знайшли своє місце у мене в шафі. Ну і окрім того, колекціоную магніти з міст і країн де я був.

- Колекція велика?

- На холодильнику місце ще є.

- І на останок, ким бачиш себе після футболу?

- Не задумувався. Можливо, тренерська діяльність. Втім, прекрасно розумію, що сьогодні ти граєш у футбол, а завтра ти можеш з ним зав’язати. І, на жаль, така думка має бути у кожного футболіста.

Прес-служба ФК «Рух»


Теги: Рух Винники, Андрій Гурський

Читайте також:
Коментарі
avatar