Олександр Дяченко: «У ворота став випадково»
28.09.2016 10:23

У дев’яти з десяти матчів винниківського «Руху» у другій лізі ворота нашої команди захищав Олександр Дяченко. Що цікаво, Дяченко у чотирьох з них відстояв на «нуль» і своєю грою у воротах неодноразово вселяв впевненість у гру захисників, півзахисників та нападників «Руху». Про початок своєї футбольної кар’єри, про знайомство з президентом «Руху» Григорієм Козловським, кар’єру гравця в київській «Оболоні», винниківському «Русі», а також про нефутбольні захоплення Олександр Дяченко розповів у розмові з журналістами прес-служби ФК «Рух».

- Олександре, як і чому почав займатися футболом?

- Футбол любив з дитинства. На футбольну секцію почергово водили батько та бабця. У вісім років потрапив до секції футбольного клубу «Динамо». Спочатку пробував себе на різних позиціях, мабуть, на усіх, окрім воротаря. А у ворота став випадково. На одному з тренувань пробував себе у ролі воротаря, мої навики помітив тренер В’ячеслав Сімьонов та сказав стати на ворота. Мабуть, зріст зіграв вирішальну роль у моєму амплуа. Спочатку було дещо незвично, хотілося бігати в полі, але з часом звик.

- Які були перші успіхи на воротарській позиції?

- Було багато турнірів, чемпіонат ДЮФЛ. Втім, найбільше полюбив юнацький чемпіонат світу, де разом з командою «Динамо» нам вдалося перемогти. Мені було 13. З дитячого футболу, мабуть, це найяскравіший спогад.

- Що тоді дала школа «Динамо»? Кому з тренерів вдячний найбільше?

- Усі щось дали. Воротарському ремеслу навчив В’ячяеслав Богодєлов. Він тренував мене довго: з дитинства до 14 років, майже шість років. Також вдячний Валерію Кінашенку та В’ячеславу Сімньонову. Також хотів би подякувати тренерам «Металіста» Сергію Шевченкові і Віктору Суслові. 

- Як взагалі розвивалася кар’єра на дитячому рівні?

- Ми усі думали, що будемо грати у першій команді «Динамо» (сміється). А коли ставали дорослішими, то всі розуміли футбол уже по-іншому.

- Чи були в тебе кумири у першій команді «Динамо»?

- Завжди ним був Олександр Шовковський. Ніколи не забуду відкриті тренування з першою командою «Динамо». Це було показові тренування для телебачення, але з зірками ми разом тренувалися, працювали в парах. Пригадую, тоді був в парі з Олександром Шовковським. То було щось з чимось. Перед такими тренуваннями мандраж був божевільний, однак з іншої сторонни було велике бажання показати себе перед такими гравцями та тренерами. Окрім Шовковського, з нами тренувалася уся основна команда «Динамо»: Бангура, Рибка, Шовковський, Мілевський та інші. Такі тренуванні не забуду ніколи.

- Як вдавалося поєднувати заняття футболом і навчання?

- Розумів, що футболістами стають одиниці. Бабця мене заставляла навчатися. До сьомого класу вчився майже на відмінно. А потім почався футбол по-серйозному. Після цього з навчанням ставало все важче і важче. Було дуже мало часу на навчання.

- Чи були інші захоплення у дитинстві, окрім футболу?

- Ні, окрім футболу більше ні про що не думав.

- У 15 років ти покинув «Динамо». Чи важко було покидати клуб, який для тебе багато чого дав?

- Звичайно, що так. Розставатися з хлопцями, які стали для мене друзями, було важко. Втім, це було моє рішення перейти в харківський «Металіст». Я залишався гравцем «Динамо», але можна сказати, що до «Металіста» я поїхав в оренду.

- Як складалися успіхи у Харкові?

- Команда мого віку була хорошою. Пригадую, у чемпіонаті ДЮФЛ U-16 ми дійшли до фіналу, пройшовши «Динамо» у півфіналі. У фіналі ми програли «Шахтарю» з рахунком 0:4. Що цікаво, мені дали приз, як кращому воротарю турніру. Тоді і отримав перший виклик в юнацьку збірну України.

- Виходить невеличкий парадокс: ти пропустив чотири голи у фіналі ДЮФЛ і став кращим воротарем турніру.

- Що цікаво, тоді два голи я «привіз» своїй команді сам. Впевнений, що цей приз мені дали за відбір до фіналу турніру. Тоді я провів набагато кращі матчі, аніж фінал. Фінал провалив, як і уся команда.

- Чому все-таки ти вирішив змінити «Динамо» на «Металіст»?

- Якщо відверто, то не заладилося з тренером в «Динамо». Не хотілося б називати його прізвище, але це було суто моє рішення. Розумів, що мені 15, через два роки випуск, у «Динамо» мав мало ігрової практики. У «Динамо» я грав відверто мало. «Динамо-3» на той час уже розпалося, а в другу команду «Динамо» я не міг потрапити через свій юнацький вік.

- Чому не залишився у «Металісті»?

- Хоч і пропонували контракт, була неймовірна конкуренція. В команді було дуже багато воротарів. Так сталося, що я перейшов в «Карпати», а це рішення правильним назвати не можу. Це, мабуть, найневдаліший мій перехід у кар’єрі.

- Як взагалі виник варіант з «Карпатами»?

- На той час уже був знайомий з Григорієм Козловським. Разом зі Святославом Козловським грали за «Металіст», тому батько часто приїжджав до Святослава. Григорій Козловський суттєво посприяв у тому, що я переїхав до Львова. Також зіграло роль те, що на той час уже зустрічався зі своєю майбутньою дружиною Віталією. Це також була одна з причин переїзду до Львова.

- Чому в «Карпатах» не вдалося заграти?

- Не сказав би, що в «Карпатах» була велика конкуренція. Коли прийшов в команду, тренером «Карпат» був Олег Кононов, а дублем керував Роман Толочко. На жаль, через кілька турів звільнили увесь тренерський штаб: як і в першій команді, так і в дублі. Прийшли нові тренери, при яких я не мав ігрової практики. Згодом перейшов до «Карпат-2», де я провів півроку. Тренером команди був Любимир Вовчук. Коли не стало «Карпат-2», перейшов в команду U-19. Там кар’єра у мене не склалася і я не розумію чому.

- До речі, будучи гравцем «Карпат-2» ти грав у фіналі Меморіалу Ернеста Юста якраз проти «Руху».

- Пригадую цей матч, ми програли з рахунком 0:1.

- Чи міг ти виручити свою команду у тому епізоді?

- Якби знав куди битиме суперник, то виручив би стовідсотково (сміється).

- Після гри ти спілкувався з Григорієм Козловським. Обговорювали уже майбутній перехід у «Рух»?

- Чесно кажучи, то було уже давно, тому не пригадаю про що ми спілкувалися.

- Після «Карпат» ти повернувся до рідного Києва.

- Тренувався з дублюючим складом київського «Арсенала», підтримував спортивну форму. Був близький до того, щоб залишитися в «Арсеналі», однак не склалося. В останній момент мені сказали, що клубу я не потрібен. Тренер з Харкова Ігор Кутєпов запропонував знову приїхати до Харкова, грати уже за одну з обласних команд. У цій команді грав чотири місяці, після чого перейшов у київську «Оболонь».

- Олександре, як складалася кар’єра в «Оболоні»? Як виник варіант туди перейти?

- Був добре знайомив з тренером воротарів, що на той час працював в юнацькій збірній України. На той час він якраз працював в «Оболоні». Також на той час грав в «Оболоні» Валерій Руденко, мій хороший товариш. На жаль, він скоро завершив з футболом через травми. Так і потрапив в «Оболонь», ці люди посприяли моєму переходу. Цей період можна поділити як і на успішний, так і не дуже. Були травми, тому довелося бути поза футболом чотири-п’ять місяців. «Оболонь» тоді була як велика сім’я. Усі були в хороших відносинах між собою. Мені там подобалося. А невдалий період був якраз і пов’язаний з травмою коліна. Коли її залікував, фактично уже в основний склад так і не повернувся.

- Після «Оболоні» ти потрапив в «Рух». Ходять чутки, що «Оболонь» хотіла за тебе немалу компенсацію, коли взнала, що «Рух» гратиме у другій лізі.

- Так. Це негативний момент. Коли йшов з команди, ми усім подякували та потиснули руки один одному. Ніхто ні до кого не мав претензій. Коли раніше хтось йшов з «Оболоні», ніхто за нікого не просив компенсацій. Через рік мого перебування в «Русі» «Оболонь» захотіла за мене компенсацію. Немає значення сума, але парадокс у тому, що я є більше року не був гравцем «Оболоні». Для мене це був шок. Представники «Оболоні» натякнули, що за два роки з мене зробили футболіста. Добре, що це питання вирішилося на рівні президентів обох клубів.

- Як потрапив в «Рух»?

- З Григорієм Козловським домовився про мій перехід ще раніше, за півроку до мого завершення контракту з «Оболонню».

- Як оціниш старт команди на професійному рівні?

- На жаль, втратили очки у таких двох матчах, у яких не мали це робити. Але кожному зрозуміло, що всі ігри у другій лізі виграти фактично нереально. Якби ми ці очки не загубили б зараз, загубили б їх потім. Хотілося б виграти усе, але так не буває.

- Як оціниш потенціал теперішнього «Руху»?

- Думаю, з цим складом маємо боротися тільки за перше місце.

- Що цікаво, твій друг Артем Фаворов був близький до переходу в «Рух». Кажуть, навіть приїжджав до тебе в гості і відвідав один з матчів команди.

- Так, Артем приїжджав і ми спілкувалися з ним на цю тему. Втім, він хотів грати у Прем’єр-лізі, тому вибрав «Зірку».

- Відійдемо від футболу. Кажуть, що на одному з матчів ДЮФЛ ти одягнув дві праві рукавиці.

- (Сміється). Це було приблизно 12-13 років тому. Поспіхом складав сумку: мав дві пари однакових рукавиць. Пригадую, був здивований, коли побачив дві праві рукавиці. У них я не грав, позичив чужі. Якби ні в кого не було рукавиць, був би повний провал (сміється). Уже був готовий стояти без рукавиць, але не впевнений, що це тоді було воротарю дозволено.

- Які у тебе захоплення, окрім футболу? Що робиш вільний час?

- У вільний час вчу англійську. Можна сказати, що її знаю на середньому рівні. Втім, роботи ще непочатий край. Загалом, я люблю подорожувати. Як то кажуть, історія та географія були мої предмети у школі. Дуже хотілося б поїхати у Китай та Велику Британію. А серед моїх захоплень – рибалка. На початку літа їздив рибалити майже кожного тижня. Дуже б хотів побувати на морській рибалці. На ній не був ще ніколи. А найбільшу рибу, яку вдавалося зловити, це товстолоб на 3,5 кг.   

- Чи завжди знаходиш час подорожувати, коли маєш відпустку?

- Навіть коли їду з дружиною на море, знаходжу екскурсії і там. Влітку немає такої великої перерви, щоб кудись поїхати на довготривалий термін. Взимку часу більше, але, на жаль, холодно.

- Що колекціонуєш?

- Збираю шарфи різних футбольних команд. Колекція поки що не дуже велика, але вона росте. У ній не тільки топ-клуби з Європи. Для прикладу, такі клуби як «Палермо», «К’єво», «Спарта». Спочатку хотілося б зібрати усі шарфи з команд топ-чемпіонатів, а потім всі решта. Якщо відверто, шафри з топ-клубів дістати набагато легше, аніж усіх інших.

- Чи маєш якісь футбольні забобони?

- Забобонів немає, але перед кожною грою завжди слухаю музику. Як то кажуть, розслабляюся, відпочиваю і думаю про гру. У мене такий набір музики, що можна сказати, що слухаю усе поспіль, конкретно якось виконавця та жанр виділяти не можу.


Теги: Олександр Дяченко, Рух Винники, голкіпер

Читайте також:
Коментарі
avatar