«Переливали пораненим кров, яку самі здавали», - Олексій Чапля
19.06.2017 17:42

У Львівському обласному госпіталі інвалідів війни та репресованих імені Юрія Липи, що у Винниках, п’ятеро лікарів – учасники АТО. Про одного з них – заступника начальника госпіталю Ігоря Ільківа – писав сайт «Винники плюс» і газета «Винниківський Вісник». Сьогодні ми розмовляємо зі ще одним лікарем, який рятував бійців на Сході України, – ортопедом-травматологом ІІ-го ортопедичного відділення, капітаном медичної служби Збройних сил України Олексієм Чаплею.

– Олексію Степановичу, Ви відзначені орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. За що отримали цю державну нагороду?

Рік і два місяця я працював на Сході України. Був мобілізований у третю хвилю в 2014 році. Прийшла повістка. Я не ховався і не роздумував. Спочатку був на базі Львівського військового госпіталю, а потім сформували виїзну бригаду. Два місяці ми працювали в Дніпрі, а далі – в Маріуполі. Саме тоді, коли місто зазнало обстрілів із «Градів», наш 66-ий мобільний госпіталь перейшов туди на постійне місце дислокації. Ми виїхали в Селідово – перша точка, куди відбувалася евакуація з Донецького аеропорту. Там і лікували бійців до кінця мобілізації. А державну нагороду отримав через півроку, відколи повернувся до Львова.

- Як формувалася бригада лікарів? Хтось із колег мав досвід праці в умовах війни?

- Штат мобільного госпіталю формували з різних лікарів. Зібралася дуже хороша команда – анестезіолог Роман Собко, його брат – хірург Андрій Собко, які були добровольцями, кардіохірург Дмитро Бишлей, анестезіолог Роман Дмитришин… Ніколи не думав, що на одному квадратному метрі може бути стільки позитивних людей та ще й лікарів. Хоча досвіду роботи у військових умовах не було ні в кого, але не мали часу на роздуми. Потрібно було працювати.

- Чим найбільше гордитеся?

- Уперше в нашому 66-ому мобільному госпіталі застосували переливання свіжоконсервованої теплої крові. Такого раніше ніде не практикували. Це дало можливість вижити багатьом хлопцям.

- Таке переливання було вимушеним кроком?

- Так. Нам привезли пораненого розвідника, який добирався з непідконтрольної території на нашу з двома зламаними гомілками протягом трьох діб. До нас він потрапив зневоднений, знекровлений, із гіпотермією… Ми застосували переливання свіжоконсервованої крові. І це дало можливість хлопцеві вижити. Таких випадків було чимало.

- Не мали замороженої крові для переливання?

- Була. Але потрібно було більше.

- А звідки брали свіжу?

- Самі здавали. Наш анестезіолог одного разу здав кров тричі підряд. А після цього давав наркоз пацієнтові, якому робили переливання. Інших варіантів у нас не було. Хлопцям треба було допомогти виживати. Щоб налагодити роботу, активно працювали з військовими. Коли приїхали в Маріуполь, там відбувалися активні бойові дії. Нам привозили важких пацієнтів. Ми почали проводити роботу з фельдшерами, які просто доставляли поранених, – навчили їх ставити джгути, крапельниці. Це подіяло. І з того часу поранені поступали вже в стабілізованому стані.

- Що найбільше вразило під час перебування на Сході?

- Важко сказати. Хоча один із найскладніших періодів – 14 лютого, у мій день народження. «Азов» відбивав Широкине. Протягом 14-16 лютого наша невелика бригада працювала, маючи на сон півгодини. У перший день надали допомогу 96 пораненим, другий – 65, третій – трішки менше.

- Ви травматолог-ортопед. Працювали тільки за профілем?

- Ні, звичайно. Плюсом нашої бригади було те, що ми один одного вчили і допомагали. Я, наприклад, робив операції на судинах, грудній клітці, черевній порожнині. А судинний хірург – давав раду з переломами. Анестезіологи вчили нас робити провідникову анестезію, а ми їх – накладати шви та інше. Так ми сформувалися як універсальні лікарі.

Крім цього, вчили і бійців, щоб могли собі зарадити в екстремальних ситуаціях, – наприклад, накладати пов’язки, щоб зупинити кров, та багато іншого.

- У Вас було все необхідне для того, аби рятувати життя воїнів?

- Спочатку ні. Коли тільки приїхали, працювати майже не було чим. Але згодом, дякуючи волонтерам, мали практично все – і апаратуру, і матеріали. Навіть те, чого нема у львівських лікарнях.

- Ваша бригада складалася з лікарів із яких міст?

- Всі були із Західної України. Більшість зі Львова, а також Тернопільщини, Івано-Франківщини.

- Згадайте якогось цікавого пацієнта.

- Та нудно не було ніколи. Але так, один був особливим. Під час обстрілу Маріуполя до нас привезли 19-річного хлопчика – росіянина з Рязані. Виявилося, що він воює на нашому боці. А пояснював це так: «Я воюю разом із українцями. Але за Росію, а не за Україну. Бо якщо Україна переможе, то в Росії буде все добре, зникне путінське правління».

- Ворогів лікували?

- Двох. У них були переломи тазу, стегна, гомілки. Але таких у нас довго не тримали. Через два-три дні їх переводили в Київ.

- Зрозуміло, що де війна – там неминуче смерть. Психологічно важко було сприймати, коли людині не вдавалося допомогти?

- Не було часу про це думати, але ми робили усе можливе, щоб врятувати кожного. У мирному житті я працював у плановому госпіталі, де все тихо і спокійно, не свистять кулі... А в АТО було тяжкі випадки, коли задіювали всі можливості, але врятувати хлопців не завжди вдавалося. Запам’ятався випадок, коли до нас привезли чоловіка, який підірвався на фугасі. Йому ампутували обидва стегна. Але на сьомий день після операції він помер… За скромними підрахунками за рік і два місяці приблизно три сотні людей не вдалося врятувати. Лікарі не Боги.

- Ви давно працюєте в госпіталі у Винниках?

- У 2000 році закінчив Львівський медичний університет ім. Данила Галицького. У госпіталь прийшов в інтернатуру. Після інтернатури працюю тут ортопедом-травматологом вже 15 років.

- У госпіталі створюється Центр допомоги учасникам АТО. Хотіли б там працювати?

- Моє місце – хірургічна ортопедія. Наше відділення займається учасниками АТО – це і реабілітація, і планові операції, і травми в цивільному житті. Ці люди потребують підтримки та уваги, тому такий Центр необхідний, є потребою часу.

Розмовляла Лариса КУБСЬКА


Теги: війна, ато, госпіталь, лікар, Олексій Чапля


Читайте також:
Коментарі
avatar