«Мені здається, це Бог дбає про бідніших людей нашими руками», - Оксана Допілка
05.12.2017 13:08

Волонтерка з винниківської організації «Рій» Оксана Допілка у Міжнародний день волонтерів поділилася корисними порадами зі свого волонтерського досвіду з журналістами «Львіської газети».

Оксана та Микола Допілки, мабуть, один із кращих прикладів волонтерської сім’ї. Працюють по одному і в парі, займаються чи не усіма напрямами волонтерства. Обоє – лікарі. Оксана – неонатолог, Микола – онкохірург. Вони не лише самі працюють на благо інших, а й згуртували навколо себе таких же небайдужих. І так у Винниках, біля Львова, функціонує громадська організація «Рій».

Як почати?

Волонтерити Оксана почала доволі випадково. А потім затягнуло так, що вже не змогла зупинитися.

«Я раніше допомагала на різних ярмарках у Львові. Там збирали гроші для хворих діток. Іноді солодощі пекла, іноді чимось іншим була корисна», – розповідає жінка.

Після цього їй спало на думку схожий ярмарок провести у Винниках, бо у Львові такі події часто відбуваються, натомість, на околицях люди ще не дуже звикли.

«Ми збирали кошти на операцію для хворого хлопчика. Ярмарок нам вдався, але залишилося чимало домашніх солодощів. Викинути їх ми не могли, а віддати не було кому. Тоді вирішили завезти у малозабезпечені родини. І вже там я побачила і зрозуміла, наскільки їм потрібна наша допомога, наскільки навіть ті рулетки і печиво були для них важливими, не кажучи вже про теплий одяг і взуття», – пригадує Оксана.

З того часу почалось. Ідей у Оксани і її друзів-волонтерів було багато, тож «Рій» закрутився-завертівся і почав діяти набагато серйозніше.

Кому допомагати?

У сучасному світі легко потрапити на нечесного на руку «волонтера». Так само не бракує людей, які зловживають добротою тих, хто їм допомагає. Як же відрізнити, де дійсно варто втрутитися, а де люди можуть впоратися самі?

«Ми довго думали, як знайти потребуючі родини. Спочатку брали список у міській раді, але в результаті виходить, що далеко не всі люди, які є в списку малозабезпечених, дійсно бідно живуть. Тоді ми з колегами звернулися до священиків і до вчителів у школах. Священики знають одиноких стареньких, а вчителі завжди в курсі, як живуть їхні учні», – каже Оксана.

Таким чином волонтери сформували актуальний список тих, кому треба допомогти. Звісно, він часто змінюється. Наприклад, волонтери дізнаються про важкохвору дитину і організовують збір.

Ну і, звісно ж, допомагають бійцям АТО. Тут уже залежно від потреби.

«Зараз сезон харчів. Вареники ліпимо, щось домашнє передаємо. А влітку їм більше треба запчастини до авто, скажімо», – наголошує волонтерка.

Як допомагати?

У волонтерській справі важливо тверезо оцінювати ситуацію. Не можна давати волю емоціям.

«Так можна з хати все винести», – жартує Оксана.

І розповідає історію про те, як ділилися досвідом зі своїми знайомими з Рави-Руської, які лише починали свій шлях благодійності. Довелося пояснювати друзям, що мусить бути межа і холодний розум.

«Наприклад, своїм підопічним ми возимо речі суто по сезону. Те, що дійсно треба. Бо люди трапляються різні. Бувало, що не дорожили тим, що ми привозили. Взагалі не варто, щоб вони звикали і думали, що хтось щось зобов’язаний», – розповідає.

Чому варто допомагати?

Тому що ніколи не знаєш, де і в якому становищі будеш завтра.

«Ми коли почали волонтерити, то вирішили відвезти діток із малозабезпечених родин перед Миколаєм на виставу у Львів. Замовили автобус. І вже у Львові я побачила, що один хлопчик був взутий у кедах. 20 градусів морозу, мені в зимових чоботах холодно, а він у гумових кедах, шнурками ніжка обмотана. Таке важко бачити і неможливо забути!»

Діти не винні, а тому якщо є можливість забезпечити їх одягом чи взуттям – треба це робити.

Ну і, звичайно, важкохворі люди.

«Якщо це онкологія,скажімо, то воно роками «висмоктує» весь бюджет. Тут обов’язково треба допомагати», – ділиться Оксана.

А на АТО – як на АТО. Тут без пояснень зрозуміло.

Чим треба допомагати?

Матеріальні речі, продукти, одяг, гроші – все це залежно від обставин. Та Оксана наголошує на тому, що увагу звернути потрібно на інше.

Бо, по-перше, комусь краще допомогти знайти роботу. Десь підштовхнути, десь серед знайомих запитати – це корисніше, аніж привезти готове.

По-друге, моральна підтримка.

«Часто мами дзвонять мені. Вони питають поради, як краще вчинити тощо. Це свідчить про те, що їм потрібна підтримка, їм іноді просто треба виговоритись. Важливо підставити плече у такому випадку».

Де черпати натхнення?

Не дивно, що працювати із людьми, які потребують допомоги – морально важко. Оксана каже, що іноді навіть дуже важко стриматись і не заплакати. Але при дітях цього робити не можна. Важко спочатку, потім втягуєшся і розумієш – від твоїх сил і твого ресурсу залежать вони. Тому піднімаєшся і робиш все, що можеш.

«Що мене змушує діяти далі? Ми коли їздимо до тої чи іншої родини, там маленькі діточки знаєте що просять? Не мандаринок, не цукерок, а продуктів. Це те, від чого душить в горлі і сльози на очах. А взагалі, мені здається, що це Бог дбає про бідніших людей нашими руками. Ми є наче його знаряддям. Це мене надихає», – каже жінка.

Як виділити час?

З часом, як з’ясувалося, найпростіше. Бо головне – це бажання.

«Насправді ми дуже багато часу витрачаємо на непотрібні речі. На порожні балачки з сусідами, на Інтернет. А за цей час можна зробити купу корисних справ», – роздумує волонтерка.

Жінка зізнається, може, хотілось би більше часу присвятити дітям, а їх у Оксани та Миколи аж троє. Але, мабуть, таки на них ще краще подіє добрий приклад батьків.

«Я точно знаю, що вони у мене виростуть чуйними і людяними…» – впевнена волонтерка.


Теги: Оксана Допілка, волонтери


Читайте також:
Коментарі
avatar