Володимир КВУРТ: Метро у Львові – потреба нашого часу, і збудувати його – реально
23.10.2019 17:18

Володимир КВУРТ

Патріотичне місто Львів має масу власних проблем, із якими міська влада на чолі з мером Андрієм Садовим зовсім не поспішає боротись. Це і дефіцит дитсадочків, і російські школи, і церкви РПЦ, і одвічні проблеми із громадським транспортом. А ще муніципальна варта, яку Садовий фінансує із податків львів’ян, теж не має чітких функцій і, тим більше, повноважень.

Від очільника міста ми регулярно чуємо про неможливість вирішення тієї чи іншої проблеми або ж про те, що по-іншому ніяк і все відбувається так, як буде найкраще для міста.

То у чому ж справа: ці питання дійсно неможливо вирішити чи такий стан речей насправді задовольняє сучасну владу міста? Про це ІА «Вголос» спілкувалось із очільником міста Винники, головою ГО «Великий Львів» Володимиром Квуртом.

У Львові зараз є гострий дефіцит державних дитячих садочків. Чому існує така проблема і як із нею боротись?

Проблема із садочками дійсно є, але вона вирішується банально. Очевидно, що коли бракує місць в садочках, ніхто не будує нові приміщення і не відкриває нові групи, то буде дефіцит. Підставою для таких розрахунків є статистика, яка показує кількість народжених. Насправді кількість необхідних садочків ми можемо дізнатись за 1-2 роки до того, як така проблема виникне. Я не кажу про ясельні групи, коли дітей віддають у віці 1-2 роки. Але кількість новонароджених дітей, яких люди реєструють,  дає нам підстави говорити про те, що насправді у міста є достатньо  інформації для того, щоб прийняти якесь рішення. Швидше за все, саме брак оцих рішень, пов’язаних не лише із будівництвом нових садків, а й з облаштуванням місць денного перебування, дає нам таку картину.

Також не відбуваються перемовини із бізнесом, який готовий сприяти цьому питанню і будувати нові садочки. Не всі, але частина батьків готові оплачувати приватні садочки, тому варто вести діалог і з підприємцями, які готові вкладати частину свого бізнесу у догляд за нашими дітьми. Таких прикладів є достатньо. Дитячі садочки і школи – це речі, в які готові інвестувати, тому людям варто давати такі пропозиції у випадку, коли не вистачає коштів у бюджеті міста. Але для цього повинна бути стратегія і люди повинні про неї знати. Сьогодні будівництво садочку від проекту до «квітки», тобто відкриття і перерізування стрічки, триває 1-2 роки. Досвід реконструкції дитсадку у Винниках каже нам, що це оптимальні терміни. Для цього потрібно лише гроші і бажання, яке є дуже важливим.

Дефіцит таких закладів дійсно існує і я не бачив жодних ініціатив чи документів, які б свідчили про наявність якогось бачення вирішення цієї проблеми.

У Львові також є щонайменше три російськомовні школи. Чому вони є і як бути із проблемою, коли діти навіть не знають гімну України?

Я думаю, що тут просто відсутній діалог з тими людьми, які спроможні ухвалити рішення. Мабуть, усі переконані, особливо під час війни, що ми повинні звертати особливу увагу на меншини, в тому числі й російську, яка мешкає у Львові. Я сподіваюсь, що вони зі свого боку теж розуміють це, адже вони повинні демонструвати свою лояльність до країни, в якій вони живуть і планують розділити її майбутнє. Я маю на увазі успішне українське майбутнє.

Друга річ полягає в тому, що курси і програми для шкіл з іноземною мовою викладання, у даному випадку російською, мають свій регламент. Українська мова там повинна бути в обов’язковому порядку. Слушно зауважуєте, що дитина,яка закінчує школу в Україні, повинна мати можливість вступити до українського вишу й отримати роботу в Україні, в тому числі і в державному секторі. Для цього необхідно володіти державною мовою. Це базові речі, які варто враховувати, коли мова йде про школи з іноземною мовою викладання.

Також у нашому патріотичному місті досі діють церкви, які підпорядковуються московському патріархату. Чому їх не ліквідують?

Насильство завжди породжує насильство. Прихожанами цих церков об’єктивно є різні люди. Я допускаю, що багато священнослужителів насправді не мають нічого спільного з вірою. Я допускаю, що частково ця мережа обслуговується і сприяє діяльності на території України так званих адептів «руского міра», це потрібно розуміти.

Чи варто нам вчиняти насильство по відношенню до них? Мені, все-таки, здається, що ні. У боротьбі із цією проблемою нам допоможуть українські храми, українська церква, просвітницька робота, діалог із громадами та громадянами, популяризація УПЦ і її підтримка – все це дасть результати. Можливо, вони не будуть такі швидкі, як за допомогою радикальних методів, зате більш ґрунтовні і перспективні у плані майбутнього нашої держави.

Основним аргументом прихильників російського православ’я було те, що наша церква неканонічна. Сьогодні це питання знято. Ба більше, сьогодні постало питання канонічності саме російської церкви. Я думаю, що цим треба користуватись. Так само потрібно інформувати вірян російських церков про це і давати їм зрозуміти, що тут щось не так. Церква, яка щоденно молиться за здоров’я правителя держави-агресора, – це, мабуть, не зовсім те, що відповідає баченням і прагненням українців. Треба говорити і те, що настоятель РПЦ є співавтором доктрини, де Україну чітко названо жертвою, проти якої вони планують вчиняти акти агресії, поневолення і організації безчинств на нашій території. І це говорить священнослужитель, який у той час, до обрання патріархом, був митрополитом Смоленським.

Насправді багато вчинків людей відбуваються через необізнаність. У просвітницьку роботу треба вкладати. Нам набагато цінніше переконати і поповнити свої ряди, ніж посіяти розбрат і укріпити майданчик, через який буде заходити «рускій мір» до нас.

Львівська Муніципальна варта, яка фінансується із казни міста, теж викликає багато запитань серед суспільства та депутатів ЛМР. Серед прав цих вартових немає нічого такого, чого б не було серед прав звичайних громадян. То чи потрібний нам такий орган?

Якщо Муніципальна варта займається лише чимось на кшталт обслуговуванням платних паркінгів, то, напевне, у багатьох містян виникають запитання. Я, все-таки, прихильник того, що варто подивитися та реорганізувати підрозділ поліції, підпорядкований міській раді, який займається патрулюванням вулиць. Саме це ми і називаємо побутовою безпекою. Це варто зробити для того, щоб вони не боялися, щоб могли застосувати табельну зброю чи примус, тобто притягнути до відповідальності хулігана чи дебошира. Для таких речей повинна існувати муніципальна поліція і тут не принципово, як вона буде називатись. Для того, щоб рухатись у тому напрямку, необхідно створювати такі підрозділи.

Ветерани російсько-української війни часто апелюють до влади міста через те, що їм не надають тих ділянок земель, які призначені для них згідно закону. Чи достатньо у Львові земель, щоб видати їх учасникам бойових дій?

Земель у Львові є більше, ніж достатньо. Кожному з нас, об’єктивно, якщо й потрібна земля, то буквально кілька квадратних метрів. Я маю на увазі ту, яку ми займемо персонально. Що стосується ділянок для учасників АТО, то я прихильник монетизації цієї пільги. Я вважаю несправедливим, що наші ветерани повертаються додому не в рівних умовах. Добре, якщо комусь пощастило бути львів’янином і він потенційно матиме можливість отримати земельну ділянку в межах Львова. А хто з полонини чи глухого села? Вони нібито отримують землю, але вона має зовсім іншу вартість, це неправильно. Тому, на мій погляд, справедливо було б ставити питання про монетизацію пільг. Верховна Рада дуже легко переклала ці зобов’язання на місцеві громади і сьогодні стоїть збоку і допомагає говорити про справедливість. Так не повинно бути.

Друга річ, яку вже варто було зробити давно, – це створити реєстр учасників АТО. Я вважаю, що ми повинні виділити воїнам ці ділянки або віддячити в інший спосіб, щоб вони відчули, що держава і громадяни вдячні їм за те, що вони не злякалися,пішли на схід і дали нам шанс жити в мирі. Але якщо ми про це будемо лише говорити, то це неправильно. Має бути єдиний реєстр учасників АТО, щоб ми зрозуміли, скільки землі їм потрібно виділити або знайти варіанти, щоб їм цю землю надати. Можливо, що це буде земля навіть не у Львові, а десь у передмісті з умовою, що місто зобов’яжеться забезпечити цю територію певною інфраструктурою або профінансує щось більше. Так би було чесно.

Якщо ми лише будемо залишати питання, є земля чи немає, і надаємо ми її чи ні, то ми не вирішимо цю проблему. Завжди у нас будуть залишатись люди, які можуть залишитись поза увагою.

Винники вже виділили стільки ділянок для ветеранів АТО, що їх формально навіть більше, ніж хлопців, які пішли на схід. І все одно я інколи чую, що чиюсь заяву ми не встигли розглянути або задовольнити. Також не треба забувати, що громадяни мають право подавати такі заяви у різні громади і закон їх тут не обмежує. У мене, наприклад, перебуває величезна кількість таких заяв. Я прекрасно розумію, що я повинен якось балансувати, адже є мешканці, є багатодітні матері, є самотні, є малозабезпечені… Іншими словами, є інші пільгові категорії населення, заради яких, зрештою, хлопці і йшли на війну. Тому тут варто сідати за стіл, формулювати завдання і дивитись, які є варіанти для їх вирішення. Для цього потрібний діалог, якого наразі немає.

Ще одна актуальна проблема Львова – це забудови. Вони часто є незаконними, зводяться у невідповідних місцях або ж просто забудовники не мають чи мають не усі необхідні документи. Як це можна вирішити?

Я щиро надіюсь, що нові Державні будівельні норми і всі учасники будівництва (і забудовник, і громада, і чиновники) будуть діяти консолідовано. На ринку потрібні зрозумілі і прогнозовані правила гри. Забудовник повинен розуміти, що якщо він почне будівництво і відхилиться від проекту, то він буде жорстоко покараний. До прикладу, як був знесений будинок на вул. Личаківській. При тому йому будуть виставлені штрафні санкції і ця фірма повинна втратити право продовжувати чи організовувати таке будівництво.

Водночас ми повинні розуміти, що чітка процедура, етапність та відповідність проекту має дотримуватись і в когось повинні бути повноваження втрутитись у процес будівництва. Сьогодні ставлять питання, що забудовника звільняють від сплати неофіційних внесків. Як міський голова, я проти. Тут варто розділяти, це можна зробити, але тільки у тих випадках, коли ділянка була придбана на аукціоні, де вже враховані витрати на інженерію, проводиться оцінка будівельного об’єму. І я проти того, щоб не сплачували, коли йде оформлення землі під садівництво, а таких випадків багато і тут варто вводити мораторій щонайменше на 5 років. Потім земельна ділянка переходить у власність, потім змінюють призначення цієї ділянки і починають будівництво. Зрозуміло, що все соціальне навантаження лягає на місто і все будівництво є несправедливим для мешканців, які живуть поруч. Цим мешканцям будуть потрібні садочки, транспорт, школи, медичне забезпечення, а кошти на це і механізм компенсації ніким не передбачений. Ба більше, коли буде вестися це будівництво, то ніхто не буде враховувати усі соціальні стандарти і параметри.

Ще одна річ, про яку варто говорити, – це відкритий реєстр усіх дозволів. Тоді громада і всі мешканці будуть розуміти, як містобудівні умови видані. Сьогодні я переконаний, що жоден мешканець Львова не знає, скільки, яких і на який об’єм містобудівних умов видано дозволів і документації. Думаю, що далеко не всі чиновники міськради це знають.

Умовно кажучи, завтра ми очікуємо зміни міського голови, навіть опираючись на те, що Садовий заявляє, що не буде більше балотуватись. Але прийде людина і буде просто спостерігати, як інші будуть реалізовувати своє законне право забудувати територію, згідно документації, виданої сьогодні. При цьому будуть ігноруватись інтереси громади.

Ви часто відвідуєте європейські міста з метою обміну досвідом, зокрема нещодавно побували в Італії. Що корисного ви дізнались, що можна було б запровадити у Львові?

Успішні міста – це міста, які думають і планують навіть не на кілька років, а на декілька десятиліть  наперед. Вони створюють інституційні передумови успіху і реалізовують певні моделі. Це може звучати, як «Екологічне місто», «Чисте місто», «Зелене місто» чи «Місто без транспортних колапсів», тобто місто, комфортне для життя. Саме таку тенденцію і запит серед суспільства прогнозують фахівці. Тому важливо розробляти, підтримувати, фінансувати такі плани розвитку і втілювати їх у життя.

У цьому плані також дуже важливу роль грає конкуренція між містами. Саме у містах формується валовий продукт, міста будують космічні кораблі, міста займаються будівництвом і саме вони створюють додану вартість і рухають країну. Якщо ми про це не будемо дбати, то ми програватимемо іншим містам України і світу. За таких умов ми маємо всі шанси залишитись сировинною країною і я не думаю, що нашу амбітну молодь таке задовольнить. Вони «проголосують» просто ногами, перебравшись до інших країн.

Чи реально зараз побудувати метро у Львові і що для цього необхідно?

Бажання. Треба просто хотіти вирішити проблему транспортних перевезень у Львові. Потрібно з холодним розумом проаналізувати пропускну здатність львівських вулиць. Ми ж прекрасно розуміємо, що у нас є великі проблеми із цим. Наприклад, Рясне. Ми можемо купити і виставити на маршрут ще 100 автобусів, скажіть, вони будуть швидше їхати? Ні. Скажіть, чи «Феррарі» і «Запорожець» будуть мати інший час приїзду з Рясного в центр? Очевидно, що ні, тому, що корки і пропускна здатність вулиць у Львові залишається сталою, а подекуди й зменшується за рахунок того, що з’являються нові об’єкти, а цього ніхто не враховує. Як змусити автомобілістів відмовитись від власного авто, щоб зменшити закоркованість? Треба запропонувати якісь якісні умови. Чи можемо ми це зробити у межах існуючої ситуації із транспортом? Ні. Дуже комфортно зараз їхати трамваєм із Сихова, але так ви доїдете лише до площі І. Франка, а далі ви опинитесь у шаленому заторі. Чи є варіанти або механізми вирішення цієї проблеми? Є. Це надземне, підземне і легке метро. Це таке ж, як подивитись на місто і його транспортну мережу на у вимірі 2-D, а у 3-D. Це дозволить збільшити пропускну здатність і надавати послуги транспорту більш якісно. Львів цього потребує і у генеральному плані міста були передбачені тунелі, які дозволяють розвантажити наземний транспорт. Це формування тих самих кілець, яким у Львові останнім часом ніхто не займається. Навіть реконструкція вул. Шевченка у районі мостової розв’язки не враховує цих тенденцій, а це означає, що ми просто викидаємо гроші на вітер.

Метро у Львові придумали не просто мрійники. Воно було передбачене у генеральному плані міста і його будівництво – це потреба нашого часу. Або ми запропонуємо інше рішення. Це умовно може бути повітряне таксі, але якесь рішення має бути запропоноване. З кожним роком рухатись Львовом стає все складніше і складніше. Якщо ми для цього нічого не будемо робити, то буде тільки гірше. Приблизно 15 років тому було розпорядження Кабінету міністрів про необхідність створити державне підприємство «Львівське метро». Чомусь його ніхто не створив. З того часу ніхто не зайнявся пошуком проектів і не запропонував механізм чи схему транспортних перевезень під землею.

Метро нам дозволить вирішити проблему транспортних перевезень, не порушивши історичний ансамбль Львова, не створивши небезпеку для мешканців і зробити таке абсолютно реально. Навіть попередні оцінки вартості будівництва метро у різних країнах говорять, що вартість одного кілометра дороги підземної магістралі коливається від 6-ти до 30-ти млн. доларів США. Можна зробити, до прикладу, кільце навколо центральної частини міста. Станція метро може бути на залізничному вокзалі, потім колія пройде через летовище, по дотичній в районі автовокзалу, вийде в районі вул. кн. Ольги. Тоді біля станції метро пересадка на трамвай, який їде у центр. Це дасть можливість досить швидко і комфортно добиратися в Рясне, у район вул. В. Великого чи на Сихів. Так от протяжність такої магістралі складе 10-15 км, залежно від конфігурацій. Якщо ми візьмемо максимальну ціну одного кілометра такої підземної дороги, це виходить 450 млн. доларів США. Для порівняння, «Арена Львів» була збудована приблизно за 300 «з хвостиком» мільйонів. Тобто, вартість співрозмірна із вартістю стадіону. Це реально? Так. І, як на мене, питання суто в бажанні і розумінні того, що це потрібно вирішувати. Це не єдине рішення, але якщо ми сьогодні не почнемо займатися дослідженням того, чи це можливо і що це потрібно, то завтра, коли буде колапс, стане пізно.

Я не міг не поставити вам питання, яке вся Україна активно обговорює впродовж останніх двох тижнів: які альтернативи формулі Штайнмаєра ви бачите?

Перше, що має бути в державі, це декларація позиції і чіткий план, що ми робимо, враховуючи війну з Росією. Наше завдання – захистити українських громадян, захистити і повернути українські території на сході та повернути український Крим. Я підтримаю будь-яку формулу, яка це забезпечить. Якщо формула вимагає здавати інтереси наших людей, армії і країни, то це, безумовно, формула поразки. Формула Штайнмаєра у тому вигляді, в якому нам її пропонують, виглядає саме як формула здачі інтересів.

Якщо ми не маємо варіантів, то ми повинні продовжувати їх шукати, незважаючи ні на що і шукати підтримку світової спільноти. Ми повинні надати вагомі аргументи, чому нам потрібно надати фінансову і військову допомогу. У будь-якому випадку, ми повинні шукати варіанти, як зробити українську армію сильнішою, бо це єдиний правдивий, надійний і щирий союзник української держави. Армія і флот – це ті, які не здадуться і у будь-якому випадку будуть відстоювати нашу землю до кінця. Тоді все інше буде другорядним, ми розумітимемо, на чому ми стоїмо і буде ясно, що ми захищаємо свої інтереси.

Війну в Україні за сьогоднішніх умов може закінчити лише одна людина і вона в Кремлі. Саме її позиція і бажання грають роль. Ми прекрасно розуміємо, що Україна без контролю над своїм кордоном є вигідна Росії. Поки на наші землі до бойовиків поступають інструктори, зброя і жива сила, доти ця територія буде залишатись вічною раною для нашої країни. Чи відповідає це інтересам нашого сусіда? Так. Чи потрібна йому сильна Україна? Ні. Чи буде він робити усе для того, щоб послабити чи захопити нашу територію? Так, йому потрібна ціла країна. Його не цікавлять інтереси росіян, їм потрібна територія, люди і сфери впливу. Це продовження его Путіна. Усі карлики люблять щось велике, це продовжує їхні статеві органи. Це хвороба Наполеона – вони люблять великі машини, великі дійства і великі території. Путін хоче володарювати світом. Колись у Радянському Союзі був анекдот: «нам нужен мир, желательно весь». Оця російська транскрипція слова «мир» найбільше відповідає тому, чого прагне цей недомірок.

Роман Гурський, ІА «Вголос»


Теги: Володимир Квурт


Читайте також:
Коментарі
avatar