Обряд колядування і Україна
07.01.2015
Коляда - давньоукраїнська богиня неба, мати Сонця, дружина Дажбога (у давніх поляків та литовців - Коленда, молдаван та румунів-Колинда). Один із найбільших та найшанованіших персонажів міфології українців. Ім’я походить від слова Коло - стародавньої назви Сонця (у скіфів Коло - Кеайс).

Обряд колядування, як і його назва, своїм корінням сягає у далеку сиву давнину. Ймовірно слова "коляда", "колядка" походять від латинського calendae (Calendae Januariae – пізніша назва сатурналій, що святкувалися у Стародавньому Римі на честь Сатурна, бога посівів і землеробства) чи від kalandai (назва Нового року у Візантії).

За отцем Ксенофонтом Сосенко «Культурно-історична постать Староукраїнськиx свят Різдва і Щедрого Вечора» (1928 р.): «Подаю перегляд форм і значення святочного застосування цього слова у згаданих народів, згідно дослідів пок. академіка А. Н. Веселовського. Я поділив би ці народи на дві ґрупи: одна, яка вживає слова, однозвучного з Українським, — друга, в якої це слово зближене звуково до Латинських калєнд.

І ГРУПА: Народи, які вживають слово, однозвучне з Українським „Коляда“.

Українці — „Коляда“ = Свято; Хліб як символ. „Коляда“ = Святочний хлібний дар; те саме: „Колядь“ як збірне (collectivum). „Коляда“, „Колядка“ = пісня Святочна; „Калина“ = Святочна пісня і Святочний дар.

Білорусини — „коляда“ = святоріздвяна пісня.

Москалі, Великорусси — „колядская пЂснь“.

Чехи й Словаки — „koleda“ = пісня. Словінці — „kolednica“ = святоріздвяна пісня.

Болгари — „колида“, „коледа“, „коляда“ = пісня і дар. До тої самої катеґорії різдвяних термінів треба зачислити болгарський і сербський „бъдник“ і „бадняк“, бо їх ідеольоґічне значення рівняється подекуди з „Колядою“: Болгарський „бъдник“, „бадник“ = свято Різдва або його надвечір’я; також — різдвяний хліб; „заклад бъдник“ — різдвяне горіюче поліно; Сербський „бадняк“ — різдвяне горіюче поліно.

Литвини — „kalёda“ = дар, милостиня. Мадяри — „koleda“ = збірка дарунків, колекта .

Сицилійці — „carennuli di Natali“, т. є. 12 днів перед Різдвом, після яких вгадується погоду кожного місяця в році.

Провансальці — „caligneau“.

ІІ ГРУПА: Народи, які вживають слово, зближене звуково до Латинських калєнд.

Болгари — „коленде“.

Поляки — „kolęda“ = святоріздвяна пісня і дар.

Французи — „tsalenda“, „chalendes“, „charandes“, подібне до Альбанського „colĕndrĕ“; французьке — „charendar“, т. зв. „королівський хліб“.

Провансальці — „chalendas“, „chalendal“; „colinda“ (Новий Рік ). Новогрецьке — „κολιάντα“. Альбанці — „colĕndrĕ“, т. зн. свято Різдва і хліб, печений в день перед Різдвом і роздаваний дітям 10-15 літнім, що ходять по хатах опівночі по Різдві.

Абхази — „коланда“ (Новий Рік ).»

Українська народна традиція колядування тісно переплелася з церковною, що через Польщу примандрувала до України з Риму. Церковні колядки прийшли в Україну з Європи, це сталося лише в середині другого тисячоліття. У цей період Українська церква була вже наближена до європейської (Берестейська унія 1596 р.).

Набожні різдвяні пісні в Європі почали співатися ще з першого тисячоліття нашої ери. Після Унії, священики бачили, як відбувається обряд у Римській католицькій церкві, і ці пісні перейшли і до Украінської церкви. На початках це були переклади польських, західноєвропейських пісень, а пізніше на цьому ґрунті були витворені вже свої українські пісні і це перетворилося у величезний пласт культури.

У різних регіонах колядування мало свої відмінності. На Східній Україні переважали обходи із різдвяною зіркою, на Західній — із ляльковим або живим вертепом. Крім релігійної народної драми, розігрували театралізовані сценки з масками дохристиянського походження В Україні вертеп відомий з 17 ст. Діяльність вертепного мистецтва стала популярною за межами України і вертеп побутував у Росії, Білорусі, Сербії та інших слов'янських країнах. Вертепи також були відомі як хорватська і сербська народна культура, зокрема, в районах Срем і Колубара.

На відміну від Західної Європи, де Вертеп довгий час функціонував у лоні церкви, у східнослов'янських народів від самого початку він мав тісний зв'язок із демократичною театрально-видовищною культурою. З вертепом не слід плутати польських ясельок, де ляльки нерухомі і утворюють якийсь малюнок. Був загальний звичай у Західній Європі ставити по церквах на Різдво Христове ясла з ослом і волом. Нашому вертепові відповідає польська шопка.

На Різдво колядують в усій Україні: на Покутті діти йдуть колядувати вже на Святий вечір (6 січня); на Слобожанщині та Гуцульщині – у перший день Різдва (7 січня), після того, як у церкві закінчиться Богослужіння; на Західному Поділлі – зранку на другий день свят.

Оригінальною є гуцульська коляда, що вирізняється передусім змістом колядок. Поряд із головною християнською темою, прославлянням Ісуса Христа, в ній багато язичницького. Колядники шанують увесь гуцульський рід. У віншувальних піснях часто згадують історію: від  Довбуша до  сучасності.Колядування в одного господаря на Гуцульщині триває 2-3 години.

Насамперед перед будинком господаря трембітають чи трублять у роги, потім співають так звану прихідну колядку, виконують "плєс", а, отримавши дозвіл, заходять до хати. У хаті колядують кожному членові родини: господареві, господині, дітям і навіть померлим родичам. Поміж тим виконують і церковні коляди. Усе відбувається під час застілля. Колядують стоячи. Проспівавши колядки усім членам родини, виходять до сіней, де після символічного звучання трембіти чи рогів виконують "круглєк". Потім ватага колядників йде на двір, співає відхідну колядку й вирушає до іншої господи.

Кращі колядки збереглися в Галичині та Закарпатті.

Колядувати можна, починаючи з 6 січня і аж до 15 лютого, тобто до свята Стрітення.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar