Початок Другої світової війни і Винники (Частина II)
28.03.2015
За найбільш усталеною інформацією в цьому бою радянська розвідувальна група втратила 1 танк БТ-7 та два бронеавтомобілі БА-10, загинуло 3 особи та 4 було поранено. За даними П. Боброва втрачено було 2 бронемашини БА-10 спаленими та ще 3 підбитими. Загиблих і поранених було 19 осіб.

Німецькі втрати загону 137-го полку гірських єгерів 2-ї гірсько-піхотної дивізії: 3 протитанкові гармати. двоє офіцерів (майори) та один унтер-офіцера вбитими, 9 солдат пораненими. Згідно ж іншим свідченням, німці втратили 3 убитими і 8 пораненими, а також 8 протитанкових засобів.

Бій відбувався в районі тютюнової фабрики та біля польського товариства «Сокіл» (сьогодні супермаркет «Рукавичка» на вул. Галицькій). Через деякий час стрілянина між союзниками закінчилася і почалося братання. Вартовий німець, що стояв перед фабрикою підійшов до радянського танкіста, що під’їхав на танку. Червоноармієць до нього каже: «Давай поміняємося шапками!». Німець відчіпляє від шапки свастику й дає танкістові, а той йому свою червону зірку. Так вони й побраталися.

Це було перше в історії Другої світової війни німецько-радянське братання і одночасно перша німецько-радянська збройна сутичка союзників.

Після цього розпочалися перемовини. Перемовини велися за півкілометра на схід від Винник на шосе на Золочів, між Винниками і Підберізцями (там був розміщений штаб Київського воєнного округу). Від німецької сторони був представник старшини і перекладач з Винник п. Теодор Мацьків, з радянської – двоє (комбриг Курочкін і полковником Петро Фотченков). Вимогами радянської сторони було негайно відступити від Львова. Активні перемовини велися протягом 19-20 вересня, щодо подальшого недопущення взаємних бойових дій та ліквідації непорозумінь. Але через те, що німецький офіцер був значно нижчого рангу, ніж радянський (німецький головний штаб знаходився в Рясній, за Львовом), сторони розійшлися з тим, що непорозуміння і наступний план наступу на Львів, будуть врегульовані на вищому рівні.

До Винник переїжджає німецький штаб і квартирується у тютюновій фабриці. Весь час скільки тривали перемовини німці грабували тютюнову фабрику, а після того відійшли до Сихова. Отже, через цей збройний конфлікт у Винниках, суперечка між командуванням німецького 18-го армійського корпусу і радянської 6-ї армії, хто штурмуватиме Львів і першим здобуде його, загострила німецько-радянські відносини.

Вранці 19 вересня на Личаківську рогатку прибули радянські офіцери, що пропонували польському командуванню здати місто. Натомість радянське командування чекало на відхід німців, плануючи атаку міста з усіх боків на ранок 21 вересня.

Ось як описує той день П. Бобров (Бобров П. Спогади лейтенанта: Вступ радянських військ до Львова у вересня 1939 р. // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. – 2009 р., частина 2 (2). 2009.– С. 62-71.):

«Під Львовом в районі на схід від Винників, по обидва боки шосе знаходилося велике зосередження Радянських військ. Наша 24-та окрема легка танкова бригада - попереду. Штаб бригади - в будинку у Винниках з правого боку від мосту. 218-ий окремий розвідувальний батальйон попереду бригади; на дорозі від Винників до Львова за дріжжжевим заводом – мотоциклетний розвідувальний взвод лейтенанта Мілантьєва – в дозорі. Я з бронеротою – за півкілометра від дозору на бронемашині БА-20».

Вранці 21 вересня представники Червоної армії ще раз запропонували полякам переговори про здачу міста. Відбулися вони у Винниках. Радянські представники домагалися можливості входу до міста. В цих умовах було узгоджено після полудня зустріч генерала В. Лянґнера з командувачем Червоної армії. Не дивлячись на це радянські війська спробували атакувати поляків, але при відкритті тими вогню відійшли на свої позиції. Незважаючи на цей інцидент В. Лянґнер марно чекав на Личаківській рогатці представника Червоної армії. Нову зустріч було призначено через три години на тому ж місці. Цього разу відбулася його зустріч з представниками радянського командування комбригами М. Яковлевим та П. Курочкіним та ін. Обговорено умови передачі міста Червоній армії. Після повернення В. Лянґнер скликав військову раду, більшість офіцерів висловилося за припинення боїв. Німецькі війська в той день закінчили відхід від Львова, а їх позиції зайняли червоноармійці.

Сукупні втрати 1-шої гірської дивізії під Львовом складали 484 вбитих та 918 поранених.

У ніч на 22 вересня представники СРСР і Польщі опрацювали спільний протокол, який був о 8. 00. год. ранку підписаний у Винниках («Протокол умови про передачу міста Львова військам Радянського Союзу»). Від СРСР протокол підписали комбриг П. Курочкін, комбриг М. Яковлєв, полковник Дєдов, полковник П. Фотченков, полковий комісар Малапов. Зі сторони Польщі протокол підписали комендант VІ корпусу генерал В. Лянґнер і полковник Раковський (один з оригіналів цього протоколу зберігається у Відділі рукописів Ягейлонської бібліотеки у Кракові, протокол було підписано у чотирьох екземплярах).

До нашого часу зберігся будинок де це відбувалося (сучасна вул. Галицька, 1 – колишнє терапевтичне відділення 6-ї міської поліклініки м. Львова).

Згідно протоколу Львів передавався Червоній армії. Війська Гарнізону (близько 15 тис. солдат і офіцерів) складали зброю і виводилися в район Курович, поранені залишались у шпиталях разом з медичним персоналом. Пунктом 8 протоколу офіцерам (близько 1500 осіб) гарантувалась особиста свобода і недоторканість, право виїхати до інших країн. Одночасно генерал В. Лянґнер видав «Наказ для гарнізону Львова», що окреслював порядок виходу солдатів з міста, «Наказ для солдатів» з подякою за оборону Львова, а також «Звернення до мешканців». О 14 год. 22 вересня польські війська почали складати зброю. О 15 год. радянські з’єднання вступили до міста і до 16 год. повністю зайняли його.

Підписаний у Винниках документ капітуляції польської армії у Львові перед наступаючою Червоною армією був останнім державним актом поляків на наших українських землях.

Самостійність 20-річної Польської Речі Посполитої була цим припинена. Українці Винник безумовно раділи цьому, адже поляки добре «насолили» за всі ці роки окупації. Цей документ капітуляції та його жорстокі і трагічні наслідки для поляків повинен стати пересторогою на майбутнє. Отож, усі ці факти свідчать про те, що в період вересневих боїв Німеччина і Радянський союз діяли як союзники.

Однак, так було лише зовні. Особовий склад вермахту, насамперед офіцерський загал і генералітет, вважали союз із СРСР тимчасовим, зумовленим складною геополітичною ситуацією. Серед німецьких солдат і офіцерів антирадянські настрої підтримувалися карикатурами (правда не в офіційній пресі) та розмовах такого плану: «Розіб’єм Францію і Англію, згодом Америку, а потім розправимося з Росією», — писав у повідомленні начальник розвідки 6-го стрілецького корпусу капітан Альмет’єв. Він наводив й інші факти зневажливого ставлення гітлерівців до Червоної армії, зокрема, висловлення: «Червона армія дуже слаба і якщо Гітлер накаже — ми з нею легко і швидко розправимося».

Тієї осені Сталін постійно наголошував на довгу перспективу дружніх радянсько-німецьких відносин. Він вважав, що спільний розгром Польщі зміцнив його союз із Гітлером. Коли Ріббентроп привітав більшовицького диктатора з його 60-літтям, у відповіді в газеті «Правда» за 25 грудня 1939 р. Сталін відзначив: «Дружба народів Німеччини й Рядянського Союзу, скріплена кров’ю, має всі підстави бути довготривалою й міцною». Однак так не вийшло. Два диктатори продовжували мріяти про розширення кордонів власних імперій.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

І частина  ІІ частина


Читайте також:
Коментарі
avatar