Український Крим: Кримські татари - корінний народ Криму
19.03.2014
ВРУ запропоновано визнати кримських татар корінним народом Криму. Постанова вкрай необхідна, адже історична справедливість повинна восторжествувати.

Кримські татари — народ, що історично сформувався в Криму. Розмовляють кримськотатарською мовою, яка належить до тюркської групи алтайської мовної сім'ї.

Кримські татари сформувалися як народ у Криму і вважають себе нащадками різноманітних народів, що приходили до Криму в різні історичні епохи. Чимала роль в етногенезі кримських татар належить західним кипчакам, відомим у Київській Русі під назвою половці. Консолідація цього різноманітного етнічного конгломерату в єдиний кримськотатарський народ відбувалась протягом століть. З'єднуючими засадами в цьому процесі були спільність території, тюркська мова та ісламська релігія. Остаточно процес формування народу завершився в період Кримського ханства. Держава кримських татар — Кримське ханство існувала — з 1449 до 1783 рр.

Коли 1783 р. Крим приєднали до Росії і він увійшов до складу Новоросійської, а з 1802 р. — до Таврійської губернії, національні та релігійні права кримських татар були обмежені.

Дві головні хвилі еміграції припали на 1790-ті і 1850-ті роки. За даними дослідників кінця XIX ст. Ф. Лашкова і К Германа населення півострівної частини Кримського ханства до 1770-х років. становило приблизно 500 тис. осіб, 92 % з яких були кримські татари. Перший російський перепис 1793 р. зафіксував у Криму 127,8 тис. осіб населення, в тому числі 87,8 % кримських татар. Отже, за перші 10 років російської влади Крим покинуло 3/4 населення. У 1850-ті роки з Криму емігрувало близько 300 тис. кримських татар. Саме їхні нащадки сьогодні формують кримськотатарську діаспору в Туреччині, Болгарії та Румунії. Це спричинило  занепад сільського господарства і майже цілковите запустіння степової частини Криму.

Водночас татар постійно зменшувалась (в тис. і % всього населення): 1897 р. – 194 тис. (35,5 %), 1926 р. – 179 тис. (25,1 %).

Російський царат переслідував мусульманську віру, знищував мечеті, або перетворював на православні храми (1805 р. – 1 556 мечетей, 1914 р. – 729). Дореволюційні джерела свідчать про існування в Криму духовних училищ, в яких викладалися такі науки, як арифметика, астрономія, арабська мова, логіка, філософія, законодавство. Всесвітньо були відомі медресе (вища школа) в столиці Кримського ханства в Бахчисараї (XVI ст.), Гьозлевське (XVI ст.) та інші, які були університетами в середньовічному розумінні цього слова.

У Криму перші медресе з'явилися фактично відразу з проникненням ісламу на півострів. Наприклад, медресе, побудоване ханом-реформатором Узбеком в м. Солхат (суч. Ескі Кірим, Старий Крим), датують 1314 р. З певним застереженням цей навчальний заклад можна назвати чи не найстаршим в Україні, принаймні в Криму.

На поч. XVI ст. значним освітнім центром стало Зинджирли-медресе, засноване Менглі Гераєм у 1500 р в Салачику поблизу Бахчисарая (тепер це передмістя останнього Старосілля). Зинджирли-медресе (крим. Z?nc?rl? medrese) —  найстаріша збережена будівля навчального закладу в Україні, єдине вціліле медресе Криму.

З приєднанням Криму до Російської імперії  1783 р. розпочався масований наступ на права і культуру кримських татар, що виражалося і в релігійних утисках. Однак станом на 1876 р. в Криму ще існувало 40 стародавніх медресе, де навчалось кілька сот учнів (сохтів). Кримські медресе ХІХ ст. можна розділити на декілька типів: колишні столичні Бахчисарайські медресе (Ханське, Орта і Зинджирли-медресе); міські й сільські (карасубазарське Тек'є, керченське Сари-Емін і сільські в Ташлидаїрі, Узун-баші та Акчурі) та усі інші, здебільшого у селах. Найбільші кримські медресе стали базою здіснення джадидистської реформи просвіти кримських татар на межі XIX—XX ст.

На доволі високому рівні була і середня освіта. Мектебе (школи) були в кожному селі, де були мечеті. Особливістю освітнього процесу у кримських татар було те, що мектебе утримували за рахунок населення і їхнє відвідування було обов’язковим для всіх дітей віком 6-15 років. У 60-х роках XIX ст. в Криму налічувалося 154 учбових заклади (131 мектебе і 23 медресе).

Татарське національне відродження почалося у 1880-х роках. Це були змагання за створення для всіх турків і татар однієї мови, за реформу освіти, модифікацію мохаммеданського суспільства, свободу для жінок. Початок I Світової війни, а згодом більшовицька влада перешкодила татарському національному відродженню.

У ніч з 17 на 18 травня 1944 р. сталася найбільша трагедія в історії кримських татар – відповідно спеціального декрету Сталіна, цілу націю звинувачену у підтримці під час війни німецьких нацистів, піддали депортації. Кримські татари були вивезені у найвіддаленіші райони Радянського Союзу, передусім у Казахстан та Середню Азію. Їх було тоді близько 300 тис. Більше половини людей загинуло під час депортації або першого року заслання.

На місце кримських татар швидко почали приїжджати нові мешканці, практично з усіх районів Росії. Не знаючи місцевих кліматичних та агрокультурних умов, вони так і не навчились господарювати на цій землі; розвивались тільки ті райони, які ставали «всесоюзними здравницями», решта території перебувала в економічному занепаді.

З 1988 р. кримські татари почали повертатись на батьківщину.

За даними перепису 1989 р. в СРСР налічували 272 тис. осіб кримсько-татарської національності.

Для прикладу: сьогодні у Туреччині проживає близько 5 млн кримських татар (масова еміграція до Туреччини відбувалась протягом XIX ст.).

У радянський період до 1944 р. в Криму була 861 школа з кримсько-татарською мовою навчання, 2 технікуми, інститут мови і літератури, понад 1 500 суспільних і шкільних бібліотек. Крім цього, існувала система навчання і на мовах інших народів, що проживали в Криму. Наприклад, 1936 р. (крім російських) було 119 німецьких шкіл, 53 єврейських, 21 грецька і т. д. П’ятдесять років депортації призупинило розвиток освіти кримських татар.

Першу школу з кримсько-татарською мовою після депортації  відкрили в 1993 р. в с. Октябрське.
Субетнічні групи кримських татар. Кримськотатарський народ складається з трьох субетнічних груп: степовиків, або ногаїв (не плутати з народом ногайці) (colluler, nogaylar); горців, або татів (не плутати з кавказькими татами) (tatlar); південнобережних, або ялибойських (yal?boylular). Напередодні Другої світової війни серед кримських татар, що жили в Криму, близько 30 % становили південнобережні, близько 20 % — ногаї і близько 50-тати.

Степові татари. Ногаї (степові татари) європеоїди з деякими елементами монголоїдної раси (приблизно 10 %). У них менший зріст, вузький розріз очної щілини, маленька висота черепа і великий кут косого розрізу щодо інших типів. Їх описував 1856 р. Густав Радде (російський географ і натураліст, член-кореспондент Петербурзької Академії наук), приблизно так: «жовтуватий і темний колір обличчя, нерідко переходить у мідно-червоний; очі темні, ніс невеликий і майже завжди сплюснутий; волосся чорне і борода вельми рідка». Ці характеристики, безперечно, вказують на частину монголоїдного етносу, характерного для середньовічних жителів степів – монголо-татар і кипчаків (половці давньоруських джерел). Розмовляють степовики на діалекті, який належить до тюркських мов кипчакської групи.

Горці (тати). У расовому відношенні тати належать до середньоєвропейської раси, тобто зовні схожі на представників народів Центральної та Східної Європи (українців, поляків, німців і т. д.). Простежуються тут і перехідні типи татар, тобто світлопігментовані. Вони мають схожість і зі степовими татарами (зріст, висота черепа, розріз очної щілини), і з південнобережними татарами (за іншими розмірами анатомічного складу). Опис Густава Радде: «вони високого зросту і добре складені, колір лиця у них більш світлий, що наближається до кольору кавказького племені, очі великі й темні, волосся і борода густі й чорні».
Доволі часто кримські татари гірського типу мають світле волосся і блакитні очі, що трохи незвично для інших типів. Деякі вчені навіть відносять їх до нащадків готів. Готи здебільшого брали участь в етногенезі населення західної частини гірського Криму (Бахчисарайський район). Тип будинків, які будували кримські татари в гірських селах цього регіону до депортації, деякі дослідники вважаєть готським.
Від кипчаків тати успадкували мову, від греків і готів — матеріально-побутову культуру.

Зазначемо, що наведені дані про етногенез татів до деякої міри є узагальненим, адже насправді гірські татари в Криму мають свої особливості і традиції у кожному окремому селищі. Діалект татів має як кипчацькі, так і огузські риси і є певною мірою проміжним між діалектами південнобережних татар і степовиків. На цьому діалекті засновано сучасну кримськотатарську літературну мову.

Південнобережні татари. До депортації вони жили на Південному березі Криму  - вузькій смузі шириною 2—6 км, що простяглася уздовж берега моря від Балаклави на заході до Феодосії на сході. В етногенезі цієї групи основну роль звідіграли греки, готи, малоазійські турки і черкеси, а в мешканцях східній частини Південного берега є також кров італійців (генуезців). У жителів багатьох сіл Південного берега аж до депортації зберігалися елементи християнських обрядів, успадкованих ними від грецьких предків.

У расовому відношенні їх зачислюють до південноєвропейської, або середземноморської, раси. Проте серед них є представники зі світлою шкірою, блакитними очима і світлим волоссям, тобто північноєвропейського типу. Початок свій вони узяли від готів. Дослідник Густав Радде описував їх так: «Вони високого зросту і міцної статури; колір обличчя у них смаглявий, але не жовтий, як у ногайців; лице довгасте і приємне; ніс прямий, нерідко грецький або римський; волосся і очі чорні». Багато мандрівників минулих століть писали про те, що південнобережні татари відрізнялися своєю зовнішністю, оскільки у них був довгий і горбатий ніс та довге лице від чого вони здавалися трохи смішними.
Діалект південнобережних татар належить до огузської групи тюркських мов, дуже близький до турецької. У лексиці цього діалекту є помітний пласт грецьких і незначна кількість італійських запозичень. Стара кримськотатарська літературна мова, створена Ісмаїлом Гаспринським, заснована саме на цьому діалекті.

Андрій Байцар
Рубрика «Український Крим»
Фото: http://blogtourist.com.ua/

Читайте також:
Коментарі
avatar