Український Крим: Кримське ханство і Козацька Україна
24.03.2014
Сайт "Винники Plus" продовжує поблікувати наукові матеріали доцента ЛНУ ім. І. Франка Андрія Байцара у рубриці "Український Крим".

Густинський літопис від 1447 р. сповіщає про початок руйнівних наїздів кримських татар на Україну. Головною їхньою метою було здобуття живого ясиру — полонених. Напади здійснювали чи не щорічно, однак особливо руйнівними були наїзди 1471 р., 1479 р., 1535—1536 рр., 1562 р., 1592 р., 1595 р. Полонених гнали до Криму, звідкіля через невільницькі ринки їх розвозили по всій Османській імперії. За мінімальними оцінками, до Криму протягом XV ст. було забрано 200 тис. українців, XVI ст. — 350 тис., у першій половині XVII ст. — 300 тис. осіб. І так тривало аж до останнього нападу 1769 р. під проводом Кирим Ґерая. Це були акції справжнього геноциду проти українського народу. Тяжкі людські втрати, нескінченні людські драми стали важкою трагедією для українського народу, на століття отруїли його ставлення до мусульманських сусідів півдня.

Чорний шлях — один і з шляхів, яким у XV—XVII ст. кримські ординці здійснювали грабіжницькі напади на Правобережну Україну, Поділля, Буковину, Галичину і Польщу. Від Перекопу Чорний шлях пролягав запорізькими степами між верхів'ями річок Інгулець, Інгул і Тясмин, повертав на захід і розходився на три відгалуження. Одне з них — Кучманський шлях — проходило посеред Поділля в напрямі м. Бар і поблизу Тернополя з'єднувалося з Чорним шляхом. Північне відгалуження пролягало неподалік Корсуня, Богуслава, Лисянки, Жашкова, Тетієва; південне — поблизу Шполи, Тального, Умані, Дашева. Біля Липовця обидва відгалуження з'єднувалися. Далі Чорний шлях пролягав на захід у напрямі Хмельника, Тернополя, Львова, Любліна і Варшави.

Вже 1482 р. татарський хан Менглі I Ґерай здійснив перший великий напад на Київ. Лише полонених з Волині татари вивезли до 100 тис. осіб. Литва і Польща не змогли організувати будь-якого відчутного опору цій агресії, отож південний кордон Великого Князівства Литовського було відсунуто подалі від Чорного моря. Татари здійснили 1484 р. Другий, ще більш спустошливий напад на Київ, під час нападів вони не тільки грабували й руйнували села, а й брали в полон тих, хто не встиг сховатись або не міг чинити опір. Найсильніших хлопців використовували на галерах, земляних і будівельних роботах. Деякі працювали в землеробстві. Сотні тисяч українців продавали в рабства в містах Криму.
Складні історичні колізії призводили до того, що частина українців, котрі потрапляли в неволю, приймали іслам. Серед вихідців з України, які прийняли іслам, найвідомішою залишається Настя Лісовська – Роксолана (1505—1561). Вона стала дружиною і політичним радником султана Сулеймана Пишного. Досі у Стамбулі зберігають її мавзолей — дюрбе. Авторитет Роксолани був таким значним, що навіть довго по її смерті зберігався вплив при султанському дворі її доньки Мигрімаг та онуки Айше Гумашаг. Син Роксолани Селім став султаном. У XVII ст. дружин-українок мали ще три султани — Осман II, Ібрагім та Мустафа II. Українка Турхан-султан, дружина султана Ібрагіма, є матір'ю султана Мегмеда IV.

На захист України та її людності від татарських нападів стала у XVI—XVII ст. українська козаччина, зокрема її авангард — Запорізька Січ. Пов'язана з XVI ст. з європейським опором турецько-татарської агресії й беручи активну участь у боротьбі проти мусульманської навали, козаччина виступала проти турків і татар у союзі з іншими країнами чи як самостійна військово-політична сила.
На поч. XVII ст. (1601—1624) козаки під проводом гетьмана П. Сагайдачного здійснили низку морських походів проти Туреччини та Криму: 1607 р. вони зруйнували Кафу і Перекоп; 1616 р. — Синоп і Кафу; 1621 р. козаки на чолі з П. Сагайдачним, спільно з польським військом, перемогли турків під Хотином.
Проте взаємини України і Кримського ханства були значно складніші. Геополітичне становище України та Криму і міжнародна політична ситуація пов'язали їх спільними інтересами. Кримське ханство неодноразово намагалося визволитися з-під Туреччини. Зокрема, 24. 12. 1624 р. Крим уклав союзний договір з гетьманом М. Дорошенком проти Туреччини. У травні 1628 р. М. Дорошенко, виконуючи умови договору про взаємодопомогу між Запорозьким Військом і Кримським ханством, очолив похід козаків на Крим на допомогу ханові Мехмеду ІІІ Ґераю та калзі Шагіну Ґераю, які вели боротьбу проти ставленика Туреччини Джанібека Ґерая. Під час боротьби з турецькими прихильниками в Кримському ханстві (мурза Кантемір) М. Дорошенко загинув під Бахчисараєм (1628); пізніше татари, погодившись між собою, примусили козаків покинути Крим. Місце поховання М. Дорошенка невідоме; можливо — на одному з християнських (грецьких) цвинтарів м. Бахчисарая.

Татарські напади на українські землі тривали й далі, проте козацькі керівники П. Павлюк і Д. Гуня (1637—1638) користалися з допомоги татар у боротьбі проти Польщі. Союз Кримського ханства з козаками значною мірою появився під час Хмельниччини. Коли Польща 1647 р. уклала військовий союз з Московією, скерований проти Кримського ханства кримський уряд став на бік українців у їхній боротьбі проти Польщі.

Гетьман Б. Хмельницький перед повстанням 1648 р. уклав союз з Туреччиною і кримським ханом Іслям III Ґераєм (1644 — 1654); татарське військо відіграло важливу роль у перемогах козаків над Польщею, зокрема під Корсунем 1648 р. і Зборовом 1649 р. Однак татарська допомога була непевна й дуже дорого коштувала Україні. Це виявилося вже під Зборовом, коли хан примусив Хмельницького помиритися з Польщею на невигідних умовах. Ще гірше було під Берестечком (1651), коли хан зрадив Б. Хмельницького, залишивши його напризволяще, внаслідок чого козаки зазнали важкої поразки. Під Жванцем (1653) хан знову примусив Хмельницького погодитися з Польщею. Було зрозуміло, що в інтереси кримської політики не входила цілковита перемога України й утворення сильної держави Війська Запорозького. До того ж, відступаючи з України, татари забирали в неволю багато людей та плюндрували міста і села. Це змусило Б.Хмельницького шукати інших союзників і, зрештою, призвело до Переяславської угоди з Московією (1654).

Кримський хан спробував відмовити Україну від союзу з Москвою, приславши до Чигирина Алкаса Когіту. Однак Б. Хмельницький позбавив його надії на це, розуміючи, що татари можуть увійти в союз з поляками проти України.

Справді, Б. Хмельницькому до кінця життя довелося воювати з кримською ордою, оскільки татари відмовилися від союзу з Україною і, прийшовши на наші землі вже спільниками Речі Посполитої, завдали багато горя й страждань українському народові. Упродовж 1654 – 1657 рр. кримськотатарський чинник працював проти України – аж до обрання гетьманом Івана Виговського.
Новий гетьман різко змінив вектор зовнішньої політики Української держави, активно відроджуючи відносини з Бахчисараєм. Політика І. Виговського вже восени 1657 р. починає набувати антимосковського характеру. Виношуючи ідею незалежності України, І. Виговський підтримує мирні відносини з Кримом. Гетьман І. Виговський відновив союз з Кримським ханством, і татари допомогли йому розгромити вщент московське військо під Конотопом (1659).

У 2-ій пол. XVII ст. турецька орієнтація гетьмана П. Дорошенка зміцнювала союз Війська Запорозького з Кримським ханством, однак Запорожжя, під проводом кошового І. Сірка вело окрему політику, здебільшого ворожу Кримові. Зміцнення Московії на Лівобережній Україні протягом 1660 — 1680 рр. і татарські руйнації на Правобережжі, які спровокували опір населення, перешкодили подальшим спробам українсько-татарського союзу.

Бахчисарайський мир (1681) примусив Туреччину і Кримське ханство до поступок на користь Московщини. «Вічний мир» (1686) Москви з Польщею знову зблизив інтереси України та Криму.
Україною ширилась доволі впливова кримська орієнтація, прихильниками якої були гетьман І. Самойлович, а також І. Мазепа на початку свого гетьманування.

Політика гетьмана І. Мазепи враховувала послаблення Туреччини і занепад Кримського ханства та була спрямована на опанування побережжям Чорного моря і Криму, яке слугувало заповітною мрією багатьох поколінь українських патріотів, починаючи зі старокняжих часів. Іван Мазепа проводив фортифікацію Чорноморського побережжя та розбудову корабельного будівництва.

Азовські походи 1695—1696 рр. (походи московських військ і флоту та українських козацьких полків на Азов і пониззя Дніпра під час російсько-турецької війни 1686—1699 рр.), що увінчалися здобуттям фортеці Азов у гирлі р. Дон, та похід 1697—1698 рр. на Перекоп поставили під загрозу і значно послабили становище кримських татар. «Europaeishe Fama» — важливий щорічник, як віддзеркалення думки поважних хроністів при королівських дворах Європи (за 1704 р.), писав про ці походи, що хоч московський полководець Голіцин мав там 50 000 людей, «то він все-таки дав себе намовити турками і французами на нечувану зраду», тоді як «все це хитрий Мазепа добре доглянув і своїм дипломатичним хистом порізнив цього Голіцина з його людьми і випер його з краю».

Та чи не найголовнішим кроком гетьмана І. Мазепи у той час була таємна спроба увійти в союз з Кримом, використовуючи постать Петрика, котрий уклав 1692 р. договір з ханом.
Цей документ засвідчив підтримку Кримським ханством прагнення України бути рівноправним суб'єктом міжнародного права, визнаючи її таким. Основний пакт, писав О. Оглоблін, – «це обов'язок Кримської держави допомогти Україні». Розвиваючи цю думку, О. Оглоблін зазначав, що договір був вираженням чіткої «концепції державної самостійности України», яка прагнула незалежності й соборності і «добре розуміла повну суперечність і непримиренність українських національних інтересів супроти Московщини й Польщі». Договір 1692 р. був безперечним доказом того, що Україна ідейно готова була до зриву з Москвою, до рішучої боротьби з нею за свою незалежність. Це було цілковитим запереченням Переяславської угоди 1654 р. і навіть перекресленням переяславської традиції.

Українсько-кримський договір 1692 р., укладений противником Мазепи, антигетьманом Петром Іваненком (Петриком), у своїй глибокій основі був політичною програмою та ідейною підготовкою виступу Мазепи проти Московії 1708 р.

Проте зазначимо, що окремі статті цієї угоди свідчать про інтеграційні плани обох сторін, які прекрасно усвідомлювали: без тісних економічних взаємин цей союз не може мати майбутнього. Тому окремо застерігалося право української людності добувати сіль і виловлювати рибу в пониззі Дніпра без оплати, а також вільно торгувати українським купцям на всіх землях Кримського ханства, а кримським – в Україні.

Під час Північної війни, передусім коли І. Мазепа уклав союз зі Станіславом Лєщинським і Карлом XII, український уряд сподівався затягти Крим (і Туреччину) до антимосковської коаліції, проте Полтавська поразка 1709 р. перекреслила можливості для українсько-кримського союзу.
Відомо, що після зруйнування Батуринської столиці Запорозьке Військо перебувало фактично під протекторатом Криму аж до 1733 р.

Гетьман П. Орлик уклав союзний договір з Кримом ( 23 січня 1711 р.), однак не отримав належної допомоги від татар проти Московії на Правобережній Україні (1711—1714). Замість того, татари зруйнували Правобережну Наддніпрянщину, а також Слобожанщину. Це була остання нагода для українсько-кримської політичної співпраці. Відтоді впродовж XVIII ст. українські козаки допомагали Росії у здобуванні Чорноморського узбережжя.

Під час російсько-турецької війни (1768–774) Росія підписала «Союз вічної дружби» з Кримським ханством в Карасу-базарі (1772), а Туреччина Кучук-Кайнарджійським мирним договором (1774) визнала незалежність Кримського ханства, яка 1783 р. завершилась його ліквідацією та приєднанням до Російської імперії.

Після зруйнування Запорозької Січі 1775 р. кримський хан запросив до себе частину запорожців, які відмовилися йти на Кубань.

Протягом XVIII ст. тривали економічні зв'язки між Україною (зокрема Гетьманщиною та Запорожжям) і Кримом. Замість політичних союзів і конфліктів, на перше місце вийшла торгівля, стосунки були доволі жваві. В Україну надходили продукти кримського господарства (риба, сіль, городина, текстиль, ремісничі вироби), через Крим також ішов транзитний торг з Туреччиною. Гетьманщина вивозила до Криму збіжжя, різні промислові вироби.

Андрій Байцар
Рубрика "Український Крим"
Фото: http://uk.wikipedia.org/

Читайте також:
Коментарі
avatar