Президент, якого ми мали…
23.02.2010

Сьогодні - 56-й день народження Президента України Віктора Ющенка. Через два дні він втратить свій нинішній статус, з вулиці Банкової перебереться подалі від столичного шуму - у рідні Безрадичі чи на державну дачу у Кончі-Заспі, яка належиться екс-першим особам країни, - але і після цього йому не загрожує політичне забуття. Він не втратить впливу на українські події, творцем багатьох з яких був. Ющенко залишиться однією з яскравих і водночас суперечливих фігур сучасної української історії. Його не припинять любити і поважати, зрештою, як і дорікати йому. Ющенко довго буде предметом гарячих дискусій. Найбільш об’єктивну оцінку йому виставить час. Донедавна головний політичний конкурент Ющенка Віктор Янукович зробив йому невеличку, але все ж приємність: переніс власну інавгурацію - щоб іменинник відзначив особисте свято у ранзі глави Української держави…

Захисник Вітчизни

День народження Віктора Ющенка збігається з Днем захисника Вітчизни. Символічно, що прихильники Віктора Андрійовича саме в ньому упродовж останніх восьми років бачили найпалкішого оборонця України. За словами політолога Олександра Палія, Ющенко ніколи "не здавав українські інтереси на користь будь-якої держави”. І в цьому нема перебільшення.

На початках своєї верховної влади чинний Президент домігся скасування економічних санкцій щодо України (поправка "Джексона-Венніка”), прописав нас у Світовій організації торгівлі, привабив чимало закордонних інвесторів, вивів українських військових з Іраку, ратував за участь України у європейській системі колективної безпеки, наблизив її до асоційованого членства в ЄС.

Віктор Ющенко повернув українців до їхніх джерел, нагадав славну й трагічну історію нашої землі. Найголосніше з попередників сказав про Голодомор, Мазепу, Хмельницького, Грушевського, Батурин, Чигирин, Крути, Бабин Яр, відкрив для багатьох імена Шухевича, Бандери. Надав належної ваги рідній мові. Відкрив архіви, декагебізував СБУ. Ставив пам’ятники тим, кого вважав мучениками-героями, і закликав зносити постаменти вождям тоталітаризму.

Ющенко повторював співвітчизникам, що бути українцем – почесно. Закликав вичавити із себе раба, розгорнути плечі. Тішився найменшому українському успіхові. При першій нагоді одягав вишиванку, садив калину, ліпив глечики, порався біля вуликів. Закликав українців множити наш козацький рід, з інтернатів повертав сиріт у прийомні сім’ї.

Він пробував примирити українців, які воювали у лавах Червоної і Повстанської армій, навертав до патріотизму партії з радянським шлейфом. Багато сил доклав для міжконфесійного миру. Їздив у Москву з проханням до Алєксія ІІ, щоб той скасував анафему Мазепі, і кликав до Києва Вселенського патріарха Варфоломія – щоб згуртував посварене українське духовенство. Одне з досягнень у період його президентства – свобода слова, відсутність адмінтиску на особу та її волевиявлення. За командою Ющенка запроваджено європейські реформи в освіті, які дають змогу талановитим дітям вступити до інституту без блату і хабара.

Запам’ятається Президент Ющенко і людиною, яка пірнала в ополонку, піднімалася на Говерлу, гасила лісові пожежі, бродила по коліна у воді у затоплених повінню селах Західної України. Думаючи про незалежну Україну, він, з мотивів солідарності, летів в охоплену війною Грузію…

Шанси, які ми з ним втратили

Та портрет Віктора Ющенка був би недомальованим, якби у ньому, крім світла, не виявилося тіней.

На цю людину покладали надзвичайно багато надій, але їх він, у силу різних обставин, не реалізував. З десяти обіцяних кроків зробив від сили один-два. Як колишній банкір-економіст, не започаткував системних реформ в українській господарці. Маючи величезну довіру, міг піти на найсміливіші зміни у всіх галузях життя, - і люди, затягнувши паски, "стуливши писки” - погодилися б на це. Але Ющенко обмежився моралізаторством.

Українці, втомлені кучмівським безправ’ям, хотіли від нього порядку, справедливості, чесних правил гри. Але не дочекалися цього. Як і не побачили "бандитів, як сидітимуть у тюрмах” - сепаратистів, фальсифікаторів, казнокрадів. Не побачили, щоби багаті ділилися з бідними, не відчули полегшення у веденні малого і середнього бізнесу. Обіцяні 5 млн. робочих місць виявилися прокламацією, замість того, щоби повертатися в Україну, наші співвітчизники у пошуках шматка хліба стали ще частіше покидати її.

Ющенко так і не назвав організаторів убивства Георгія Гонгадзе, не розкрив таємниці свого отруєння. Корупція, яку обіцяв викоренити, сягнула захмарних висот. "На лапу” треба дати, коли українець народжується і коли його треба поховати. Коли треба влаштуватися на роботу, отримати медичну допомогу, взяти найпростішу довідку і ліцензію, піти в армію.

Кадрова політика третього Президента України була провальною. Через подвійні стандарти від Ющенка відійшли майже його всі соратники по "помаранчевому” Майдану, зате поповнили його штаби ті, що стояли по інший бік барикад. Він брав під своє крило тих, хто мав липові дипломи, і хто завзято "мочив” його політичних опонентів.

Ющенко не зумів "зшити” схід і захід, він не всюди був бажаним гостем. Коли у Львівській опері йому влаштовували овації, на "Донбас Арені” зустрічали оглушливим 40-тисячним свистом…

При Ющенку ми стали свідками багатьох політичних інтриг, дивних політичних союзів, меморандумів, універсалів. Значну частину свого президентства він потратив на холодну війну з Юлією Тимошенко, яка була його соратницею у Кабміні, під час Помаранчевої революції. Це протистояння часто виходило за рамки пристойності, і тим деморалізувало суспільство, шокувало західних партнерів. Через "сімейні розбірки” у "помаранчевій” владі від України багато хто відвернувся…

Ющенко часто суперечив собі. Розповідав, яких відчутних економічних досягнень домоглася Україна за його правління, і в той же час каменя на камені не залишав від прем’єрів, які цей поступ забезпечували. Він закликав до бюджетної дисципліни, виступав проти популізму, але після поїздок у регіони вимагав в уряду додаткових коштів на непередбачені потреби.

Ющенку була властива політична ревність, відсутність самокритичності, він мстився тим, хто не погоджувався з ним. Образив журналіста, який написав про походеньки його сина-мажора. Вигнав з рідної фракції людей, які мали відмінну думку, вирішили підтримати демократичну коаліцію. Соратників обзивав "баластом”. Звільнив губернаторів, які перед другим туром виборів виказали симпатії Тимошенко, а також послів у тих країнах, де у першому турі за нього не дали жодного голосу. У першу річницю Майдану, коли люди при появі "відставленої” Тимошенко почали скандувати: "Юля! Юля!”, - Президент ображено парирував: "Крикніть ще раз "Юля!”, і я почну виступати…”.

Президент Ющенко часто запізнювався на церемонії, змушуючи людей чекати по кілька годин. Втомлював монотонними промовами з малозрозумілими словами із бухгалтерського лексикону. А частенько і не добирав слів, "тикав”. Міг назвати неповороткого техпрацівника "молдаванином”, на засіданні РНБО послуговувався словом "жопа”. Вперше приїхавши до Донецька у ранзі глави держави, грубо звернувся до когось із присутніх: "А чому ТИ себе так поводиш? Привикни до того, що перед ТОБОЮ Президент сидить, а не пастух гусей!”.

Ющенко наліво-направо роздавав звання, ордени і медалі, у тому числі одіозним, сумнівним особам.

На цьому поставимо крапку. Як-не-як у нашого третього Президента нині святковий день. Зрештою, президенти – з того ж тіста, що і ми всі, ніщо людське їм не чуже. Можна не сумніватися лише в одному: його перемоги і поразки були результатом внутрішніх сумнівів і переконань.

Насамкінець – одна з останніх цитат чинного Президента України. " Я - та людина, в якої є 200 задумів, 300 задумів! Я паралельно їх усіх роблю, я живу цікавим життям, бо нема такої справи в житті, за яку б я не брався. Бо я хочу себе в житті випробувати у кожній стезі”. У цьому – весь Віктор Ющенко, третій Президент незалежної України.


Афоризми від Віктора Ющенка

Любі друзі!

Ці руки нічого не крали!

Це ті самі яйця, тільки вид збоку…

Мене можна купити тільки національними інтересами.

Набралася боргів, як сучка блох (про Тимошенко).

Коли з моїх вуст іде критика, то не для того, щоб обрізати крила, а щоб окрилювати.

Я не займався вашим вонючим газом!

Проблема у тому, що прем’єра неможливо винести з кабінету.

Кілер найнятий! (журналісту, який написав про походеньки його сина).

Якщо б не було Бандери, не було б і Януковича.

Мені б дуже не хотілося, щоб нація помилялася так, як вона помилилася у першому і другому турах.

Україні буде соромно за свій вибір, але це є демократія.

Голосувати за одного – втратити голову, голосувати за іншого – не мати серця…

Я його запитав: "Красти будеш?”. Він каже – ні. Я його і призначив…

Хіба не соромно: гості приїхали, а ви їх ведете під бузину, щоб попісяти…

У мене є професія. Вічна! Вона називається "Віктор Андрійович Ющенко”.

 Іван ФАРІОН
 Високий замок

Читайте також:
Коментарі
avatar