Бандера став найбільшою проблемою Януковича
17.03.2010
Українська історія вже не вперше стає аксіомою впливу на сучасну політику, на життя країни, її долю вже на сьогоднішньому етапі розвитку. Прикрим видається факт того, що окремі політики та політичні сили, а радже політтехнологи, мають за мету нажитися на Україні, ніяк не ставлячи у пріоритети стратегічні державницькі позиції, не проявляючи дійсної поваги до української історії, її героїчних та трагічних сторінок.

Нещодавно опозиційне російське видання «The New Times» оприлюднило статтю з приводу прихованого у Росії скандалу навколо зйомок фільму «Мы из будущого 2», забороненого до показу в Україні. Фільм, як продовження першої більш відомої частини, розповідає про сучасних хлопців, що потрапили у часи 2 світової війни при чому потрапляють вони на територію Західної України, де «лютує» Українська Повстанська Армія. За фільмом бійці останньої масово знищують місцевих жителів та фактично підпорядковані німцям.

Крім гучного обговорення фільму в інтернеті, скандал (який повністю прихований офіційними російськими ЗМІ) полягає у тому, що двоє з трьох головних акторів, що знімалися у першій частині фільму, відмовилися зніматися у другій. За їх поясненням, через низьку художню якість сценарію та явну агітаційно-шовіністичну направленість. При цьому Данила Страхова - одного з акторів, що відмовився, - викликали на профілактичну бесіду, на якій був присутній «представник замовника фільму» (скоріш за все співробітник російських спецслужб). Актору пояснили, що фільм вийти повинен і обов’язково восени, аби встигнути до виборів в Україні.

Це є наочним фактом того, як у сучасних методах впливу на масову свідомість розігрується карта української історії. Причому роблять це з закордону, використовуючи величезні ресурси та сучасні технології.

Звісно, показовим став і указ вже колишнього Президента України Віктора Ющенка про надання звання героя України Степану Бандері, а також про вшанування формувань, що боролися за незалежність України. Не будемо розбиратися з мотивами, які керували Ющенком у цих рішеннях. Будемо сподіватися, що колишній Президент насправді проявив патріотичні почуття та нарешті здійснив те, чого вимагало патріотично налаштована частина суспільства. Звернемо увагу на розголос, який отримало все це в українських ЗМІ. Не будемо забувати, що подія ця відбулася за кілька днів до другого туру президентських виборів. Тому ще тільки належить визначитися, який вплив мало все це на результат виборів та на загальну інформаційну та політичну атмосферу у країні.

Проводячи простий аналіз можемо припустити кілька факторів впливу, які здійснило собою рішення Ющенка:

1. Заповнення інформаційного простору. Беззаперечно рішення президента стало сенсаційним та цікавим з точки зору аналізу, тому центральні ЗМІ, аналітичні агенції, а за ними і менші видання підхопили цю тему і заповнили інформаційний простір, особливо багато думок лунало у мережі інтернет. Само собою це відволікало увагу громадськості від більш нагального і першочергового питання – питання виборів. Приглушило це і заяви одного з кандидатів про фальсифікації та порушення. Чи не відвернуло увагу від підписаних президентом змін до закону про вибори, що дозволили зробити фальсифікації у другому турі більш масовими та системними?

2. Зовнішній фактор. Багато разів ми бачили в Україні провокаційні дії псевдо-українських сил, що своїми активними, радикальними, переважно деструктивними та алогічними діями викликали переляк неактивної, нерадикальної частини суспільства, яка у свою чергу віддавала свої голоси тим, хто максимально міг би щось протиставити радикалам «агрессивным националистам». Ті самі дії впливають на громадську думку не тільки в Україні, використовують її і північні сусіди, показуючи своїм громадянам, де справжня небезпека та вороги. Кого треба боятися, чи то зневажати. З чим боротися. Звісно, державне визнання проштампованих «посібників фашистів» в Україні, смачно приправлене офіційними ЗМІ, справило непересічне враження на російську громадськість.

3. Український вибір. Президент Ющенко, якого останнім часом називають одним з основних «винуватців» приходу до влади Віктора Януковича, дійсно робив немало кроків до зменшення рейтингів Юлії Тимошенко. Одним зі способів забирання виборчих відсотків у Тимошенко під час другого туру виборів було налаштування помаранчевого електорату (що безперечно схилявся до підтримки Тимошенко, ніж Януковича) на голосуванні «проти всіх кандидатів». Президент Ющенко своїми указами, що вже не могли нашкодити його президентським рейтингам (інша справа рейтинг на майбутніх парламентських виборах) наче демонстративно доводив патріотично налаштованим виборцям, хто є справжнім патріотом, і кого Україна, в принципі, втратила. Цей масовий розпач та посіяна недовіра до кандидата Тимошенко (як до недостатньо патріотичного) і провокували значну частину виборців або ігнорувати вибори, або не підтримувати жодного з двох запропонованих кандидатів.

4. Подальший розвиток. Ще не до кінця зрозуміло, як ситуація з указами Ющенка вплине на подальшу політичну ситуацію в Україні. Безперечно цим він завоював міцну та стабільну підтримку у певної частини українського суспільства, безперечно втратив (хоч і теоретичну) підтримку іншої. Інша справа теперішній президент України. Віктор Янукович вже закинув у частину своїх виборців сумнів, щодо виконання своїх програмних положень та й взагалі ідеологічних переконань заявою від 9 березня про те, що в Україні єдиною державною мовою залишиться українська. Ще невідома реакція на цю заяву у Росії. Невідомо, як відреагувала на це радикально антиукраїнські налаштована частина Партії Регіонів. Подальша проблема, яку поки що команда Януковича відставляє на задній план, але яка і надалі буде муляти і президенту з його урядом, і новоутвореній парламентській коаліції, це і є «бандерівські» укази Ющенка. Невідомо яким боком вони випливуть для Януковича і як йому прийдеться на них реагувати. Адже з одного боку ясна позиція Росії, з іншого можливе обурення та протести в Україні. Тож свого політичного та інформаційного впливу вони не втратили, а тільки відклали його на деякий час.

От і маємо, історія, цей постійний український комплекс, що перекраює цю ж українську сучасність і який відкрито використовують для контролю над суспільством, знову дав про себе знати. І найголовніше, бачимо те, що це не кінець. Комплекс трансформується та розвивається, переходячи на нові рівні не залежно від зміни влади та векторів.

Прикро лише те, що часто таким чином відбувається паплюження визначних історичних постатей, українських героїв, а не дійсне їх вшанування. Ім’ям великих, пам’яттю безіменних часто нахабно користуються ті, для кого доля України, її історія нічого не значать.

Сашко Демченко

NGO

Читайте також:
Коментарі
avatar