"Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!", - Денис Босянок
14.02.2014
В інтерв'ю Футболу 24 провідний український коментатор відверто та цікаво (як і завжди) розповідає про голландські "перлини", які могли б підсилити київське "Динамо", пояснює, чому відмовив телеканалу "Футбол", а також описує побачене на київських барикадах.

Восьмого лютого Денисові Босянку виповнилося сорок років. Улюблений багатьма майстер поетичного ефіру не зупиняється на досягнутому. "Дивлюся лише вперед", - піднесено запевнив Ден автора цих рядків. Наша розмова відбулася через кілька днів після ювілею.

"Один гріх досі не дає мені спокою"

- Денисе, ви розміняли п'ятий десяток років. Щось від цього у вашому житті принципово змінилося? З якими думками подолали ювілейну позначку?

- Я не дуже задумувався про цифру - що вона якась межова або визначальна для мене. Я не бачу в цьому сенсу, бо дивлюся лише вперед. Головне - дивитися вперед, на горизонт, а не озиратися назад. Почнеш озиратися, рахувати, що зробив - вважай, ти вже не йдеш, а стоїш на місці.

- Ваш колега Дмитро Джулай у Твіттері написав так: "Сьогодні 40 чесній, щирій, сильній та справді вільній людині. Людині з великим серцем. Ми обов'язково знову працюватимемо разом". Ви також вірите, що доля знову зведе вас за одним мікрофоном?


- Джул мені сам це сказав по телефону, коли вітав із Днем народження. Звісно, я вірю. Аякже! Дуже хочу, щоб Дмитро повернувся, бо він там мучиться (принаймні, я так думаю). Джулай має працювати на рідній землі, у себе вдома.

- Можливо, не зовсім коректне запитання, але чи був у вас кращий напарник?

- Мені завжди було комфортно і цікаво працювати з Джулаєм. Так багато, як з ним, я не працював ні з ким. Були фахівці, хокеїсти, футболістів - менше, але такого органічного взаєморозуміння, як з Джулом, у мене, напевно, вже й ні з ким не буде. Ми дуже давно працюємо і, відповідно, гарно один одного знаємо.

- Ви принципово не коментуєте і не пишете російською. Які були мотиви, коли ви відрікалися від мови північного сусіда?

- Що нас із Джулаєм відрізняє - він працює на російській мові. Я не можу собі такого дозволити, тому що вважаю: найперша ознака професіоналізму українського коментатора - знання української мови. Хай дивляться на це по-різному. Все одно мене ще не переконали в тому, що має бути якось по-іншому, що рідною мовою може бути російська. Це тоді не українська журналістика, я вважаю. Якщо ти насправді переживаєш за цю землю і за цю країну - має бути високий рівень знання рідної мови. У мене був той гріх. Я коментував російською один матч - на чемпіонаті Європи 2000 року. Він досі не дає мені спокою. Але після цього я сказав собі: зась! Навіть при тому, що в мене мама російськомовна, і російська мова була в моєму дитинстві найпершою.

- Вам пропонували роботу на ТК "Футбол", але ви відмовилися. Чому? Адже там мали б можливість коментувати улюблений кальчо...

- Мені телефонував Вітя Вацко - його керівництво попросило. Пропонував коментувати Серію А. Я не хочу працювати на телеканалі "Футбол". Чому? Тому що для мене важливо - де ти працюєш. Для мене важливо, хто навколо тебе. Там я не хочу працювати.

- Зараз ви працюєте над бельгійською, голландською першостями, Чемпіоншипом. В чому фішка цих чемпіонатів?

- Насправді, будь-який чемпіонат може бути цікавим, якщо ти його пізнаєш, глибоко занурюєшся. Я вже давно по-справжньому закохався у чемпіонат Нідерландів. Спочатку через те, що ніколи не працював над ним, глибоко не занурювався. А зараз готовий навіть до того, що трохи вболіватиму за голландську збірну на Кубку світу. Це при тому, що в школі (а у нас був спортивний клас) після чемпіонату Європи-1988 ми розділилися на шанувальників Італії та Голландії. Щоб не витрачати час на поділ кожного разу, практично три останні класи ми грали в "Італію" і "Голландію". Я був капітаном "італійців".

- Можливо, грали на позиції "архітектора", як Андреа Пірло, якого глибоко шануєте?

- Так, я грав центральним півзахисником, диспетчером. Починав в атаці, але потім перейшов на позицію "десятки".

"Ленс спокусився грошима, як і Мбокані"

- Кого з голландських чи бельгійських гравців ви б хотіли бачити в київському "Динамо" - улюбленій своїй команді?

- О, голландський чемпіонат - один з найбільш продуктивних в європейському футболі. Голландська школа - одна з найсильніших, це вже давно є аксіомою. В них гарна молодь. Упродовж минулого сезону я насолоджувався грою Марко ван Гінкеля, і був би неймовірно щасливий, якби він переїхав у наш чемпіонат. Ну але Марко, зрозуміло, обрав чемпіонат англійської Прем'єр-ліги. Це прекрасне дарування, зараз у нього, щоправда, нема тієї свободи і такого багатства гри, які були у "Вітессі". У "Челсі" він не має місця в основному складі.

Нині в чемпіонаті Голландії таких футболістів дуже багато у кожній лінії. Причому, вони коштують смішні гроші у порівнянні з тим, що платять українські клуби-мільйонери. Вони викидають божевільні суми і, звісно, переплачують. У Голландії гравців, які коштують понад мільйон, можна буквально порахувати. Там дуже глибоко працюють з молоддю і там багатющий ринок. Голландські гравці точно б збагатили український футбол, якби захотіли сюди приїхати. А так, Ленс спокусився грошима, як і лідер атак "Андерлехту" Мбокані, - в цьому ніхто не сумнівається. Їм запропонували індивідуальні умови вдвічі кращі, ніж в Голландії і Бельгії.

- До речі, чи бачите підстави для того, щоб навесні "Динамо" зробило якісний крок вперед у своїй грі, пройшло, наприклад, "Валенсію" в Лізі Європи?

- Ще не було на що подивитися, якщо говорити про київське "Динамо" весни 2014 року. Вони грають спаринги, а ці матчі ніколи не дають підстави говорити про якусь виконану роботу, не дають підстави аналізувати сучасний стан команди. Ну але це ми скоро побачимо - на офіційному рівні проти "Валенсії", яка піднімається, судячи з останніх результатів, і підходить в надбойовій формі до зустрічі з "Динамо".

- Вас не дивує, що Блохін вперто не помічає Сергія Рибалку, який себе зарекомендував і в єврокубках, і в чемпіонаті Чехії?

- Можливо... Якби він одного Рибалку не помічав - це, можливо б, здивувало. Але Блохін, напевно, давно вже не переймається тим, що відзначають інші фахівці чи тренери. І він не змінюється в цьому. Я, звісно ж, за те, щоб більше давати волі і шансів хлопцям, які уже себе проявили, поїхавши з "Динамо", щоб потім повернутися сюди. Яскраве свідчення - виступ нашої команди в Санкт-Петербурзі, на цьому зимовому турнірі знаному... Молода команда Ковальця проявила себе просто блискуче. Найкращим футболістом став Калітвінцев-молодший, який також чомусь не грає на дорослому рівні в улюбленій команді.

"Кепка - це номер один"

- Повернімося до вашого ремесла. В ефірі часто цитуєте поезію Шекспіра, Костенко, Коломієць. Це домашні заготовки, чи уривки виринають у пам'яті спонтанно?

- Я взагалі дуже люблю поезію. Не можу сказати, що це домашні заготовки. Просто дуже багато читаю поезію. Тамара Коломієць, наприклад, для мене відкрилася після народження сина, після того, як я почав купувати дитячі книжки і йому читати. Коломієць - прекрасний поет для малечі. Ну а що вже коментувати Ліну Василівну Костенко чи мого улюбленого Василя Симоненка. Це мої духовні вчителі, їх книжки у мене завжди перед очима.

- Що читаєте зараз?

- Якраз закінчив останню книжку Стівена Кінга "Доктор Сон". Це продовження "Сяйва" - його найбільш знаменитої книжки. Я дуже люблю Кінга, і от дочитав роман "Доктор Сон", який тільки-но написаний - у 2013 році. Всім рекомендую! Як правило, читаю паралельним курсом дві книжки - історичну і художню. Така в мене з'явилася звичка останнім часом. З історичного тільки-но прочитав книжку про Івана Степановича Мазепу - нашого найславетнішого гетьмана. Автор - петербурзький історик, професор Санкт-Петербурзького державного університету Тетяна Таїрова-Яковлєва. А книга, якщо цікаво, має назву "Іван Мазепа і Російська імперія. Історія "зради".

- Ви практично не розлучаєтеся з кепкою. Як у вас з'явилася ця звичка?

- Ну-у-у, у мене улюблений одяг - це кепка і шорти, джинси (Усміхається). Ну але кепка - це номер один. У мене їх багато. Було ще більше, але я їх дарую постійно своїм друзям. Зо два десятки кепок зараз таки набереться вдома.

- Це від любові до НХЛ?

- Так! Я б з радістю, звісно, купував енхаелівські кепки. Одного разу мені привезли з Бостона кепку моїх улюблених "Брюїнз". Однак в Україні справжні енхаелівські кепки купити дуже проблематично, вони до нас не долітають.

"Народ мій є! Народ мій завжди буде!"

- У попередньому інтерв'ю ви казали, що в українському чемпіонаті багато "настільного" футболу. Як гадаєте, сьогоднішня Революція в державі здатна щось змінити в цьому плані на краще?

- Дуже-дуже велике питання... Вірю в те, що зміни будуть у футболі, тому що це вже всім набридло - ті постійні договірні матчі і "настільний" футбол. Так само я вірю, що ми житимемо в новій країні. Принаймні, у старій країні жити вже не хочеться. І я думаю, не тільки мені.

- Шовковський, Левченко, Галюза та ряд інших футболістів вже підтримали Революцію. На ваш погляд, чому мовчать решта їх колег? Вони бояться? Чи, може, їм подобається жити в такій Україні?

- Скоріш за все - другий варіант. Їм комфортно. У них стабільна зарплата, правда? У них не просто стабільна, а висока зарплатня. Вони отримують величезні гроші у порівнянні з нами. Тому їм комфортно жити у такому своєму світі. Вони запливають жирком. Тож не бачать потреби страйкувати, бунтувати. Вони цієї потреби не розуміють. Ну так, Шовковський написав в інтернеті. Напевно пішов до пам'ятника Шевченку. Але писання в інтернеті - це ж не боротьба, правильно? Ясно, що це потрібно мати сильний дух, аби публічно виступити. Адже то вже публічний виступ, якщо напише Шовковський. Але це все одно - боротьба в інтернеті, біля комп'ютера. Так що вони живуть у своєму світі - затишному, жирному. Вони не розуміють, за що можуть вийти люди на барикади.

- Ви неодноразово були на барикадах. Що там побачили?

- Я побачив, що ці люди не зламаються. Люди, які є там, просто приречені на те, щоб вистояти і перемогти. Там дуже сміливі і вільні люди. Ця сміливість не те що надихає, вона тебе "заряджає" - ця абсолютна свобода Запорізької Січі, яку можна побачити тільки там зараз, на Хрещатику. Вона дає впевненість у тому, що "Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!", як написав великий поет.
Інтерв'ю Денис Босянка
Фото: http://dynamo.kiev.ua/

Читайте також:
Коментарі
avatar