Чортові скелі
20.03.2010

Залишки культури часів короля Данила

Винниківський ліс розділяє Личиничі та дорогу на Винники і лисиничани вважають його своїм. Та й до скель із центру Лисинич, із 217-ї маршрутки, йти значно ближче, аніж з Винник. Щодо назви села, то за народними переказами, первісна назва «Лісиничі» — від слова «ліс», бо у давнину тут був дрімучий мішаний ліс. Інша версія — назва походить від слова «лис», начебто у лісистій місцевості водилося багато лисів. Перша письмова згадка про Лисиничі датована 1411 роком.  Ліс славиться доволі високою (414 м над рівнем моря) Чортовою скелею (згромадження кількох різних за висотою й величиною скель). Хоча назва скелі «Чортова» — сучасна. Раніше скелю називали «Чатова», бо місцеві мешканці з неї чатували за підходом татар. Є легенда, пов’язана зі сучасною назвою: чорт ніс великий камінь, аби завалити ним собор Святого Юра, аж раптом озвався соборний дзвін. Перелякавшись, чорт спіткнувся, упав і під вагою своєї ноші провалився під землю.

У середині ХІХ ст. відомий дослідник історії Галицько-Волинського князівства Ісидор Шараневич стверджував, що первісний Львів повинен був лежати на Чортовій скелі, оскільки на той час скелі були найвищим місцем на цих теренах і пожежу в Холмі 1256 року могли побачити тільки зі скель. Чи було в давнину на Чортовій скелі якесь укріплення? У народі щодо цього є кілька переказів. Один із них — на скелі був замок якогось боярина Ігоря, названий Орлиним. Може, саме тому одна зі скель, найвища, має назву «Орлине гніздо». Цікаву властивість приписують селяни скелі, вважаючи, що вона береже село від граду та бурі. Але як тільки хмари закриють верхівку дерев, — це до тривалої негоди. «Закурив чорт файку», — жартують лисиничани.

Нещодавні археологічні розкопки, які на території Чортової скелі проводили фахівці Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, відкрили найдавніший мисливський табір-поселення на теренах сучасного Львова, знайшли залишки матеріальної культури часів короля Данила.

Тут воював Богдан Хмельницький

Цікаві періоди історії Лисинич стосуються часів війни під проводом Богдана Хмельницького. Меморіальна дошка, встановлена на будинку «Просвіти», свідчить, що на території села був головний козацький табір війська Зиновія-Богдана Хмельницького. Звідти й пішла назва урочища «Табори». Із лисиницьких полів 9 жовтня 1648-го почало свій наступ козацько-селянське військо. На західній території села відбувалися збройні сутички козаків з поляками. Тут ховали загиблих. Звідси й назва цієї частини села — Могилиці.

Про підприємливість місцевих селян свідчить те, що 1847 року у селі було 5 шинків. Ще й досі територія між Лисиничами і Винниками (недалеко від Львівського обласного госпіталю) називається «Принада», — за назвою розташованої колись тут корчми. Наприкінці ХІХ ст. у селі діяли броварня і три тютюнові крамниці.

У Лисиничах є пам’ятник Тарасові Шевченку, перший у Галичині, поставлений 1911 року на честь 50-річчя з дня смерті Кобзаря. Сільські умільці старалися зробити його на кшталт первісної могили Шевченка на Чернечій горі. З каміння виклали піраміду, увінчали хрестом. До 100-річчя з дня смерті поет замість хреста встановили бронзове погруддя Кобзаря. За кілька метрів від Шевченка стоїть ще одне погруддя соратнику Євгена Коновальця, уродженцю Лисинич Петру Бубелі.

На початку ХХ ст. у Лисиничах було організовано читальню «Просвіта», яка вела активну культурно-освітницьку діяльність. З ініціативи місцевих мешканців, 1908 року у селі створено духовий оркестр, який існує й досі. За свою діяльність оркестр має звання Народного і для багатьох оркестрантів заняття музикою переросло у професію.

джерело: 20 хвилин




Читайте також:
Коментарі
avatar