Йосип Годунько: "Вважаю, що ще багато можу зробити"
29.05.2010
Колишній директор СШ №47 Йосип Годунько, маючи величезний досвід роботи з дітьми, вже давно захоплюється живописом, пише вірші, займається садівництвом. На його творчому рахунку є чотири збірки та чимало картин. Ми запросили Йосипа Миколайовича у редакцію, аби більше дізнатися про його колишні та сьогоднішні мистецькі здобутки.

Вважаю, що ще багато можу зробити— Пане  Йосипе,   звідки   беруть початок ваші письменницькі доробки?

— Перший мій вірш був присвячений вулиці імені Гоголя, на якій я жив у студентські роки. Але більш серйозну поезію почав писати після закінчення Дрогобицького   педінституту,    коли отримав скерування у Волинську область. Там я працював заступником директора, азгодом і директором. Паралельно був, позаштатним кореспондентом відділу, поезій при районній газеті, друкував вірші про Волинь.

— Розкажіть, будь ласка, коли наважилися надрукувати першу збірку?
  
                                  
— Це було вже за роки Незалежності. Перша збірка  «Переджнив'я»  була надрукована у 1996 році. Дві наступні продовжують першу, тому дістали назву, «Жнива» (1998 р.) та Обжинки» (1999р.). Четверта — «Два Перстені».
                 
— Якій тематиці надаєте перевагу?

— У мене немає прив'язаності до якогось конкретного стилю написання. Багато віршів патріотичного змісту. Є також доробки інтимного змісту, пейзажна лірика, зокрема — про мальовничу природу Винник.

— Йосипе Миколайовичу, а чи є серед Ваших віршів присвяти? Якщо так, то кому?

— Звичайно є. Деякі з них присвячені моїй дружині, адже вони наче оспівують нашу долю, кохання, спільне життя. Вірші також адресовані синам, внукам, друзям та й просто хорошим людям, яким хочеться сказати і побажати щось приємне.

— Звідки черпаєте натхнення для творчості?

— Натхнення йде звідусіль. Пишу те, що пишеться, те, що на душі. Найкраще слово лягає на папір вночі, на самоті, а під ранок поезія прощається зі мною, і наступає новий звичайний день. Головним винуватцем усього є час. Мистецтво завжди вимагає багато вільного часу. Це я впевнено можу сказати, бо переконуюся в цьому, коли пишу не тільки поетичні рядки, а й картини.

— А коли почали займатися живописом?

— Захоплююся цим видом мистецтва ще з юності, навіть мріяв стати художником. Працював у художньому училищі ім. Труша, але був молодим і не мав основних навиків з малювання людини.Тоді протягом року навчався у живописній студії. Переважно малюю пейзажі. Мене надихають краєвиди Винник, про це говорять роботи «Ріка Марунька», «Сосновий яр» та ін.

— Дружина допомагає в творчих задумах?

— Дружина радить, яку картину залишити вдома, а яку можна подарувати. Проте я довіряю своїй дружині, бо в шлюбі ми вже дуже давно(сміється) — 44 роки!

— Хтось з родини пішов вашими слідами?

— Так. Мій старший син Андрій малює картини на полотні, працює дизайнером.

— Пане Йосипе, полюбляєте відвідувати виставки інших митців?

— Звичайно. Намагаюся побувати на усіх, куди запрошують, про які говорять. Мені подобаються роботи Рути Вітер, а ще я обожнюю львівський «Вернісаж». Буваю там двічі на тиждень. Це моя друга країна, де знайомлюся з новими художниками, милуюсь їхніми творіннями.

— Чим плануєте здививати винниківчан найближчим часом?

— Виставка моїх картин на тему квітів відбудеться у серпні-вересні. Маю картини і на історичну тематику. Наприклад, картина про козаків — «Гей, по-під горою, яром долиною козаки ідуть». Я переконаний, що на історичну тему писати потрібно професіоналам, яким себе не вважаю, бо це дійсно складно. Виставкою займаюся не для того, щоб заробити грошей, а щоб мої картини побачили люди.
Винники Plus
Розмовляли Ірина Матвіїшин та Ілона Тенетка

Читайте також:
Коментарі
avatar
Отримала справжнє задоволення від зустрічі з колишнім директором школи. Вже 32 роки як не бачила Йосипа Миколаєвича, а прочитала цю статтю, і як ніби попала у своє далеке дитинство. Відразу пригадала ще одного ВЕЛИКОГО ВЧИТЕЛЯ ДУШІ - Кітуру Зену Едвардівну. Я дуже вдячна авторам статті за це приємне "побачення".
avatar
приємно,що комусь приємно)
avatar