Чомусь запам'ятався на все життя один епізод з дитинства. Ще зовсім малим разом зі своїм дідом я сидів на горі, біля діброви і дивився згори на Винники. Дідо щось мені розказував, я його перебив: "Дідо, а які вони гарні наші Винники, я ніколи і нікуда від них не поїду!"

На що Дідо мені відповів приблизно так: "Час іде, все міняється, виростеш ти, женишся, і може треба тобі буде поїхати з Винник. Трохи смішно зараз згадувати, як я закричав - не буду я женитися, я Винники люблю!!! Я їм своє серце віддам!!!

Чому, ще такий малий такі слова викрикнув? Але цей епізод так і запам'тався мені на все життя. Напевне ці дитячі слова закарбувалися в моєму серці. Час іде, змінюється місто, чимось в кращу сторону, може чимось і в гіршу... Міняються люди, з'являється нові вулиці, будинки... Зникають знайомі з дитинства куточки... Буває радієш змінам, а буває смуток наганяє... Згадуєш ті місця де проходило твоє дитинство і яких зараз такими не має...

Але і зараз, майже через пів віку, я хочу повторити щось подібне. Серце моє назавжди з Вами, Винники мої!!!