Левко Дурко: «Кліп «Львівська хата» зняли у Винниках»
21.08.2010

Левко Дурко (справжнє ім'я Леонтій Бебешко) разом з Аелітою частенько бувають у Винниках. Популярні його програми «Левко в школі» (про географію), «З рідного порога — безпечна дорога»(профілактика травматизму дітей на автошляхах), музична вистава про безпеку пішоходів, програма «Левко Дурко проти дуркоманії» (проти пияцтва, куріння, наркотиків та гральних автоматів), програма для дошкільнят «Казки Левка Дурка». Автор і виконавець, шоумен, заслужений артист України згодився поділитися деякими подробицями творчого і особистого життя з читачами «Винниківського вісника"».

Левко Дурко— Чому вибрали такий псевдонім — Дурко?

— Усі мої пісні, навіть ті, які написані на серйозні теми, є жартівливими та веселими. Уявіть, якби заспівав «Курочки-несучки», «Свиня, любов моя» чи «Малинове варення» у костюмі та краватці зі серйозним виразом обличчя? Тому на сцені жартую і дуркую, але по-доброму. Ненависті, злості немає у жодній пісні.

— Коли з'явилися Ваші кумедні величезні вуха?

— У 1992 р виступав у Нью-Йорку, заспівав пісню про курочку-несучку. Один із мешканців після концерту подарував мені великі вушка і сказав, що вони пасуватимуть до моїх пісень. Вуха є частиною мого іміджу вже 18 років.

— Ваші виступи у Винниках переважно відбуваються у КЦ «Дозвілля».

— Так. Можу похвалитися вдалою співпрацею з керівниками «Дозвілля». Одним із гарних дітищ нашої співпраці став кліп на пісню «Львівська хата». Презентації його ще не було, але плануємо показати кліп у Винниках, адже зйомки відбулися саме у вашому містечку, в ньому задіяні актори місцевого аматорського театру «Сміх і сльоза». «Дозвілля» — це чудова база для втілення ідей, гарні керівники, взаєморозуміння. Що таке вдала пісня? Просто пісня є голою, її треба одягнути. Одяг — це театр, який дає змогу краще розкрити пісню. Кліп, який зняли в помешканні Галини Пуцило, вдався веселим і безпосереднім. Думаю про те, аби написати пісню про Винники. Тут справді є з ким працювати. Крім зйомок кліпу, виступав у вашому місті на відкритті дитячих майданчиків, концертах. Одне з моїх нововведень, яке винниківчани сприйняли дуже добре, — дискотека «Цюця». Вона не тільки для того, щоб потанцювати і поскакати, це пізнавальний інтерактив для дітей і батьків.

— Л. Бебешко — один з небагатьох українських композиторів та виконавців, котрий працює в жанрі жартівливої дитячої пісні. Багато Ваших пісень стали хітами. Ви легко знаходити контакт з глядачами, але не прижилися в столиці. Чому?

— П'ять років ми жили в Києві (2000-2005 рр.), де спробували себе розкрити. Я приїхав у столицю з великими планами і... «обламався». Приходив до директора школи і пропонував наші пізнавальні виступи. А у відповідь чув: «У школах не прийнято організовувати концерти». З дитячими садками співпрацю налагодили. Там виконували найпростіші пісні. Написав непогані дорослі пісні, але з ними було важко пробитися. У Києві вперше дізнався про термін «самовипас» для артистів. Ти співаєш безкоштовно, а проект безкоштовно використовують у різних акціях. У київський період мама хворіла в Стрию. Зі столиці України часто їздив у столицю Галицьку. Київ мене ламав 5 років. Врешті ми повернулися на Галичину.

— А за кордоном виступаєте?

— У 2004 році ми були в Торонто на забаві, яку влаштував один з українських банків. Дали два концерти для малих і середніх дітей. Через деякий час нас запросили на котяче весілля. Це цікаве дійство. Дітки одягаються в українські строї, малюють вуса і вушка, як у котиків. Я мав бути ведучим котом, а дружина — старшою кицею. Ми погодилися приїхати, але почалася криза і все змінилося. Я написав пісню про весілля і переслав інтернетом. Пісенька розповідає, що коти і киці дружили, один котик закохався у кицю, але був хуліганом, проте кохання перемогло і все закінчилося весіллям. Діаспорі сподобалося, і діти заспівали пісню на святі, а пізніше — на українському радіо.

— Що новенького плануєте запропонувати дітлахам?

— Зараз пишу проект «ОБЖД» (основи безпеки життєдіяльності), який охопить пісні на тему поведінки в лісі, про укуси тварин і комах, електрику, зверну увагу на таку хворобу як сказ, нехороших людей. Планую випустити кліп на пісню «Право жити». На жаль, державні мужі підтримують мене рукостисканням, а не фінансово. Але не дивлячись на це, треба працювати, робити своє.

— Пане Левко, кілька років Ви виступаєте з Аелітою, яка є не тільки помічницею на сцені, а й Вашою дружиною. Не заважає у творчості та побуті солідна різниця у віці?

—     За час існування такого персонажа як Левко Дурко на сцені завжди почувався добре, а от в сім ї гармонії не було.
Перша дружина — росіянка з Нижнього Тагіла — ніяк не могла змиритися з моїм сценічним псевдо, не розуміла того слова. З Лідою усе інакше. Вона зі Стрия, розуміє і підтримує мене. Зараз Ліді 30 років, мені — 61, а тещі — 50 років. Моя дружина — добра господиня. Мені не соромно з нею піти будь-куди. Вона не тільки готує, а й ремонтує, якщо згорів якийсь прилад, керує сімейним бюджетом. Можу впевнено сказати, що знайшов своє щастя. Тішуся, що наша 8-річна донька перебрала від мами багато талантів.

—   Усі питання вирішує дружина? Ви підкаблучник? Яка ж Ваша роль у родині?


— Удома — підкаблучник. І мені це подобається. А в творчості Ліда ніколи не забуває, хто керівник театру, хоча на сцені, буває, «воюємо». А робити я можу тільки одне — писати пісні.

—  Ви — дитячий улюбленець. Розкажіть про власних дітей.

— У мене є дорослі діти, внуки. Синові 34 роки. Захар живе в Стрию, працює гравером. До речі, навчився цієї делікатної справи у винниківського ювеліра-гравера Станіслава Особіка. Задатки каліграфічного письма отримав, мабуть, від мене. У шкільні роки мої зошити давали на міську виставку з каліграфії. У Захара є син Владислав, якому 3 роки. Доньці Зоряні 32 роки. Живе з чоловіком в Італії. Вона не мала музичних здібностей, займається «земною професією» — косметологією, її синові Сашку 14 років. Він — перспективний футболіст, навчається в спеціалізованому спортивному інтернаті. Наймолодшій моїй донечці 8 років. Вона має талант від Бога до малювання. Випадково його відкрила сусідка, яка займається образотворчим мистецтвом. Тепер Іринка малює на батіку, ліпить медальйони з білої глини. Займається музикою, закінчила 4 клас музичної школи з фортепіано. Вже кілька місяців вчиться грати на гітарі.

— Улітку Ви виступали з концертами у дитячих таборах, сиротинцях на Миколаївщині. Любите відпочивати біля моря?

— Ні. Море не люблю. Для мене найкращий відпочинок на Дністрі. Люблю рибалити. Це наше сімейне хобі. Маємо и спеціальну програму під назвою «Мисливці і рибалки». Любимо грати у волейбол. На більше не вистачає часу, адже потрібно писати нові вірші, музику до них.

Розмовляла Лариса КУБСЬКА

Винники Plus  за матеріалами газети "Винниківський вісник" фото: chasipodii.net

Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних імен та інших відомостей несуть автори публікацій.  У разі передруку матеріалів посилання на  "Винники Plus" обов'язкове.

Читайте також:
Коментарі
avatar