Винниківський інтернат - школа, де все можливо!
20.01.2011

Школа, де все можливо!Газета "Ратуша" завітала у Винниківський інтернат для дітей зі згасаючими формами туберкульозу на Старий Новий рік, коли приймальня, кабінет директора, медпункт були рясно засіяні зернами жита-пшениці.

Що це — показові виступи, данина традиціям, некерована демократія? Після тривалого спілкування з мешканцями інтернату розумієш, що все тут від щирої душі. Тут немає насилля, бруду і безвідповідальності, що характерно закладам такого типу. Тут панують гармонійні стосунки, а особистість цінують понад усе. Вчителів, вихователів, а понад усе директора школи, як найбільшого свого благодійника, діти по-справжньому люблять. Тут мешкає добро. На знак своєї прив’язаності і подяки випускники інтернату з художніми здібностями малюють на стіні в кабінеті директора розмаїті картинки. Ведмедики, сердечка, ангелики, квіти, а в центрі — життєстверджуючий напис: "Все можливо!”, що є своєрідним девізом дітей із цього інтернату.

Похмурі стіни перефарбували в життєрадісні кольори

У 2012 році Винниківська санаторна загальноосвітня школа-інтернат для дітей із малими та згасаючими формами туберкульозу відсвяткує своє 50-річчя. Тут живуть діти групи ризику, усі вони мають туберкульозну паличку на початковій стадії розвитку, в усіх — збільшене манту. Таких дітей в Україні надзвичайно багато. Звісно, це не означає, що всі вони мають навчатися в інтернаті. У цьому закладі навчаються сироти, чи діти з проблемних сімей. Нині тут мешкають 212 дітей із усієї Львівської області (хлопчиків на 20 більше, ніж дівчаток). Усі вихованці закладу — школярі, представлені всі класи звичайної загальноосвітньої школи — від першого по одинадцятий. П’ятих класів — два. Діти живуть в інтернаті впродовж робочого тижня, а на вихідні батьки їх забирають додому. Мали б... Та, на жаль, у п’ятницю приїжджають далеко не за всіма, або приїжджають в неадекватному стані. Таким горе-батькам дітей не віддають. Подекуди не обходиться і без міліції. «Ви би бачили, як радо ці діти зустрічають своїх батьків… і як вони соромляться своїх нетверезих батьків», — розповідає Лілія Свистович.

День починається рано — о сьомій. Зарядка, уроки, гуртки, харчування — якісне, п’ять разів на день. Що відрізняє цей заклад від сотні аналогічних? Тут чисто, світло і, не побоїмося цього слова, майже по-домашньому затишно. Враховуючи те, що у більшості дітей умови вдома в кільканадцять разів гірші, багато дітей сприймають інтернат як свою домівку, а не тимчасове місце навчання.

Прийшовши сюди шість років тому, нинішній директор школи, педагог із великим стажем Лілія Свистович жахнулася: похмурі приміщення, помальовані темною масляною фарбою, у кімнатах гігієни гігієною і не пахне, конфлікти у колективі, щомісячні анонімки на директора інтернату, діти без нагляду, прогулювали уроки і не знали, що таке людські відносини. Зміни почалися відразу. Стіни перемалювали у весняно-салатові відтінки, додали яскраво-жовтих, ніжно-помаранчевих, блакитних, повісили дзеркала, поставили вазони, вікна поміняли на пластикові. «Для оформлення ми навіть запросили дизайнера, — розповіла педагог. Фахівець  погодилася допомогти нам безкоштовно”, — додає Лілія Свистович. Одна голландська художниця, як каже директор, "захворіла нами, а ми — нею”, і намалювала на кількох стінах закладу радісні, кольорові картини — символічні дерева віри, надії, любові. Оскільки вона планувала здійснити ще й підйом на Кіліманджаро, то і цю гору зобразила у настінних малюнках та ще й із жовто-блакитним прапорцем на вершечку.

Санвузли відремонтували, зробили нові душові в підвалі, у кожен кабінет поставили телевізор, відкрили комп’ютерний клас. Навіть колектив оновився і помолодшав. Із нього пішли ті, хто не зміг чи не захотів жити за новими правилами. Заснували свою громадську організацію "Школа мрій”, яка значно розв’язує руки, дозволяє залучати гранти, співпрацювати із закордонними колегами.

Та попри те, що вже багато зроблено, не менше роботи залишається в планах. Зокрема, проблема зі спальнями, адже зараз у кімнаті проживає до 12 дітей, що явно забагато. Хотілося б селити їх по троє—четверо. На таку перебудову потрібно 4,5 млн грн! А ще директор мріє про гарну відпочинкову кімнату для вихованців — із каміном, акваріумом, великим телевізором, килимом і м’яким куточком.
Кожна дитина, що навчається в цьому інтернаті, — особлива, тож, підходити до них треба з розумінням, переконана Лілія Свистович: «От, скажімо, в  третьому класі у нас навчається хлопчик, сирота, який раніше виховувався в дитячому будинку. Вчителі і діти казали, що він краде. Виявилося, що ні, він не краде — він бере. В нього немає поняття «твоє» чи «моє», адже він виріс там, де все було спільне. Для нього це все «наше». Тож коли він щось має, щиро це роздає і знає, що так само може взяти».

Майже кожна дитина, яку можна побачити в цих коридорах, має свою складну історію. Дехто з них не має батьків чи рідних, до кого міг би поїхати бодай на канікули чи вихідні. Інші, хоч і мають родичів, та часом бувають занедбані ще більше, аніж сироти. А когось вчителі з інтернату навіть бояться відпускати додому, щоби там їх не скривдили: «Ось на останніх канікулах ми не мали куди віддати дівчинку, що навчається у нас в сьомому класі. Її мати хвора на туберкульоз і регулярно лікується.  Перед канікулами мати дівчинки саме в черговий раз потрапила на лікування. У жінки є співмешканець — чоловік, який регулярно п’є, і коли нетверезий, чіпляється до дитини. Ми так і не віддали дівчинку додому, бо ж раптом щось станеться», — розповідає Лілія Євгенівна.

У нас є хлопчик Данило — найрозумніша дитина у класі. В другому класі він уже читає 90 слів на хвилину(!). Його привела до інтернату бабуся, бо його мати, що народила в пізньому віці поза шлюбом, дитиною не займалася, натомість, постійно говорила синові: «Навіщо я тебе народила, краще б зробила аборт». І Данилко, якому постійно казали, що він зайвий і непотрібний, настільки всім цим перейнявся, що вже в першому класі ставав на підвіконня, щоби вистрибнути з вікна. У четвертому класі навчається Максимко. Його до інтернату привели бабуся з дідусем, бо батько був на заробітках, а мати подалася, як то кажуть, на «гастролі». Згодом мати з’явилася і вимагала, аби їй віддали дитину. Та ми не погодилися. Бо ми її не знаємо, і дитина їй не довіряє. Я сказала жінці, що зараз вона може приходити відвідувати Максима, а віддам їй сина лише тоді, коли вона заслужить довіру хлопчика. Жінка прийшла після цього лише раз. Наобіцяла дитині чимало всякого, а потім знову зникла. І завдала цим своїй дитині ще більшого болю», — розповідає директор. Та попри все, вони, як кожна мала дитина, тягнуться до батька та матері, чекають, коли їх відвідають і приголублять.

У кожному учневі можна знайти щось добре

Та попри свої складні долі, діти, яких ми зустрічаємо в коридорах, і в класах інтернату, привітні й усміхнені. Наймолодші оточують нас із колегою, охоче позують і просять подивитися фотографії, що ми зробили. «Сфотографуйте і нас, і нас», — бігають довкола нас учні. Далеко не в кожному інтернаті можна побачити таку життєрадісну картину. «Діти, як індикатор. Вони дуже чутливі на добро та справедливість», — пояснює Лілія Євгенівна.

В інтернаті постійно працюють над тим, щоби досягти невимушених усмішок і загалом дитячого щастя. Тут керуються правилом: вчитель не має стояти над дітьми, як і директор, — над учителями. Ще один нестандартний підхід — у кожній дитині знаходять щось особливе, за що її можна похвалити та нагородити, за помилки тут не карають, а дають «паспорт добрих справ», що дає можливість виправитися. «У нас є дошка пошани. І впродовж року туди потрапляють майже всі учні. Якийсь час на дошці пошани фото тих учнів, котрі найкраще вчаться, якийсь час — спортсменів, потім там — найбільш ввічливих дітей тощо. Так само і з нагородженням наприкінці року, ми намагаємося нагородити всіх: когось — за добрі оцінки чи досягнення в спорті, когось — за те, що став найактивнішим читачем у бібліотеці, першачки отримують нагороди за витривалість, хтось — за працьовитість, — розповідає директор школи. — Те саме і з подарунками від Святого Миколая. Завдяки спонсорам ми завжди маємо подарунки на це свято. І дехто вважає, що має бути диференціація — якщо дитина поводилася погано, подарунка вона не заслуговує. Ми такого не робимо. Якщо дитина зробила щось не так, вона має шанс на виправлення. Нечемні діти в пакунку отримують не лише подарунок, але і лист, у якому йдеться про те, що хоч дитина і не була слухняною, та Святий Миколай вірить, що вона виправиться».

Усім дітям, які проштрафилися, дають шанс виправитися: «В нас є рада профілактики. Класні керівники та вихователі подають список нечемних дітей. Ми на раді заслуховуємо цих дітей. Зазвичай вони кажуть: „Я більше так не буду». Ми ставимо неслухняних дітей на внутрішній облік і  видаємо їм «паспорт добрих справ”, — пояснює директор. — Це бланк, який треба заповнити добрими справами. Наприклад, дитина хоче допомогти помити посуд в їдальні. Вона іде в їдальню, миє посуд і просить, щоби їй записали, що вона зробила добру справу. Або, наприклад, допомогла полити квіти. Якщо не буде більше зауважень від вихователів і вчителів, і дитина заповнить "паспорт добрих справ”, її знімають із обліку». Окрім того, за словами педагога, найбільше зважають на духовність: якщо радянська освіта полягала в тому, що перше місце займало навчання, друге — виховання, і лише тоді духовність, то тут це навпаки — на перше місце ставлять духовність, на друге — виховання. А вже, коли будуть присутні ці дві якості, дитина сама матиме мотивацію і розумітиме, що вчитися потрібно. «Діти бачать, що наші випускники досягають успіху, стають студентами інститутів та університетів, навчаються на бюджетній формі навчання. Без репетиторів наші діти дуже добре здають ЗНО. Діти бачать: якщо захотіти, то можна цього досягти, — пояснює директор інтернату. — Чомусь інтернатівських випускників завжди вважали другим сортом. І ми намагаємося цей стереотип розбити. Щоби довести, що інтернат це не просто перший сорт, а вищий сорт. І, можливо, діти, які тут вчаться, — майбутня еліта, бо вони мають мету. Я не кажу про всі 100%, але ті, хто прагнуть чогось досягти в своєму житті, ті, хто не хоче жити так, як їхні батьки. І ми показуємо їм ту дорогу — шанс, щоби піти іншим шляхом».

Діти не мають змоги «безцільно бродити»

Ще однією особливістю школи є насичене шкільне  життя. Це дає дітям можливість розкритися, переконані педагоги. "Щодня після занять у актовому залі щось відбувається, — розповідає Ліля Євгенівна. — Якась вистава, заняття. А на вихідні там показують мультики. Щодня наших вихованців на відвідування розвивальних гуртків забирають отці-селезіяни. Діти мають змогу безкоштовно відвідувати заняття з образотворчого мистецтва, іноземних мов і гри на гітарі. З будинку школяра до нас приходить учитель із різьби по дереву, зі спортивної школи "Тризуб” приходять майстри з вільної боротьби. Є в нас і свої шкільні гуртки — танцювальний, театральний, хоровий і гри на сопілці. І в нас немає жодної дитини, яка б не була задіяна бодай у якомусь позакласному занятті. З ініціативи дітей працює самоврядування — президент і парламент, який складається з представників кожного класу. Діти видають свою газету "Про нас”, а недавно заснували шкільне радіо, яке транслює передачі під час великої перерви. Назву поки-що не придумали, якраз оголосили конкурс аби зібрати пропозиції. Самі організовують свята та дискотеки. Правдива дивовижа — сучасна місцева перукарня, заснована з ініціативи Лілії Євгенівни, ще один осередок краси, створений на кошти іноземного гранту.

Після уроків є час для прогулянок, але діти не мають можливості безцільно бродити. Завжди поруч є вихователь, закріплений за кожним класом. На канікули дітей влаштовують у табори, місця для них шукають самі вчителі, допомагають благодійники та релігійні організації.

Медикаментозне лікування зведено до мінімуму

Вихованців інтернату лікують, ба більше — виліковують. Вживання медикаментів зведено до мінімуму, адже традиційний препарат для лікування туберкульозу "Ізіонізет” дуже токсичний. Відтак, тут шукають альтернативу. Інтернат постійно співпрацює з Київським інститутом екології людини та Львівським інститутом епідеміології і гігієни. За рекомендаціями фахівців, дітям дають пити лише найкращу в Україні воду "Горянку”, яку привозять безпосередньо з джерела з Франківщини.

За допомогою новітніх розробок Київського інституту екології людини чотирьох вихованців вилікували від астми. Одна дитина навіть позбулася інвалідності. Спеціалісти інституту привезли спеціальні шкельця-пластини, так звані резонатори. На них записана інформація, яка видає такі ж коливання, як у здорових клітин людського організму. Це запатентований винахід, який належить до розряду інформаційних технологій. Пацієнтів обкладали цими пластинами на годину, загалом таких сеансів було 10. Суть лікування проста і водночас геніальна — хворі клітини організму мають іншу частоту коливання, яка під дією пластин-резонаторів "підтягується” до здорових коливань. Таким чином, хворого виліковують на клітинному рівні. Відчуття під час сеансів абсолютно різні — у когось десь починає пекти, хтось, навпаки, відчуває холод. І кожен сеанс по-іншому. Причому оточуючим ці пластини не шкодять, адже зі здоровим організмом резонатори коливаються в унісон.

Є в інтернаті прилад для виготовлення кисневої пінки і коктейлів. 10-денний курс підтримки імунітету пінкою і коктейлями двічі на рік неодмінно проходить кожна дитина. У період піку захворюваності на грип приміщення в інтернаті опромінюють кварцовою лампою, хоча іноземні колеги посміюються, що цей апарат вже, швидше, раритет. А ще на балансі інтернату є розроблений інститутом екології людини спеціальний прилад МІД-1, за допомогою якого проводять загальну діагностику організму. Результати обстеження вводять у спеціальну комп’ютерну програму, яка пропонує практичні рекомендації щодо здоров’я пацієнта: який орган працює погано, що з цим варто робити, що змінити в раціоні чи розпорядку дня. Знаходили також спеціальні препарати для підвищення імунітету на основі пророслих злаків і трав, а також витяжки з мідій. Завдяки цьому всьому на грип та застуду діти майже не хворіють.

Капличка, що врятувала дитяче життя


Добрі ініціативи допомагають «розфарбувати» сірі будні інтернату — хтось допомагає подарунками на Миколая, хтось — одягом та навіть розкішними сукнями на випускний, хтось — із ремонтом, хтось — із коштами. Ще одне з таких див — капличка, що нещодавно з’явилася в одній із кімнат інтернату.
«Створення каплички має свою передісторію. Спочатку ми поставили на подвір’ї постамент Божої Матері — на місці, де колись було погруддя Леніна. Скульптуру Божої Матері нам зробили спонсори. А ми своїми силами її встановили. Діти, коли гуляють на дворі, часто зупиняються і моляться біля Божої Матері. Якось узимку я сиджу в своєму кабінеті і бачу, як двоє хлопчиків третього чи четвертого класу взяли віник, розчистили сніг коло Божої Матері, стали на колінця, зняли шапки і моляться. А надворі — сніг, мороз, вітер віє. Ці діти напевно, чогось просили. І мені так стало в душі боляче. І відразу після цього Бог послав до нас братчиків-семінаристів, що допомогли з іконами та престолом. Знайшли спонсора, який поміняв вікна. Потім — іншого, який поміняв двері. В лютому ми звернулися до нашого архієпископа по дозвіл на будівництво каплички та розпочали роботи, а вже в травні закінчили, і запросили його, щоби освятив капличку. Він не вірив, що ми так швидко могли закінчити.

Капличка в інтернаті необхідна, адже тут  навчаються діти, батьки яких, здебільшого, не водять дітей до церкви. Щороку ми розпочинаємо і закінчуємо навчальний рік Богослужінням. І ми бачимо, як діти беруть своїх батьків за руки і ведуть до каплички», — розповідає директор.

На переконання Лілії Євгенівни, капличка відіграла неабияку роль у долі однієї з учениць інтернату:  «В нас навчалася одна дівчинка, чия доля була надзвичайно важкою. Дівчину постійно консультували психіатри. Однак її стан був дуже складний. Бувало так, що вона виходила на уроці, її шукали. Боялися за неї. Її часто знаходили в капличці, дівчина просто виходила з класу під час уроку і йшла туди. І я думаю, що це їй дуже допомогло. Вона зараз приходить із ясними очима, зовсім інша».

Наталя ГОРБАНЬ, Ірина ЮЗИК, (фото авторів)

Винники Plus  за матеріалами: ratusha.lviv.ua

Читайте також:
 Публікації
 Винники
 Оголошення:


Читайте також:
Коментарі
avatar