Без Вас, наших читачів, не було б винниківської газети, - Володимир Гаврилів
04.03.2011

Фото - Винники Plus
З часу заснування "Винниківського Вісника", в ньому працює журналіст Володимир Гаврилів
Недавно газета „Винниківський Вісник" відсвяткувала свій ювілей. На протязі двох десятків років з початку заснування часопису винниківчани читають матеріали журналіста Володимира Гавриліва. Своїми спогадами журналіст поділився на сторінках газети, в якій Він і далі продовжує працювати.

- Минулого літа в нашій редакції проходила практику юна винниківчанка. Підписуючи їй необхідні документи, звернув увагу на дату її народження. З'ясувалося, що коли ця дитина народилася, то я вже тут працював. Як швидко біжить час... Для мене ці два десятки років існування винниківської газети, як і Незалежної України, промайнули немов один день!

Про намір створити в нашому місті газету я дізнався з невеличкої замітки в „Молодій Галичині", де на той час працював. Тоді навіть і не гадав, що волею долі мені доведеться стати журналістом „ВВ".

 Звичайно, як і тоді, так і тепер працювати надзвичайно важко через мізерне фінансування газети. Різні, подеколи й не зовсім приємні ситуації, виникають через те, що з героями своїх публікацій, особливо гострих, пов'язаних із корупційними діяннями, зустрічаюся щоденно на вулицях міста, в міськраді, на святах і різних заходах. Адже журналісти обласних чи всеукраїнських видань дуже рідко спілкуються із фігурантами своїх розслідувань, тому під час розмов дивуються: „Як ви можете працювати в такому маленькому містечку, адже там усі всіх знають?!"

Та в усьому завжди є свої плюси й мінуси. Добро завжди пам'ятається, а погане - забувається. Тому намагаюся дивитися на всі події, шукаючи найперше в них щось позитивне.

Колись одна відома винниківська мисткиня в інтерв'ю нашій газеті мовила: „Народитися у Винниках - це шанс!" І це справді так. Але для використання такого шансу потрібно багато, наполегливо й щоденно працювати. Тому заснування газети - це лише півсправи. Щоб таке маленьке видання вижило, функціонувало, здобуло визнання, популярність, щоб серед безлічі газет і журналів, які щоденно з'являються в газетних кіосках, читач вибрав „Винниківський Вісник", треба щоденно наполегливо працювати, докладаючи до кожного матеріалу, до кожного номера газети максимум знань, досвіду, праці... А це не кожному під силу. Для цього треба любити своє місто, свою газету, винниківчан.

Враховуючи наші мізерні зарплати - добитися цього вкрай складно. Саме цим можу пояснити таку велику плинність кадрів у „ВВ", особливо в перші роки його функціонування.

За 20 років наше видання очолювало 11 редакторів! Кожен з них намагався зробити щось добре для газети й нашого міста (й зробив). Тому кожний із них вартий подяки, бо долучився до того, що „Винниківський Вісник" уже два десятки років є бажаним у винниківських домівках.

Першим редактором „ВВ" став Р. Ратушний. Другим редактором була К. Нестеренко. Також у різний час наше видання очолювали Н. Савіцка, автор
цих рядків, Гр. Мриглод, М. Паранчак, О. Кравчик, Г. Некрасова, Б, Бачинський, О. Дацій, зараз - Ю. Кухар.

Теперішній редактор - молода й амбітна людина, але вже з досвідом роботи у львівських газетах „Ратуша", "Високий Замок", "Аргумент", „Новий Погляд". Сподіваюся, що ці якості принесуть велику користь нашому виданню и одночасно розкриють талант, творчі здібності Юлії Кухар.

З усіма, окрім Романа Ратушного, мені довелося працювати. А ще чимало зусиль і праці для розквіту нашої газети доклали журналісти Лілія Ловчий, Віра Цебрик, Маріанна Лученко, які віддали „Винниківському Віснику" багато років свого життя, підготували десятки цікавих пізнавальних матеріалів. Дуже багато корисного для газети зробили й наші фотокореспонденти, які працювали в різні роки. Це Я. Багрило, Ю. Руденко, особливо доклався до висвітлення у фотографії найрізноманітніших тем із життя винниківчан А. Жук. Пан Андрій, не зважаючи на брак часу, допомагав журналістам виконати будь-яке редакційне завдання.

Сьогодні неможливо уявити „Винниківський Вісник" без талановитої та високопрофесійної журналістки Лариси Кубської. Адже її цікаві й завжди змістовні матеріали з'являються на сторінках нашої газети вже понад десять років! Але не тільки талантом, знаннями й досвідом можу пояснити таку довготривапу й яскраву журналістську діяльність пані Лариси, її творчі здобутки. Мабуть, бажання творити, робити добро винниківським людям з'являється й тому, що вона сама - винниківчанка. Тут пішла в перший клас, закінчила середню школу, тут проживає сама й уся її сім'я. Саме цим пояснюю її бажання жити й працювати в рідному місті, адже в іншому випадку пані Лариса вибрала б більш прибуткові для себе посади у львівських "Основі", „Ратуші" чи „Суботній пошті", "Освіті України", де свого часу й працювала.

Наша газета жила й розвивалася невідривно від рідного міста. Усі зміни, всі події, що відбувалися у Винниках, залишилися на сторінках „Винниківського Вісника". За ці 20 років   Незалежності у Винниках виросло нове покоління. Невпізнаною стала і його архітектура. У місті з'явилися нові церкви, каплички, сучасні торговельні й відпочинково-розважальні комплекси. Про всі ці позитивні зміни завжди повідомляли своїх читачів журналісти „Винниківського Вісника".

Проте найцікавіші, найзахоплюючіші матеріали стосуються винниківчан. Адже в перші роки функціонування газети ми, журналісти, завжди переймалися тим, де знайти цікаві для людей матеріали, які стосувалися б історії й сьогодення нашого міста.

Працюючи щоденно у Винниках, наполегливо знайомлячись із рідним містом, його мешканцями, ми відкрили для себе багато нового й цікавого. У нашому місті проживає безпіч видатних пю-дей. Багатьох із них нам пощастило запросити на інтерв'ю.

Назавжди запам'яталися зустрічі з Лауреатом премії ім. Т.Шевченка, видатним художником сучасності Мироном Кипріяном, не менш знаним ученим-фізиком, професором Орестом Влохом (на жаль, нині вже покійним), великою когортою митців, політиків, учасників національно-визвольних змагань, старожилів Винник тощо.

Згадую підготовку матеріалу про винниківчанина Михайла Пекара та його незвичне захоплення - розведення папуг!

Надзвичайно цікавим співрозмовником є мандрівник Олег Дворянський, який щоліта здійснює вояжі на катамарані Дністром, а також велопробіги мереживом Карпат.

Мешканець Винник пан Лема - агроном за фахом - відроджує сорт саме винниківського винограду. Про це мені довелося спілкуватися з ним, готуючи матеріал не лише для нашої газети. Цією темою захопилися й обласні газети, яким я також надав свою статтю.

Окремою темою моєї журналістської діяльності були матеріали з вихованцями місцевого футболу, які в різні роки принесли славу Винникам і Україні.

Згадаю хоча б усім відомі імена Мирона Маркевича, Ростислава Поточняка, Романа Покори, Степана Крупея, Ярослава Грися, Володимира Сака, Андрія Тлумака (я назвав лише тих, хто виріс, або кого виховали у Винниках! Бо за весь період своєї журналістської роботи я підготував сотні інтерв'ю й інших матеріалів з видатними спортсменами й для інших видань).

Також серед своїх матеріалів виділю ті, які розповідають про цікавих людей Винник, про їхні незвичні захоплення й уподобання, про наших старожилів, які зберігають у своїй пам'яті події й перекази минулих десятиліть і століть. Дуже багато цінної інформації надали старожили Богдан Макульондра, Богдан Гарапа, Йосип Годунько, Зіновій Слота, Зіновія Кітура, Ірина Йосифів, Михайло Харчишин, Катерина Курочка, Анна Дідич, Михайло Кузів, Василь Зоренко та багато інших наших шановних мешканців.

Я їм усім дуже вдячний за таку співпрацю, за бажання допомогти газеті зберегти для нащадків нашу історію. На жаль, час невблаганний. Багатьох симпатиків і позаштатних авторів уже немає серед нас. Усе ж таки - два десятиліття минуло. Немає вже, на жаль, і моїх дорогих батьків, які були мені надійною опорою й підтримкою в будь-яких найскладніших ситуаціях. Тому згадаю хоча би Ганну Качмар-Сенчишин, яка писала і подавала на розсуд наших читачів свої прекрасні вірші, Ольгу Москву, Ксенію Мартин, Ольгу Магаляс-Гумененко, пана Лозинського, Кузьму Качмара, Михайла Онишка.

Вдячний за співпрацю й підтримку нашим священикам усіх конфесій - о.Петру Паньківу, о.Оресту Чекану, о.Василію Петрику, о.Леонтію Саламону, які завжди готові допомогти колективу редакції, надаючи цікаву й змістовну інформацію. Не можу також не згадати й о.Михайла Дроздовського, який також ніколи не відмовив нам, журналістам, у допомозі, а зараз виконує свій важкий душпастирський обов'язок на чужині.

Щодо окремих подій, то чомусь згадалося величезне піднесення духу й національної свідомості, патріотизму винниківчан під час святкування першої річниці Незалежності України (дав би нам Бог щастя відсвяткувати цьогоріч 20-річницю нашої свободи, нашої Незалежної України із таким піднесеним духом!). Тоді тисячі винниківчан пройшли святковою колоною вулицями рідного міста. З кожної садиби колону вітали, як кажуть, і старі, і малі.

Дуже багато матеріалів, які виконував за завданням редакції, були пов'язані й з невельми приємними ситуаціями. Це - корупційні діяння деяких горе-посадовців, які били себе в груди, клянучись, що є патріотами, нещасні випадки, трагедії, дорожні аварії, кримінал. Тому поряд із згаданими мною чудовими людьми, доводилося дивитися у вічі й грабіжникам, шахраям і навіть - убивцям-душогубам (така вже в журналістів професія).
Та про цих осіб намагаюся не згадувати, тим паче в святковому номері нашої газети.

Були й комічні випадки. Особливо в перші роки нашої незалежності. Після важкого комуністично-атеїстичного минулого деякі посадовці чомусь остерігалися вітатися на Великдень чи Різдво нашими традиційними словами: „Христос Воскрес!" чи „Христос Рождається!".

Був один посадовець, який вимагав показувати йому всі газетні матеріали для цензурування. „Ви газета міської ради, тому повинні подавати нам на затвердження кожен матеріал, кожну замітку. А ми, якщо вважатимемо за потрібне, ставитимемо свою візу-дозвіл на друк цих матеріалів", - повчав цей неук журналістів, але дістав гідний опір.

Ще один, уже горе-читач, який був із чимось незгідний, увірвався в редакцію з... палицею. „Наступного разу я прийду до вас із автоматом", - лаявся він. Та тоді пощастило вирішити його проблему без зброї і зайвих емоцій.

Щоосені й щоліта обов'язково буваю на шкільних урочистостях - святах „Першого дзвінка" й випускних вечорах. Готуючи матеріали для газети з цих важливих подій (уже двадцять років!), не перестаю захоплюватися нашою прекрасною зміною. Які ці юні хлопці й дівчата гарні, розумні, талановиті! Водночас і хвилююся, бо знаю, що тільки в Незалежній Україні наші діти матимуть змогу справді добре жити й розвиватися.

Дивлячись на винниківську молодь, згадую про радянський період, коли українських дітей чужа нам влада посилала на смерть в Афганістан, звідки вони поверталися каліками або в трунах. Коли в перші дні Чорнобильської катастрофи чужинецька влада заганяла на її ліквідацію непідготовлених, необізнаних зі спеціальними методами захисту від радіації молодих людей, які після цього померли, або мордуються ще й нині від страшних недуг.

У своїх матеріалах завжди відстоюю тему незалежності й самостійності України, бо знаю, що у світі є дуже багато нелюдів, яким потрібне гарматне м'ясо, донори органів, чи просто раби. Згадую свої зустрічі з літніми людьми, в яких чужинецька влада забрала майно, молодість, рідних, батьків, дітей, силу, здоров'я або й більшу частину життя. Усвідомлюю, що тільки власна держава захистить нас усіх від бід і негараздів.

У своїх матеріалах саме тому закликаю й інших своїх земляків бути свідомими патріотами, активними в громадському житті. Закликаю шанувати наше минуле й невпинно плекати наше майбутнє, залишатися на своїх патріотичних, державницьких позиціях.

Сердечно вітаю всіх читачів з 20-річчям „Винниківського Вісника"! Без Вас, наших читачів, не було б винниківської газети. Бо ми, колектив редакції, працюємо для Вас. Бажаю також усім безмежного щастя й міцного здоров'я, довголіття й добробуту, родинного затишку й здійснення всіх мрій і бажань!

Винники Plus  за матеріалами: газети "Винниківський Вісник"

Читайте також:
 Публікації
 Винники
 Оголошення:

Читайте також:
Коментарі
avatar
Володя, Ви молодець!!!
avatar
Добре що є така газета у місті! Але дуже рідко виходить! І все таки вона - провладна газета! Ніколи ніяких критичних матеріалів про владу Винник! Знають, щось не так - зразу безробітний!
avatar
Знаю Вас Володя, як порядну людину і доброго журналіста. Читав багато Ваших статей та публікацій. Але не варто Вам жалітися на те, що Ваша газета не добре фінансується. Так у неї нема за плечима багатого дядьки і тому подібне. Але і колектив не дуже хоче працювати на те щоб добре заробляти. За 20 років газета майже нічим не змінилася! Міняються редактори, а газета - ні! У Вас ніколи не було конкурента. Ви не прикладаєте ніяких зусиль, щоб щось змінити, а тільки шукаєте, щоб знайти десь і в когось, якісь кошти на існування газети.
На мою думку, щоб щось змінити, Вам би було добре на певний час потерпіти без зарплати, а гроші від реклами та інші (якщо є) кошти залучити на те, щоб газета виходила не один раз на місяць, хоч два-три рази. Оновити газету, зробити її такою, щоб люди чекали свіжий випуск Вашої газети з нетерпінням, чекали на свіжі новини, цікаві матеріали. Тоді і спонсори, впевнений, до Вас самі прийдуть.
Так це важко. Але, якщо нічого не змінювати, то і нічого і жалітися.
Як видно на фотографії, яка розміщена в попередній публікації про ювілей газети, колектив Вашої газети налічує 4 працівники. На сторінках газети один раз в місять публікується в середньому від 8-12 матеріалів (не рахую малі замітки, короткі новини, рекламу, вітання). Виходить 3-4 публікації на одну людину за місяць!
Думаю, що в даній ситуації не треба жалітися, а краще взагалі не говорити на цю тему, а тихенько готувати ці матеріали і задовольнятися тим що є!
avatar
Повністю підтримую! А ще мені дивно, що ніхто з наших винниківських бізнесменів чи партій не "прихватив" під своє крило сайт Винники Plus!? Коло нього створив би ще газетку Винники Plus... Не доганяють, що таке так звана "Четверта влада"?!
avatar
А вони в нас не думають на перед, вони тільки перед виборами бабло на вітер викидають! biggrin biggrin biggrin
avatar
vtuk, маєш рацію!
avatar