Винниківський подарунок для Кобзаря
24.06.2015
Золотий вінок, який перебуває у Канівському музеї Тараса Шевченка, був виготовлений у Винниках.

З Володимиром Хомою, членом ради суспільно-культурного товариства "Надсяння", ми познайомилися у селі Радружі, що неподалік Любачева в Польщі. Він разом з іншими колишніми односельцями упорядковував український цвинтар.

Ми розговорилися. З'ясувалося, що нас єднає, окрім "Надсяння", Львівська політехніка. Пан Хома закінчив у 1958 році хімічний факультет Львівської політехніки й здобув фах інженера-механіка. Він і розповів мені історію одного вінка, про яку, на мою думку, повинні довідатися усі.

- Мабуть, ті, хто бував у Музеї Тараса Шевченка в Каневі, звертали увагу на незвичний "золотий вінок". Це я його виготовив особисто до 150-річчя народження Кобзаря, - признався Володимир Хома. - Для преси про це я розповідаю уперше...

Ця історія розпочалася у перших днях квітня 1964 року. Тоді пан Володимир працював на тютюновій фабриці у Львові начальником механічної майстерні.

Будівельний відділ у той час очолював Григорій Лупій, головним конструктором був Петро Осадчий.

Григорій Лупій нагадав Володимирові Хомі, що незабаром у Каневі на державному рівні відзначатимуть 150-річчя народження Кобзаря. Олесь (його брат, письменник) попросив, щоб і львів'яни привезли вінок до Канева.

Григорій, знаючи, що Володимир паралельно з роботою викладає електропривод і електромеханізми у Винниківській вечірній школі, де навчалися переважно жінки, попросив, аби вони сплели до того свята гарний вінок із живих квітів. Володимир же задумав зробити оригінальний металевий вінок.

- Я запропонував зробити лавровий вінок з латуні, - розповідає Володимир Хома.

- Хлопці довго не погоджувалися, але мені вдалося переконати їх, що такий вінок буде окрасою музею. До того ж, я їх запевнив, що вінок і справді буде "живий".

А вже вранці наступного дня Григорій прибіг до мене і каже: "Знаєш, Влодку, ти такий "цвях" забив мені в голову, що я не міг спати усю ніч. Як має виглядати такий вінок?".

Я його заспокоїв, бо мав відповідну сталь і доброго інструментальника Василя Баштевича, колишнього воїна УПА, який мав золоті руки. Вінок ми мали виготовити за тиждень. За цей час треба було зробити два штампи. Після тієї розмови одразу ж пішов до Василя, поділився з ним своїми планами, попередивши, що маємо все робити потай, щоб ніхто про це не довідався.

За роботу взялися дружньо. Володимир Хома купив у крамниці 200 г лаврових листків. У майстерні розклав їх на столі і вибирав найкращий, знайшов і лавровий горішок. Василь відбив листок у металі з усіма йогопрожилками, загартував його, відшліфував.

Один пуансон виготовив художник по металу Віталій Стратейчук, відомий своїми творчими ювелірними роботами у Відні та Австрії. Другий - Василь Баштевич. Готові 150 листків, цинковий дріт і великий аркуш паперу Володимир узяв додому. Вдома спаяв бурою дріт, зробивши з нього кільце для вінка, розклав симетрично на ньому лаврові листки. Першими його консультантами в розкладанні листків були мама і брат Василь. Коли вже все було готово, почав паяти кожен листочок до дроту.

- Це була дуже марудна справа, - пригадує Володимир Хома. - Однак я побачив, що в кількох місцях спаювання почорніло. Пастою гойя відполірував потемнілі місця, потім - дріт і кожен листок окремо. Тоді все п'ять разів покрив безколірним лаком. Вінок "ожив": кожен листочок виблискував, наче золотий!

Вінок до Києва Володимир віз разом із Лупієм і Осадчим у квадратній скриньці. Зустрілися з його братом Олесем у будинку Спілки письменників. Там були Микола Вінграновський і Ліна Костенко. Вінґрановський, який знав про вінок, запитав, де він? (скриньку з вінком львів'яни завбачливо поставили збоку). Однак Олесь не поспішав відкривати таємницю, сказавши, що "подарунок" залишили на вокзалі в камері зберігання. Як виявилося згодом, сказав він це тому, що поруч крутився якийсь підозрілий чоловік, а в Олеся на каґебістських нишпорок чудово спрацювала інтуїція, іше коли він вийшов, Володимир Хома акуратно відкрив скриньку й очам киян відкрилося справжнє львівське чудо. Ліна Костенко, побачивши його, захоплено вигукнула: "Музей Шевченка в житті ще такого не бачив!..."

До Канева добиралися кораблем, щоб лишень устигнути до початку вшанувань.

- Пройти непоміченим через щільне кільце міліції і військовиків до Музею Тараса Шевченка було просто неможливо, - пригадує Володимир Хома. - Олеся побачив Народний художник СРСР, Лауреат Ленінської та Державної премій УРСР їм. Т. Шевченка, Герой Соціалістичної праці з Івано-Франківщини Василь Касіян. З його допомогою Олесеві удалося пронести вінок і поставити його до підніжжя пам'ятника Кобзареві поряд із великим  вінком з  Полтави.


Володимир Хома, Петро Осадчий, Леся Лупій, Григорій Лупій, Олесь Лупій

Якийсь час наш вінок стояв біля пам'ятника, потім його і забрали до Музею. Донині в Каневі ніхто не знає автора цього вінка.

Якось туди завітали Ольга, Всеволод, Тарас Хоми (діти пана Володимира, які знали від батька історію "золотого" вінка), які запитали директора, хто його автор. У відповідь почули, що того ніхто не знає - здається, що його привезли зі Львова, Тернополя чи Івано-Франківська...

Тоді діти розповіли директорові Музею, хто є справжнім автором вінка, показали йому старі фотографії. Директор дав їм свої координати і попросив, щоб Володимир Хома йому зателефонував.

Однак тоді він так і не наважився на цей дзвінок. А коли Україна стала вільною, якось не думав про те, щоб розповісти правду про авторство відомого вінка.

- Мені не треба слави, - каже, усміхаючись, Володимир Хома. - А прислужитися для доброї української справи я завжди готовий. Свого часу зробив подарунок Народному рухові: подарував 1017 великих національних прапорів України, які всупереч забороні влади замайоріли над Львовом.

Катерина Гречин


Читайте також:
Коментарі
avatar