Як у Винниківському краї Січові стрільці здобували Незалежність України
29.08.2011
Про роль УСС на шляху української самостійності вже написано-переписано. Січові стрільці самовіддано боролися за український суверенітет, а роль винниківських визволителів та інших бійців нашого краю, на жаль, залишається маловідомою для громади.

Українські січові стрільці - єдине українське національне військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців, які відгукнулися на заклик Головної Української Ради і стояли під проводом Української Бойової Управи (УБУ).
 
УСС були першими українськими частинами на бойовищах Східної Європи після трагічних подій в історії України у XVIII ст. Вони мали велике значення для відновлення військових традицій, для зростання українського патріотизму.

На заклик Головної Української Ради відгукнулося 28 тис. добровольців, але на збірку УСС у Стрию наприкінці серння - на початку вересня 1914 зійшлося тільки 10 тис., бо деякі повіти Галичини були вже захоплені російською армією. З них австрійська влада вибрала тільки 2500 стрільців, які згодом вирушили на вишкіл до Закарпаття.

Не залишилися байдужими до долі України й наші винниківчани. Ось поіменний перелік мешканців, які служили в 1 полку УСС: Володимир Підлисецький - підхорунжий, Омелян Гаврилюк, Григорій Федишин, Василь Голіян, Василь Олексів, Василь Кучабський - чотар, Омельян Голіян, Юрій Філь, Іван Бойчук, Дмитро Гарапа. І це не весь список.

Події І світової війни розвивалися швидко і непередбачувано. Розвалюється Австро-Угорська імперія. Перед галичанами постав вибір: зберегти незалежність, чи віддатися в руки нового окупанта - воля або смерть?

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові відбувся Листопадовий переворот. Галичани проголосили Українську Державу.

У цю ніч всіма західними землями прокотилися заклики до боротьби, не залишились осторонь і Винники: одні з перших Гр.Пивовар, В.Олексів, В.Обаранець, І.Весна, Т.Дмитерко, С.Копач, Д.Пивовар, М.Губка, Т.Домазар, Гр.Швець, Ф.Мисько та ін. повстанці роззброїли жандармерію, а пізніше - австрійський батальйон 41 піхотного полку, казарми якого знаходились у приміщенні тютюнової фабрики.

І вже 2 листопада Винники послали до Львова перші три сотні, які брали участь у боях на станції Сихів-Персинківка. Протягом багатьох днів Винники були тим збірним пунктом, куди приходили добровольці з навколишніх сіл, щоб вступити в ряди УГА.

Без кровопролиття відбувалася передача влади до рук українців і в навколишніх селах.

Зародком УГА були легіон УСС та підрозділи австро-угорської армії, сформовані з українців, що у Львові й провінції І січня 1918 року підпорядкувалися Українській національній Раді.

3а спогадами колишнього січового стрільця Степана Копача, з Винник пішло приблизно 500 чоловік до війська. Це дуже великий показник (у 1925р. у Винниках проживало 5000 жителів, серед них - 3300 поляків, 2150 українців, 350 євреїв та 200 німців). Так, наприклад, на теперішніх вулицях Руській, Львівській, С. Крушельницької - не було жодної української хати, де хоча б один мужчина чи юнак не був в армії. До УГА пішли з таких родин: Кучаків, Рибаків, Домазарів, Лепаків та багатьох інших. У кожній хаті, де був здатний до носіння зброї чоловік, всі були в армії. У Винниках не було випадків, щоб хтось навмисно відмовлявся від служби в УГА.

Бої за Львів розвивалися таким чином. Значна перевага в силах дала можливість підполковнику Токаржевському, котрий очолив польські війська у Львові, о шостій ранку 21 листопада перейти до активних дій. Чотири групи під командуванням офіцерів Сікорського, Борути, Тшешньовського, Пом'ян-Цеповського, при підтримці артилерії і двох бронепоїздів ударили головними силами на півночі та півдні з метою оточити місто, знищити частини Галицької армії і полонити український уряд.

Сильне угрупування В.Сікорського атакувало Підзамче та Високий замок з метою вийти до Личакова й замкнути кільце. Утім це угруповання протягом дня так і не подолало опір українських підрозділів. Вони відкинули аж до Голоска групу капітана Віктора, що проривалася до Збоїськ. Дві сотні УСС, скріплені загоном А.Долуда, сміливим контрударом у районі Замарстинівської викликали паніку серед польських частин, які наступали на Підзамче.

Особливо відзначилися сотні січовиків, адже вони несли на своїх плечах головний тягар оборонних боїв. Завдяки цьому вдалося утримати важливі стртегічні вузли: цитадель,Оссолінеум, будинок сейму, Підзамче, Високий замок.

У той час, коли на півночі полякам не вдалося реалізувати своїх намірів, південне угрупування через Персенківку і Стрийський парк підійшло до Погулянки і Пасік. Подолавши заслони розгублених українських підрозділів, поляки відкинули їх на Винники і зайняли район Личакова.

Дві сотні новобранців з Винник були затримані поляками біля Чортової скелі. І знову врятували становище січовики, які не пропустили ворога далі залізниці на Личакові й не дали йому можливості відрізати шлях на схід. Полякам вдалося вийти у район Личаківського цвинтаря, точилися запеклі бої на Підзамче та в центрі міста. Ситуація погіршувалась, і полковник Гнат Стефанів (командувач воєнними діями) розгубився, о 14.30 він навіть запропонував полякам тимчасове перемир'я.

Під вечір полковник несподівано повідомив Костя Левицького (керівника уряду ЗУНР) про намір здати Львів. Більшість старшин висловилися проти цього. Але командувач наполягав на своєму, обіцяючи якнайшвидше повернення столиці. Він не знав, що саме в той момент генерал Болеслав Роя прийшов до згоди із Токаржевським припинити наступ, чекаючи на допомогу.

Та наказ про відступ українські частини уже отримали. Чимало старшин і стрільців, особливо з тих підрозділів, які міцно утримували свої позиції, сприйняли цей наказ як зраду. Поляки також готувалися до відступу. Тому евакуація українського війська зі Львова минула без перешкод до ранку 22 листопада. Разом з військовиками увечері через Красне-Золочів до Тернополя виїхали Державний Секретаріат та інші установи ЗУНР, за винятком групи громадських діячів, які мали захищати права українського населення галицької столиці.

У місті поляки саме і провели єврейський погром і продовжили арешти українських діячів.

Так поразкою ЗУНР і її молодої армії закінчилася перша фаза дев'ятимісячної українсько-польської війни.

Багато винниківчан не повернулося додому з тієї війни. Але життя вони віддали недаремно - Україна стала незалежною.

Святкуючи 20-річчя Незалежності, ми повинні пам'ятати наших земляків, які самовіддано за неї поклали життя. Під час першої світової війни загинули як члени Легіону Українських Січових Стрільців: Григорій Швець, Губка, Теодор Домазар, Дмитро Пивовар, Філь, Дмитро Шустер, Теодор Шустер, Василь Олексів, а в інших формаціях австрійської армії загинули: хорунжий Михайло Ординець, Володимир Ціньовський, Омелян Коваль, Омелян Партика, Дмитро Курчак, Григорій Ханас, Йосиф Хома, Вислобоцький, Григорій Грицай, Філомен Дмитерко, Григорій Ґуль і Теодор Ґуль (обидва сини Василя), Василь Голіян, Ісидор Голіян, Павло Весна. Іван Врецьона, Михайло Врецьона, Григорій Врецьона, Омелян Влох.

Загинули у Визвольній боротьбі члени УГА: Філомен Врецьона, Яків Олексів, Євген Вовків, Олекса Вовків, брати Саламоновичі, Юрій Врецьона, Теодор Врецьона.

Вічна пам'ять Героям і Слава Україні!

Андрій БАЙЦАР, депутат ВМР ВО "Свобода"

Джерело: газета "Винниківський Вісник"

Читайте також:
Коментарі
avatar