Святослав Козловський: "Найбільш пам'ятний гол я забив ... батькові"
28.12.2011
Винники Plus
Святослав Козловський у матчі ФК "Львів"-"Арсенал" Біла Церква
Гравець львівських "Карпат", вихованець винниківського ФК "Рух" Святослав Козловський нещодавно ще й дебютував у складі юнацької збірної України. Дебют видався вдалим: Святослав "заробив" штрафний, після якого українці вразили ворота молодих італійців, ще один гол наш футболіст забив після індивідуального проходу Святослава Козловського. Двічі наші юніори розбили "всуху" італійців.

Про власні успіхи у великому спорті Святослав Козловський розповів у інтерв'ю на сторінках газети "Винниківський Вісник".

- Святославе, ти вже виступаєш у дорослому футболі. З чого почалося твоє захоплення цим видом спорту?

- У футболі я змалечку. Мій батько, Григорій Козловський, який виступав за місцеву винниківську команду, завжди брав мене на матчі. Пішовши до школи, я паралельно займався футболом у мого першого тренера Романа Гданського. У нашій школі (№29) відкрили спортивний клас, а це давало змогу ще більше тренуватися. Мене й декількох інших винниківських хлопців помітили харківські футбольні фахівці, запросили в тамтешню Харківську футбольну академію. Я погодився, хоч і довелося бути відірваним від рідних, тренуватися й вчитися далеко від дому.

- Подеколи молоді люди, не відчуваючи контролю з боку батьків, прилучаються до "вільного" життя. Тобі вдалося цього уникнути?

- У Харкові кожна година спортсменів розписана похвилинно! Тренування, навчання, матчі, короткий відпочинок. Тому для якихось непродуманих дій чи думок просто не мав часу. Умови для тренувань і занять були просто фантастичними, щодо тренерів, то всі вони - легенди футболу. Судіть самі: мене тренували такі відомі колись футболісти, як Сергій Шевченко, Сергій Осадчий та Віктор Суслов. Директором у нас був знаменитий воротар Ігор Кутепов. Серед тренерів академії такі авторитетні в минулому футболісти, як Володимир Лінке, Олег Крамаренко тощо.

Спочатку важко було адаптуватися. У Винниках я виступав на позиції правого й центрального півзахисника. У Харкові були інші гравці, тому спочатку мені гра, як кажуть, не пішла. Та досвідчені фахівці харків'ян знайшли мені іншу позицію на полі - центрального нападника! Й мені вдалося виправдати їхню довіру. Виступаючи у Східній зоні дитячо-юнацької футбольної ліги України, я став другим бомбардиром цього турніру з 12-ма голами! Міг, можливо, бути й першим, але операція на апендицит завадила моєму поступові. Та серед бомбардирів я провів найменшу кількість матчів.

Після гри з дніпропетровськими однолітками до мене звернувся їхній тренер-селекціонер Дмитро Михайленко. Він запропонував контракт із "Дніпром".

- Чому ж ти не погодився?

- Я не міг ось так змінити все в своєму житті... Це ж не вперше мені пропонували дорослий контракт. Я звик усе обдумувати, радитися з батьками...

- Хто ще пропонував тобі перехід у свій клуб?

- Коли з "Металістом" перебував на тренувальних зборах в Іспанії, один із тамтешніх клубів запропонував мені залишитися на Піренеях. Був уже готовий контракт, я навіть зіграв один тайм за цю команду.

- Чому не підписали угоди?

- Керівник делегації Ігор Кутепов і тренер телефонували в Харків. Розповіли про пропозицію іспанців. Та Мирон Маркевич (головний тренер "Металіста") дав команду всім повертатися додому ...

- Кому зараз належить твій контракт?

- Львівським "Карпатам". Я там отримую зарплату.

- Залишитися у Харкові не хотів?

- Чесно кажучи, я схилявся до того, щоби там залишитися. Мене й нашого центрального півзахисника Олександра Андрієвського Мирон Маркевич бачив у майбутньому в основі свого колективу. Та батьки наполягли, щоб я повертався додому. Навчання завершив, "Карпати" також були не проти, щоб я повернувся. Ось так я знову почав виступати за "Карпати".

- Нещодавно ти провів гол у ворота "Руху , захищаючи кольори "Карпат-2". Як сприйняли це твої колишні одноклубники? Адже він виявився переможним для львів'ян...

- Нормально сприйняли. Це спорт, у мене контракт і я роблю свою справу...

- Проте зараз ти граєш за ФК "Львів". Чому змінив команду?

- Мене запросили рятувати цей колектив від вильоту з Першої ліги! Я гордий з того, що мені довіряють! Але річ не в тому. Це ж уже не Прем'єр-ліга області, це - Перша ліга, професійний футбол. Тому я й погодився, бо тепер граю в дорослий футбол!

- Мабуть, важко дається перехід у професійний, дорослий, футбол?


- Звичайно. Але мені вдається. Найважче мені, 17-річному, змагатися з дужими 25-35-річними чоловіками. Це ж величезна маса! Молодість завжди має свої переваги. У них є сила й досвід, а в мене швидкість, гнучкість. До того ж, оволодів дриблінгом, тому без побоювання йду на зближення з оборонцем, обігрую його.

- Але тобі наразі щастить, на відміну від команди. Бо ж зараз ФК "Львів" - аутсайдер.

- У цьому не наша провина. У клубу немає коштів, усі провідні футболісти розбіглися в інші команди. Нині гравці виступають без зарплат, без відповідних умов. Нам кажуть: "Ви грайте, а далі побачимо"! Врахуйте, що зараз склад ФК "Львова" - 17-20-річні юнаки... Гадаю, цей факт усе пояснює.

- У пресі відгуки про твою гру дуже позитивні, зокрема, після поєдинку в Алчевську...

- Так. Проти "Сталі" мені вдавалося багато чого. Прикро лишень, що знову програли...

- У чому бачиш свою футбольну силу, а над чим треба працювати?


- У мої роки ще треба працювати й працювати. .. А щодо переваг і недоліків, то правою б'ю немов із гармати, а ліва - підводить. Після стандарту вдало вдарю головою, як у Винниках забив гол у ворота "Руху". А з гри так ефектно й ефективно зіграти головою не можу. Свої плюси й мінуси знаю добре, тому й визначаю подальші дії.

- А які голи для тебе є найбільш пам'ятними?

- Свого часу забив ефектний гол лівою ногою. Усі вітали й дивувалися, а я знав, що він вийшов випадковим. Бо тоді м'яч просто "зрізався" з ноги... От так буває у футболі. А ще запам'ятався гол у ворота мого... батька! Молодь "Металіста" проводила товариську гру проти "Руху" у Винниках (поєдинок завершився внічию -2:2). А ворота винниківчан захищав мій батько. Я вийшов віч-на-віч із ним і влучно пробив у кут воріт.

- У нашій розмові не можу оминути й теми збірної України, в якій ти вже дебютував...

- Нещодавно збірна України, складена з 18-річних гравців, провела два товариських поєдинки з однолітками в Італії. Зі Львова, окрім мене, запросили ще п'ятьох карпатівців. Інші футболісти були зі Східної юнацько-футбольної зони України. До речі, з усіма я добре знайомий.

Два дні тривав тренувальний збір на нашій базі у Кончі-Заспі (поблизу Києва). Після цього ми вирушили до Італії. Під час першого поєдинку я був у запасі. Ми перемогли - 2:0. У другому матчі я вийшов на поле й виходило в мене все доволі непогано. Після заробленого мною штрафного ми забили гол. Згодом я вийшов віч-на-віч з голкіпером, але він зумів відбити мій удар. Та до м'яча на добивання першим встиг наш гравець. Він і вразив ще раз ворота італійців. Нам пощастило забити й третій гол. Загалом рахунок другого матчу - 3.0 на користь України. Тому сподіваюся на повторні запрошення, бо це велика честь - виступати в національній команді.

На поєдинках були такі легендарні постаті світового футболу, як Роберто Баджо, Арріго Саккі. Для юнаків побачити таких відомих людей - фантастика! Звичайно, Італія - прекрасна країна, про яку можна розповідати днями.

- Чи багато закордонних поїздок було в твоїй футбольній біографії?

- З юнаками "Металіста" був на тренувальних зборах в Іспанії, Туреччині, ОАЕ.

- За які команди вболіваєш?

- Окрім тих, за які виступаю, звісно, є фанатом італійського футболу. З дитинства є прихильником "Ювентуса". Щодо вітчизняних команд, то перевагу віддаю все ж "Металісту". Його гравці завжди демонструють непогану гру, досягають помітних результатів. Пам'ятаю, що саме в Харкові відбулося моє, так би мовити, становлення, як футболіста. Цьому клубові я багато чим зобов'язаний.

- Зараз ти маєш пропозиції від інших клубів?

- Так. Не полишає спроб запросити мене "Дніпро". Я зараз у роздумах, усе ж таки це потужний клуб України. Та наразі мій контракт належить "Карпатам". Тому й від керівників львівської команди багато залежатиме. Можливо, дніпрянам запропонують його викупити. Ще невідомо, яку ціну запросять, чи погодяться на неї у Дніпропетровську.

- Уже багато років ти живеш за певним узгодженим ритмом життя: тренування, навчання, матчі. Це дуже важко. За рахунок чого витримуєш такий темп?

Я завжди прагнув досягти перемог у футболі, стати професійним гравцем. Це моє життя, я до нього звик. Без цього в жодну команду, а тим паче, в збірну не потрапити.

- А що окрім футболу тебе цікавить?

- Доводиться ще навчатися. Щодо розваг, то люблю музику, відпочити з друзями й своєю дівчиною Богданою.

Розмовляв Володимир Гаврилів, газета "Винниківський вісник", фото: Юлія Басенко

Приєднайся до сайту Винники Plus у acebookконтакті та в Однокласниках

Читайте також:

Читайте також:
Коментарі
avatar