14 січня - 130-та річниця від дня народження Івана Огієнка
12.01.2012
Винники Plus
Пам'ятник Івану Огієнку у Винниках, де він проживав у 1921-1924 рр.
Усіх українців не вдалося асимілювати тому, що серед них не переводилася «сіль землі» — інтелігенти, які повсякчас будили співвітчизників від летаргічного сну. Один із них — Іван Огієнко, науковець-енциклопедист, перекладач Святого Письма, міністр освіти й віросповідань Української Народної Республіки (УНР), митрополит Вінніпезький і всієї Канади.

(З 1921 по 1924 рр. Іван Огієнко проживав у Винниках)

Цілитель душ

Він народився у Брусилові (нині — один із районних осередків Житомирщини) шостою дитиною в бідній селянській родині, яка подарувала Україні не одного героя. Приміром, його брат — прадід володаря рекорду світу зі стрибків із жердиною, дотепер недосяжного для інших, олімпійського чемпіона, шестиразового переможця першостей світу й президента Національного олімпійського комітету Сергія Бубки.

А їхній пращур Максим Огієнко був у 1767—1770 рр. одним із ватажків повстання козаків Лубенського полку проти їх закріпачення. Його нащадок Іван Огієнко успадкував не лише волелюбність, а й уперту працьовитість українців. Як влучно висловився богослов і мистецтвознавець Дмитро Степовик, «кожен день із його довгого життя був днем бджоли, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика».

Коли йому було лише два роки, Іванко залишився без батька, тому вже змалку трудився в поміщицькому фільварку. А свій перший фах здобув у тій школі, де не брали грошей за освіту, — військово-фельдшерській. Причому пішки подолав до неї 75 верст шляху. Уже в ній редагував разом із товаришем по навчанню Юхимом Придворовим (майбутнім російським поетом Дем’яном Бєдним) своє перше періодичне видання — рукописний місячник «Моя бібліотека». Але навчання в тій школі мусив відробляти помічником лікаря в психоневрологічному відділенні військового шпиталю, розпочавши, таким чином, зцілення душ, яким займався відтоді протягом усього життя.

Склавши екстерном іспити в гімназії, уступив на медичний факультет Київського університету Святого Володимира, з якого його було звільнено через несплату за навчання. Заробивши репетиторством потрібну суму, поновився й виборов Кирило-Мефодіївську стипендію, але закінчив із відзнакою… інший факультет — історико-філологічний. Хоч пояснень свого переведення туди не наводив, швидше, причину знайдемо в його рядках від 1899 року: «У Києві проходив Археологічний з’їзд, де вченим було дозволено читати реферати на всіх слов’янських мовах, окрім української». Навіть на відкритті 1903-го в Полтаві пам’ятника засновникові сучасної української літератури Іванові Котляревському заборонялися вітання тієї мовою, якою він творив. Коли ж освічені люди спілкувалися нею в театральні спектаклях, на неї також наклали табу.

А отже, не досить було того, аби Тарас Шевченко присвятив своє життя й творчість співвітчизникам, заприсягнувшись: «Я на сторожі коло них поставлю слово». Була ще й потреба у вірному захисникові цього слова, яким став Огієнко, що стверджував повсякчас: «Хто зраджує й кидає свою рідну мову та переходить на чужу, той легко зрадить і батьківській вірі, і Церкві, і в кінці стане безвірним та бездушним перекидьком»; «І поки житиме мова — житиме й народ як національність. Не стане мови — не стане й національності: вона геть розпорошиться поміж дужчим народом».

«Патентований» патріот

Від 1905 року Огієнко спілкувався та друкувався лише українською, через це йому відмовили після захисту дисертації в посаді викладача університету. Приват-доцентом там став лише після двох років боротьби за це проґресивної громадськості України. Тим часом ділився знаннями з учнями в школах і брав участь у діяльності культурно-просвітницького товариства «Просвіта» та київському Науковому товаристві імені Шевченка, був неофіційним редактором, перекладачем і коректором перших шести томів його «Записок». Про тематику його тодішніх публікацій у пресі промовисто свідчать їхні заголовки — «Вчімося рідної мови», «Літопис забастовочного руху», «Народ бідує».

1912 року активіст київського клубу російських націоналістів Щоголєв написав у книзі «Український рух як сучасний етап південноросійського сепаратизму», що «Огієнко — патентований українець». Тож не дивно, що саме він першим, не запитуючи жодного дозволу, розпочав після повалення самодержавства 1917-го читати в університеті курс «Історія української мови» й інші лекції. По суті, самотужки замінив тоді українцям філологічний університет. Наполягаючи на тому, що «без добре виробленої рідної мови нема всенародної свідомості, без такої свідомості нема нації, а без свідомої нації — нема державності», написав і видав у 1917—1918 рр. десятки книг, покликаних відродити рідну мову серед усіх категорій населення.

Перше видання його «Української культури» вийшло стотисячним накладом. Друге — для вояків — мільйонним! Стількома ж примірниками було надруковано граматику «Українське писання». Тоді ж опубліковані його «Вчимося рідної мови», «Рідна мова в українській школі», «Рідне писання», «Українська граматика для навчання в народних школах», «Порадник студентам, вчителям і всім тим, хто бажає навчатися української мови», «Краткий курс українського язика», «Граматика малої Лесі» (буквар для найменших) й інші праці.

1918-го Огієнко — уже засновник і ректор Кам’янець-Подільського державного українського університету. А після призначення 1919-го міністром освіти Української Народної Республіки підготував закон про державну українську мову й очолив комісію, яка розробила основні правила українського правопису, затвердивши їх для обов’язкового вжитку в усій Україні. В 1919—1920 рр. був і міністром віросповідань УНР. А 22 січня 1919-го — головним уповноваженим урочистого оголошення на Софійському майдані в Києві Універсалу про Злуку УНР і ЗУНР у єдину Соборну Україну. Коли ж керівництво УНР залишило межі країни, саме Огієнко залишився на її теренах у Кам’янці-Подільському не тільки єдиним міністром, а й головним уповноваженим уряду.

Духовний пастир

Не склав духовної зброї і в еміґрації — навіть попри матеріальну скруту. Зокрема, організував у таборі інтернованих вояків Армії УНР у Польщі гімназію, народний університет, пресове бюро, бюро біженців, відділення Українського Червоного Хреста й видавництво «Українська Автокефальна Церква», яке друкувало молитовники, тексти церковних відправ і праці Огієнка, за які йому дякували в листах із-за океану: «Ці книги піднесли нас на дусі та заохотили до подальшої щирої роботи. Українці в Америці читають їх із найбільшим заінетересуванням. Найважливіше те, що Вашими виданнями заінтересувалися галичани, а це знак, що наша побіда не за горами».

Коли жив у Винниках під Львовом і в столиці Галичини, викладав у ній, завдяки сприянню Андрея Шептицького, українську мову в учительській семінарії до звільнення з неї за проповідування національної ідеї. Відтак заснував і видавав у Варшаві журнали «Наша культура» й «Рідна мова», у котрому наполегливо реалізовував своє гасло «Для одного народу — одна літературна мова!». Сприяв цьому, уклавши й видавши «Український правописний словник», «Історичний словник української мови», «Словник мови Шевченка», «Український стилістичний словник» і багато інших. Чеський університет у Брно надав Огієнкові за його внесок у дослідження слов’янської культури ступінь доктора філософії.

Натомість посаду професора богословського факультету Варшавського університету він утратив за спротив полонізації православних студентів і наполягання на українізації Автокефальної православної церкви в Польщі. Нагоду втілити в життя своє кредо «Служба народові — це служба Богові» отримав, висвятившись 1940-го під іменем Іларіон на архієпископа Холмського й Підляського Автокефальної православної церкви в Польщі.

Серед тих, хто першим привітав його із цим, був митрополит Шептицький. Пам’ятаючи заклик Огієнка: «Не нападайте на галичан-уніатів, ведіть із ними лагідне співжиття, це — наші браття», глава УГКЦ писав йому 21 жовтня 1941 року: «Вашому преосвященству бажаю, щоб Ви в Холмщині, а може, і в цілій Україні відновили віру Св. Володимира й митрополита Іларіона (соратника Великого Київського князя Ярослава Мудрого). Прохаю Ваше Високопре­освященство про молитви до себе. Покликаюсь на давнє й добре знайомство, яке смію назвати приязню».

Бібліофіл № 1

Своєю чергою, владика Іларіон звірявся православним українцям: «Із повною любов’ю, як батько їх рідний, ставлюся й до греко-католиків, бо національно ми один народ, одні в нас мрії, одні завдання, яких ми ніколи не сповнимо, коли будемо розбиті та розсварені. Тому за з’єднання всіх Господу помолімось!»

1944-го Огієнко був висвячений на митрополита Української автокефальної православної церкви. Відгукнувшись 1947-го на запрошення громади собору Святої Покрови у Вінніпезі, відновив у ньому випуск журналу «Наша культура», перейменованого згодом на «Віра й культура», і перетворив богословський факультет Манітобського університету на колеґію імені Святого апостола Андрія.

1951 року владика був обраний митрополитом Вінніпезьким і главою Української греко-православної церкви в Канаді. 1962-го завершив іще один свій подвиг — понад 30-річну працю над українським перекладом Святого Письма, поширений в Україні лише 1988-го, із нагоди 1000-ліття Хрещення Русі. Замовлення на цю титанічну працю отримав 1936 року від Британського біблійного товариства. Перекладені ним 1942-го Новий Заповіт і Псалтир видані того ж року Стокгольмським товариством для поширення Євангелії в СРСР.

Помер отець 29 березня 1972 року у Вінніпезі. А 1997-й (якого відзначали 115-ту річницю від дня народження митрополита Іларіона й 25-ту — від дня його смерті) ЮНЕСКО оголосило, завдяки клопотанням української діаспори, Роком Івана Огієнка.

А в його Вітчизні шану Іванові Огієнку почали віддавати щойно після її унезалежнення. Зокрема, створено Фундацію імені митрополита Іларіона, діячі літератури та мистецтва, науки й освіти, громадської, політичної та церковної сфер удостоюються багатогалузевої премії імені Івана Огієнка, його однодумці гуртуються у Всеукраїнське товариство імені Івана Огієнка, Кам’янець-Подільському національному університету присвоєно його ім’я.

Ігор Голод, Міст-online

Джерело: meest-online.com, фото: vinnikiplus.in.ua

Приєднайся до сайту Винники Plus у acebookконтакті та в Однокласниках

Читайте також:

Читайте також:
Коментарі
avatar