Чортова скеля: дім легенд і загадка історії
02.06.2015
Колись давно розсипали чорти великі камені. Один із них впав у Винникінському лісі, один - біля села Пеняків, ще один - біля Підкаменя. Тому скелю у лісі Жупан назвали в народі Чортовою (Чортівською).

Це одна з легенд і переказів того, як з'явилася назва найвищої точки в околицях Львова.

Чортова скеля (друга назва - Чатова) - унікальний природний та історичний об'єкт  в околицях Винник висотою понад 400 м над рівнем моря.
Дістатися до неї можна по-різному: від дороги Львів-Винники, від Глинянського тракту, від Лисинич, чи від Винник. Головне - підніматися весь час догори, а лісові стежки виведуть до скелі. Скеля складається з пісковиків і колись була більшою та вищою. Але протягом останніх століть там видобували каміння для будівництва та вимощення доріг.

На території Чортової скелі археологи знайшли залишки культури часів короля Данила. Колись наші предки називали скелю Чатовою, тому що місцеві мешканці з неї чатували за підходом татар. Скелі Високий Замок, Лиса гора, а також Чортова були спостережними пунктами, на яких перебували княжі чати, що стерегли підступи до давнього Львова.

У часи воєн Чортова скеля ставала справді Чатовою, бо біля її підніжжя не раз розігрувалися битви: з турками (1672 р.), татарами (1695р.), більшовиками (1920 р.). Коли у листопаді 1918 року галицьке військо залишило Львів, Чортова скеля ще кілька місяців перебувала в руках УГА. В околицях скелі воювали взимку 1918-1919 рр. частини групи "Схід", відтоді, напевно, залишились окопи, що прорізали ліс. А на самій скелі перебував спостережний пункт для коригування артилерійського вогню.

У середині XIX ст. відомий дослідник історії Галицько-Волинського князівства Ісидор Шараневич стверджував, що первісний Львів повинен був лежати на Чортовій скелі, оскільки на той час вона була найвищим місцем на цих теренах. Саме звідти, згідно з його припущенням, можна було побачити велику пожежу в Холмі, про яку згадано у Галицько-Волинському літописі.

Історик Людвік Зелінський, який у XIX ст. досліджував цю територію, у журналі "Львовянин" писав, що були руїни якогось поганського замку, датовані VIII ст., коли у скелях робили оборонні споруди. У народі щодо цього є кілька переказів. Один із них - на скелі був замок якогось боярина Ігоря, названий Орлиним. Може, саме тому одна із скель, найвища, має назву "Орлине гніздо". За часів Австрії скелю перетворили на каменоломню.

Винниківчани приписують скелі цікаву властивість, вважаючи, що вона береже місто від граду та бурі. Якщо хмари закриють верхівку дерев, - це до тривалої негоди. "Закурив чорт файку", - жартують винниківчани.

Старожили стверджують, що в час війни німці хотіли підірвати скелю і прокласти пряму дорогу до Львова, однак геодезисти дослідили, що глибоко під скелею є підземне море. Тільки це врятувало її від знищення. Чортова скеля й ліс були власністю родини Сапоровських, які подарували їх львівським монашкам-бенедиктинкам.

Одна монахиня у кінці ХVІІ ст. оповідала, що бачила тут залишки мурів і звалища якогось замку. Звалища скель займали колись значно ширший простір, ніж тепер, пізніше їх винищено на каміння.

Від першої половини XIX ст. Чортівська скеля притягала багатьох львів'ян, які любили там прогулюватися. Тоді її оспівували в поезіях та складали про неї фантастичні епопеї: про князя Ігоря, що тут мав свій замок, воював з братом Володарем і хотів відібрати його жінку Аделю; про Бонна й Вудиславу тощо.

Чортівською Скелею пильно опікувалася ігуменя конвенту бенедиктинок Йосифа Кун. Вона встановила східці з поруччям, а на верху виставила альтанку з гострим дахом і верандою. Цю будову називала святинею Аполлона, або Муз. Сама ігуменя описала Чортівську скелю й околиці міста у збірці віршів "Lembergs shonie Umgebungen" (гарні околиці Львова - нім.) (1834). Австрійська влада запідозрила Йосифу Кун в участі у революційних гуртках, й ігуменю вивезли зі Львова до Старії.

У другій половині XIX ст. монахині збудували під скелею монастир, де мешкали влітку, а згодом добудували костел. Цікаво, що у краєзнавчих джерелах є згадка про перший монастир, збудований у 1595 році сестрами Шариповськими з Коломиї, які поміняли свої землі у Коломиї на Чортову скелю і Лисиничі.

Львівська обласна експедиція Інституту українознавства ім. Івана Крип'якевича НАН України у 1973 році відкрила та обстежила багато пам'яток.

Найбільш значні роботи провели на пункті Львів-VII в урочищі Чортова (Чатова) скеля у межах навісу Романа і майданчика перед ним. У верхньому горизонті зафіксовані матеріали ХІХ-ХХ ст., а також фрагменти посуду доби раннього заліза (скіфський період) та численні кістки тварин, зокрема, одомашнених.

На глибинах від 50 до 140 см виявлені рештки тільки диких тварин (оленів благородного і північного, лисиці, борсука, птахів тощо) і крем'яні вироби, скребки та ножі. Цим знахідкам понад 8 тисяч років!

Ще глибше (2 м під поверхнею землі) знайдені рештки мамонта, північного оленя, птахів, інших тварин, а з крем'яних виробів - скребки, різці та ножі, якими користувалися наші предки більше 13 тисяч років тому!

У горизонті IV виявлені кістки мамонта, північного оленя, первісного коня та інших тварин, а з кам'яних і кістяних виробів - скребло, ножі тощо. Комплекс датований пізнім палеолітом (більше 27 тисяч років тому).

На думку археологів, під скелею було найдавніше поселення на території Львова - мисливський табір. Він існував раніше, ніж Кирилівська стоянка у Києві (19 тис.р.тому) та поселення на вулиці Спажистій у Кракові (25 тис.р. тому). Давні мисливці полювали на території нинішнього Львова на мамонтів, печерних ведмедів та левів.

У верхніх відкладах у навісі Львів-VII виявлено також рештки матеріальної культури часів короля Данила та його сина Лева.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка


Читайте також:
Коментарі
avatar