Іван Тесарівський: штрихи до портрета
11.07.2012

Іван Тесарівський
Ми повинні шанувати наших земляків, які пережили багато труднощів на своєму життєвому  шляху, але не опустили рук – усмішка й досі присутня на їхніх обличчях, хоча скроні вже давно посивіли. Отож, як тільки виникає можливість довідатися більше про таких відважних  людей – довго не думаємо, бо таких нині мало.
 

Не зламала лиха доля сильного духом чоловіка! 

Іван  Тесарівський – ніби звичайний винниківчанин, проте його життя   – книга, сторінки до якої можна писати й писати. Це настільки розумна й відважна людина! Таких нечасто зустрінеш у повсякденному житті. Зараз йому 87 років, а доля його віддзеркалює трагічну долю України першої половини минулого століття. Коли пан Тесарівський розповідає про своє життя, то ніби повертається в минуле на кілька десятиліть назад, у той час, коли Україна горіла у вогні Великої вітчизняної війни.

…Отож, 12 жовтня 1924-го в селі Яблунівці Підгаєцього району, що на Тернопіллі, з’явився на світ Іван Тесарівський. Батьки хлопчика займалися господарством. Іван був єдиною дитиною в сім’ї. Йшов час, хлопчик підростав. І ось через певний час йому довелося піти до школи, та якби ж вона йому хоч краплю радості принесла… Чому так ?

Звісно, що не всі діти люблять ходити до школи (переважно через те, що ще не звикли ), але причина у Івана Тесарівського була іншою… Зрештою, й не лише він не любив школу…В цьому питанні у нього були однодумці. Адже навчання у школі велося тільки польською мовою. А це, звичайно, не всім було до вподоби. Проте пізніше відбулися певні зміни. Помер польський диктатор Юзеф Пілсудський… До того ж не всі українці сумували за ним.  Серед них був і маленький патріот Іван Тесарівський, який ще й постраждав, адже хлопчина категорично відмовився  вшановувати пам'ять польського диктатора, за що й отримав ”нагороду” – погані оцінки у школі.

А чого вартують факти, взяті із життя людей в роки Другої світової війни…Ось, наприклад, 1944 року німці відступали з Галичини і  їм був потрібний транспорт, а для цього вони мобілізовували селян, які мали коней. Так от, одного дня вони прибули й у Яблунівку й почали збирати людей для далекої подорожі кіньми. Сусід пана Івана, на щастя, зумів тоді втекти. А крайнім виявився п. Іван, бо німці саме його посадили за фірмана на віз сусіда… Ось таким чином і розпочався найтрагічніший період у житті чоловіка, а завершився він вже в одному зі сумнозвісних таборів ГУЛАГу!

Ситуація набагато жахливіша, ніж ми тепер можемо собі уявити! Війна тривала. Кожен день було бомбардування. А шлях нашого земляка у той час проліг на Карпати. Кіньми він перебрався через круті гори аж до Мукачева, а там – на потяг, яким доїхав до Кракова. Звідти ж до Братислави ( Словаччина ), і потім – до Праги… Але саме ліс у цей час став його найзапеклішим ворогом – поблизу чудової чеської столиці пана Тесарівського очікувало жорстоке бомбардування. Він, не думаючи, почав втікати з усіх сил… Навкруги було пекло.

Весь цей час Іван Степанович бідував, постійно був голодним й ходив у подертому одязі…Та ой як не хотілося все-таки знайомитися зі смертю віч-на-віч: бажання жити й додавало сили у біді. Та ніби світлий промінь радості прийшов раптом у життя п. Івана згодом, і у нього з’явився добрий товариш, родом також із Тернопільщини. Він співав у церкві та знав усі молитви! Проте, маючи чотири костюми, на прохання п. Івана не позичив жодного… Крім цього, Іван Степанович дізнався (вже через декілька років опісля), що його, буцімто добрий товариш насправді обкрадав церкви.

А далі життя п. Івана зробило ще один несподіваний крок…Вже біля Праги його зустріла Червона Армія. І знову новий сюрприз - поїздка  колоною в Австрію… У цій країні Іван Степанович перебував у спеціальному таборі, працював на різних роботах з іншими затриманими, проте не всі із них хотіли терпіти таке життя, не витримали – усе відділення молодих хлопців знайшло підземний хід в Альпи й утекло… А інших затриманих, які не ризикували тікати,  погнали "задля спокою" в Румунію. Тоді ж разом із іншими в’язнями  п. Іван  опинився в одному з таборів ГУЛАГу. Насправді ж його не звинуватили і не  заарештували.

Проте, як відомо,  радянська система нікому тоді не довіряла – саме це і стало причиною втрати декількох молодих літ Івана Степановича. Та поки з’ясовували, чи дійсно винний п. Іван,  він безкоштовно добував вугілля. На цей час він важив всього-на-всього 28, 5 кг, хоча вже був дорослим і сформованим чоловіком. Проте, незважаючи на таку виснажливу працю, п. Іван ще й знаходив у собі сили вивантажувати вагони з вугіллям, яке добували інші…

 Та Бог не відвернувся у той тяжкий час для п. Івана від нього і не покинув чоловіка. Справа в тому, що раніше п. Іван, коли двоє інших осіб вивантажували вугілля, як найслабший залишався на виході з шахти. Проте  якось через хворобу один із в’язнів не вийшов працювати,  і саме завдяки тому, що Іван Степанович змушений був замість того хворого чоловіка займатися вивантажуванням -  урятував собі життя, бо, власне, цього дня вагонетка відірвалася й врізалася в те місце, де на неї декілька років чекав Іван Степанович.

Приємним моментом серед тих тисяч неприємних було й те, що лікар - єврейка, засуджена на десять років концтаборів, шкодувала Івана і давала йому ліки. На щастя, світ не без добрих людей.

Та це ще не все, бо, незважаючи на те, що пройшло вже багато часу, як німецькі окупанти забрали п. Івана на форшпан, енкавеесівці таки знайшли власника згаданих коней, і він їм сказав, що вони помилково забрали Івана Степановича. І лише тоді пан Іван повернувся додому, проте  ніхто перед ним ні не вибачився, ні не заплатив  за підневільну працю та відібрані молоді роки, яких ніколи не повернути…

Проте Івана Степановича тішило те, що все-таки залишився живий… Адже життя – це дар від Бога!

У 1948 році Іван Степанович приїхав у Винники, де працевлаштувався  у тодішньому МТСі. Згодом у Києві він закінчив чотиримісячні курси бухгалтерів. Незабаром одружився, збудував хату, виростив двох дітей, дочекався внуків разом із коханою  дружиною.

Негаразди не пішли з життя п. Івана безслідно, та, незважаючи на це, про нашого земляка – Івана Степановича – можна сказати: "Не зламала лиха доля сильного духом чоловіка”.

 Юліана Казімова

Читайте також:
Коментарі
avatar