Володимир Гаврилів: «Долі героїв моєї книги цікаві, неповторні. Інколи трагічні, не зважаючи на славу, визнання, добробут»
28.08.2012
Нещодавно вийшла у світ публіцистична книга ”Легенди футбольних Карпат”, автором якої є заступник редактора газети ”Винниківський Вісник” Володимир Гаврилів.

Вихід цієї книжки не залишився без уваги любителів спорту. Вітаючи автора із виходом книги, майбутній журналіст Юліана Казімова, яка зараз проходить практику у  "Винниківському Віснику", попросила розповісти про її написання, що так і не увійшло до видання.

- Не можу не запитати – це перше видання? І чому саме про футбол?

 - Дякую за вітання. Це, справді, перша моя книга. Я пишу на найрізноманітніші теми, тому маю багато матеріалу на інші видання. Але поставив собі за мету видати книгу зі своїх публікацій, присвячених футбольній тематиці саме до Євро. Тому мав не лише ціль, але й часовий термін – до початку цього футбольного форуму. Над цим і працював. Результат – позитивний.

- Чи вже працюєте над виданням наступної книги?

- Маю багато цікавих матеріалів на різні теми, є в моєму творчому доробку й художні твори. Але наразі не працюю над виданням нових книжок. Видати книгу без допомоги спеціалізованого видавництва  – це титанічна й виснажлива праця, яка потребує також і грошей. А видавати книжку у спеціалізованому закладі неймовірно дорого. Хоча у майбутньому хочу видати ще кілька книг, більшість матеріалів до них уже написані.

До речі, тема кожного розділу книги "Легенди футбольних Карпат” заслуговує на окреме видання. Адже долі героїв моєї книги цікаві, захоплюючі, неповторні. Інколи трагічні, незважаючи на те, що у свій час ці люди були надзвичайно популярними, мали славу, визнання, добробут.

Наприклад, життя колишнього карпатівця Петра Данильчука. Батька забрали на фронт, матір убили невідомі на його очах! Далі був сиротинець, у 16 років – праця задля кусня хліба. Але Бог подарував йому наснагу до спорту, неймовірний талант. Завдяки цьому він мав усе необхідне: сім’ю, улюблену працю, визнання. Але в останні роки Петро важко хворів, негаразди в сім’ї придавили його важким тягарем…

Такі зірки львівських "Карпат”, як Левко Броварський і Григорій Батич також не зуміли влаштувати своє життя після тріумфальної спортивної кар’єри. Шкода, але люди, які дарували своєю майстерністю радість іншим, часто були нещасливими в особистому житті.

Однак були й інші, щасливіші приклади. В Андрія Баля все склалося відмінно. Він починав свій спортивний шлях, до речі, разом із Григорієм Батичем. Баль і далі у футболі, перебував у складі національної збірної України на Євро-2012 (на посаді другого тренера). Григорій помер молодим. А колись разом здобули титул чемпіонів світу серед юнаків!

Ось про долі таких людей розповідаю у своїх матеріалах, аналізую, співставляю. І роблю це не просто, аби щось писати. Я свідомий того, що багато читачів знайдуть у таких матеріалах шлях для визначення своєї життєвої стежини. Вірю, що мої матеріали застерігатимуть молодь від помилок кумирів минулого.

- Чи залишилося щось поза книгою?

- Дуже багато. Адже спочатку розраховував на сто сторінок. Та коли почали макетувати, то виявилося, що матеріалу є набагато більше. А ще ж треба було знайти площу для фотографій. Тому величезний обсяг інформації не потрапив у видання.

- За яким критерієм відбирали, що залишити, а що – ні?

- Я був змушений віддавав перевагу саме вихованцям футболу Західної України, п’ять розділів присвячені винниківчанам. Залишилися поза книгою матеріали про москвичів, які стали карпатівцями, Олега Родіна та Бориса Россихіна. Не знайшлося місця для вихованця футбольної Харківщини Юрія Цимбалюка, гравців молодшого покоління "Карпат”  Тлумака, Вільчинського, Кабанова, Кардаша та інших. У кожного з них своя, неповторна доля, пов’язана із львівським футболом. Та, можливо, у наступній книзі розповім і про них.

- Чи були люди, з якими Вам не вдалося зробити матеріал?

- Таких багато. На жаль, уже ніколи не зможу підготувати інтерв’ю з Юрієм Суслопаровим, який нещодавно пішов із життя. Причому всього на 54-ому році. Не зможу зустрітися із легендарним львів’янином Казимиром Гурським, який досяг небувалих висот зі збірною Польщі та з багатьма грецькими клубами.

Хотів колись підготувати матеріали з братами Швойницькими, які також походять з Винник; із Юрієм Булгаковим – автором м‘яча у фіналі Кубка-1969. Шкода, але цих людей уже немає серед нас. Довго намагався розшукати Романа Журавського, але, як мені сказали, він уникає розмов про минуле, не контактує з пресою. Також категорично, не пояснюючи причин, відмовилися від інтерв‘ю Геннадій Лихачов і Остап Савка. Тому не завжди доля публікації залежить від журналіста і його бажання.

– Ви писали не лише про тих спортсменів, які пов‘язані з «Карпатами»?

– Звичайно. Адже за 25 років у журналістиці мав багато цікавих зустрічей з легендарними особами. До речі, не тільки зі спортсменами. На жаль, не всі матеріали, які готував, із різних причин вийшли друком. Наприклад, багато років тому, ще за період існування СРСР, мав зустріч у Києві з Олегом Саленком.

З надрукованих матеріалів із такими спортсменами можу згадати Олександра Хапсаліса, який свого часу був лідером атак київського та московського «Динамо», гравцем збірної колишнього СРСР. Готував інтерв‘ю з тоді ще юним Олександром Гладким. Це було багато років тому й ніхто не знав, що минулого літа цей титулований футболіст з‘явиться у наших «Карпатах».

Вдався матеріал зі знаним тренером із вільної боротьби Ігорем Духом, який виховав чимало чемпіонів, зокрема – борчиню Ірину Мерлені. Надзвичайно цікавим співрозмовником виявився колишній легкоатлет і учасник Олімпіади 1988 року Павло Тарновецький. А ще колись вийшли публікації з відомими футбольними арбітрами Ярославом Грисьом, В‘ячеславом Чекасом, Юрієм Грисьом, Юрієм Можаровським. Відомих людей, з якими готував газетні публікації, можу назвати ще багато.

– Як би Ви оцінили виступ нашої збірної на Євро-2012?

– Могло бути й краще, але, загалом, наша команда продемонструвала все, на що була здатна. Хоча результат міг би бути й набагато гіршим, коли б не «осяяння», яке найшло на Шевченка в матчі зі шведами.

Переконаний, щоб виступати за національну збірну своєї країни, треба бути хоча б трішки патріотом. А патріотом можна вважати людину, яка поважає свій народ, шанує його культуру, мову, традиції.

Як буде битися на полі за честь нашої держави гравець Алієв, який вимагає в Україні у журналістів звертатися до нього… російською мовою? Збірник Мілевський не сприймає фільми… українською мовою. До якого результату синьо-жовтих може привести тренер Олег Блохін, коли він, народившись і вирісши у самому серці України, принципово не розмовляє мовою того народу, який дав йому все!

А як ми, українці, повинні ставитися до людини, яка носить святе для кожного з нас прізвище – Шевченко? Коли він поїхав в Італію, то спеціально для тамтешніх людей вивчив їхню мову. А для українців коли вивчить… свою рідну мову?

Щодо Блохіна, то, пригадую, як у радянський період він одного разу виступив українською мовою. Скільки радості було тоді у вболівальників, вони переповідали один одному цей епізод. А зараз, коли ми незалежні, він робить усе навпаки.

Колись Блохін скаржився, що під час матчів за збірну СРСР у Москві його освистують тамтешні вболівальники, бо він із України. Нарікав, що під час переїзду на Захід ризикував життям, бо, мовляв, був працівником МВС СРСР і за перехід у західний клуб радянська система могла його знищити. А в Незалежній Україні має волю, чудову роботу, та не цінує цього, не шанує людей, серед яких живе.

– Багато вболівальників шкодують, що не побачили протистояння України й Росії на цьому Євро.

– Я про це не шкодую, бо знаю, що тоді  проблеми, які мала Польща з російськими вболівальниками, тільки удесятеро більші, отримала б Україна. До речі, чому росіяни поступилися грекам, маючи перевагу в цьому поєдинку? Вирішальним фактором є ментальність футболістів. Російську футбольну збірну не врятувало навіть те, що до роботи з нею залучають висококваліфікованих тренерів-іноземців із ментальністю вільної, незалежної, самодостатньої людини!

Футбол, загалом спорт – невід‘ємні складові життя суспільства. Недарма ж перші національні прапори з‘явилися саме під час футбольних поєдинків наших «Карпат». Я добре пам‘ятаю, як один із уболівальників-патріотів під оплески десятків тисяч уболівальників гордо ніс наш прапор на львівському стадіоні. Радянська міліція перед ним розступалася. Це був 1989 рік. І не дарма капітан легендарних «Карпат»-1969 року сказав: «Своєю перемогою у фіналі в Москві ми починали процес відродження Незалежності України»!

- Де сьогодні можна придбати Вашу книгу?

- Зараз вона продається у львівських крамницях: «Українська книга», що на проспекті Шевченка, та «Фанат», що на вул.Вороного (за готелем «Жорж»). Планую збільшити кількість місць продажу. Незабаром «Легенди футбольних «Карпат» уболівальники матимуть змогу купувати під час поєдинків нашої головної команди на стадіоні «Україна» і в Тернополі. З досвіду роботи у пресі знаю, що продати видання – це така ж важка й відповідальна робота, як його написати.

Я дякую добродійникам, які надали кошти на друк. Прізвища цих людей я згадав у книзі. Також щиро дякую шановним Ларисі Кубській і Олегові Дацію, які високопрофесійно виконали свою роботу під час підготовки цього видання до друку. Адже ми втрьох зробили те, що робить ціле видавництво із великим штатом фахівців! На жаль, через брак коштів усе довелося робити нам самим.

Звичайно, не можу не подякувати й працівникам нашої місцевої друкарні – ТзОВ ВТФ «Друксервіс», а саме: Олегові та Богданові Голіянам, Галині Мазяр і Ользі Наливайко.

- Сподіватимемося, що Вам все-таки вдасться реалізувати мрію – видати й інші матеріали у вигляді збірок. Бажаю Вам творчих успіхів.

З приводу придбання книги можна звертатися за номером телефону: 063 10 23 687


Читайте також:
Коментарі
avatar