Річка Марунька і Винниківське озеро: історія і сучасність
02.06.2015
За старих часів молодий боярин заблукав у лісах на ловах. Три дні і три ночі шукав дорогу, аж на четвертий день почув дівочий спів. Пішов на голос і побачив дівчину, яка пасла корів.

Боярин спитав, як йому вийти до Львова, і дівчина сказала:

– Ідіть за цією річкою.

На прощання боярин поцікавився, як дівчину звати.

– Марунька, – відповіла вона. Так ту річку і назвали.

Такою є одна з легенд щодо походження назви річки Марунька. За іншою легендою боярин закохався в пастушку, забрав її до себе, хотів одружитися. Але батько був проти і зажадав, аби дівчина повернулася до села. Дівчина з розпачу втопилася в річці, яку потім назвали її іменем.

Ще 100 років тому вода у Маруньці була настільки чистою, що її використовували для пивоваріння у броварні Грунда. Пиво Грунда славилося далеко за межами Львова. Броварня заснована у 70-х рр. XIX ст. У 1922 р. Львівське Акційне Товариство Броварів і віденська фірма «Маутнер-Маргоф» на базі броварні створила Акційну спілку «Лисиницька фабрика пресованих дріжджів та спирту». З 1945 р. це – Львівський дріжджовий завод. Недосконала система очистки стоків мала шкідливий вплив на Маруньку, практично знищила її. У 1994 р. на місці дріждзаводу створено АТ «Ензим».

У давнину вздовж Маруньки проходила дорога, яка була дуже вибоїста, придатна лише у суху погоду. Починалася вона біля Личаківської рогатки, вела через Ялівець, коло Горів, через пивоварню Грунда і виходила на Забаву. Називалася вона нижньою дорогою. У 1787 році зі Львова через Винники прокладено Бродівську дорогу на Золочів і Броди. Ця, як її  називали у давнину, цісарська дорога і сьогодні з’єднує Винники зі Львовом. Частково дорога проходить по лінії глиняних валів, які, на думку археологів, оточували  оборонне селище близько 1800-2000 р. до н. е. Залишки валів позначені на австрійській карті 1783 р. Матеріал валів використовували для насипу під тверду основу дороги.

На околиці Винник, де долина Маруньки стає широкою, починається урочище «Забава». З давніх-давен на луках над Марунькою люди збиралися на обрядові дійства, свята, забави, звідси і назва урочища.

Сіножаті над Марунькою називалися ще до недавна  «Бліх», на «Бліху», від німецького «bleichen» – «відбілювати». Винниківські газдині прали і відбілювали тут на сонці домоткане полотно. На Забаві було два ставки Ліпських з млинами, тютюновий млин Манка і млин Міллера, що діяв до недавнього часу. У районі Забави Марунька ставала повноводною річкою, ще років 60 тому в ній ловили рибу, купалися діти.

Довідка: Марунька – річка в межах м. Львова (витоки), м.Винники і Пустомитівського району Львівської області. Ліва притока Білки (басейн Західного Бугу). Бере початок з двох джерел.

Витоки розташовані на східній околиці м.Львова (в районі Майорівки), в межах Давидівського кряжу. Витік річки утворюють два потічки, що мають форму «вил». Вони на всьому проміжку проходять лісом, аж до злиття перед озером. За Винниківським озером долина Маруньки розширюється до 1 км. Течія повільна, дно долини плоске і широке. Долина майже по всій довжині річки заболочена. Правий її схил розчленований долинами приток р. Волиця, р. Бережанка і потоком Марущак. Спочатку тече між пагорбами Винниківського лісопарку на південний схід, потім – через місто Винники, а далі – на схід у межах Грядового Побужжя (між Винниківською та Дмитровецькою грядами). Впадає до  р. Білки на північ від села Чижикова. Довжина Маруньки 14 км, площа басейну 65 км2. Річище слабо звивисте, у нижній течії випрямлене і каналізоване. Споруджено кілька ставів, зокрема Винниківське озеро.

Особливість Винниківського озера (6,2 га, сер.глибина – 5м) у тому, що воно протічне, а це сприяє самоочищенню води.

До середини 1970-х років до озера їздив електропотяг від станції «Личаків». Це одне з улюблених місць відпочинку винниківчан. У 80-х р. воно було доведене до жахливого стану. У квітні 2002 р. ВМР надала Винниквське озеро і прилеглу територію в оренду терміном на 20 років ТзОВ «Краківський ринок».

Близько 1885 р. львівський підприємець Еміль Браєр збудував у долині річки Маруньки недалеко від сучасного Винниківського озера кліматичний лікувальний заклад «Маріївка». Він був розташований у мальовничій околиці Винник, на узгір’ї серед великого парку, тут застосовували найсучасніші методи лікування та процедури.

На території санаторію звели кілька красивих будівель: каплицю, житловий будинок – «Віллу», літній будиночок, званий «Швейцарка» та «Курхауз» – санаторний будинок із гімнастичним і більярдним залами. У дворі викопали колодязь глибиною 17м. Окремо стояла так звана ледовня. Взимку на ставках вирубували брили льоду, складали їх у спеціальні тунелі, зберігали так упродовж усього літа і використовували для потреб санаторію.

Територію «Маріївки» прикрасили гарними клумбами, декоративними кущами. Навколо санаторію висадили бузок, жасмин, сосни і туї. У санаторії лікували переважно хвороби опорно-рухового апарату. Лікувальні грязі привозили у бочках з Італії, до послуг пацієнтів були тренажерний і масажний зали. Санаторій мав обладнання, яке за призначенням і принципом дії нагадує сьогоднішні солярії, сауни і джакузі. Головний акцент «Маріївка» робила на водолікуванні, сонячних ваннах, чистому повітрі та спеціальній дієті.   Наприкінці XIX ст. Браєр збанкрутував, його майно продали з аукціону, заклад придбав відомий інженер Карл Ріхтманн. «Маріївка» існувала до I світової війни.

Давним-давно територія Винниківського озера була вкрита лісом, поміж деревами вилася багата на рибу річка. Згодом тут почали поселятися люди.

У долині від шляху між Львовом і Винниками працьовиті селяни вирубували ліс, висушили болото і над річкою, що звалася Марунька, почали освоювати під ріллю землю, будувати хати, млини. Так виникло село Млинівці. Зникло воно вже в кінці ХVІІ ст. Назва поселення пішла від млинів.

Першу письмову згадку про Млинівці маємо спочатку в джерелах за 1365р., а в  1453р. селом керував вже старшина Микола – тивун (категорія упривілейованої сільської старшини княжого часу). Це свідчить про існування села в княжий період і залишки руського права у галицьких селах ще в середині ХV ст. З документів довідуємося, що селяни Млинівців у ХV ст. підтримували тісні зв’язки з Львовом та сусідніми селами: Винниками, Підберізцями та іншими.

Як виглядало село Млинівці в ХVІ ст. можна уявити з цікавого документа, виявленого професором В.Грабовецьким у Львівських городських книгах Центрального державного історичного архіву України в м. Львові. У цьому документі іде мова про спір між феодалами, власником села Винник і власником села Млинівці, про кордон між ними в 1542-1568 рр. З документу видно, що село Млинівці (1543р.) знаходилося «під тією дорогою, яка вела з Винник до Львова» і було приватною власністю католицького ксьондза Мніщковського, який успадкував його від своїх предків.

У селі проживали селяни-кріпаки – «піддані» католицького ксьондза, які змушені були виконувати важкі феодальні повинності: панщину, натуральні, грошові, церковні та інші данини.

У період перебування  військ Богдана Хмельницького під Львовом восени 1648р. у Млинівцях були козацькі загони, яких підтримували селяни.

Наприкінці ХVІІ ст., під час наступу татар село було знищено, залишилось кілька хат навколо ставу, які були приєднані до Винник. Після цього ставом володіли окремі власники, а село Млинівці зникло з карти.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І. Франка

Винниківське озеро, поч. ХХ ст., автор: Остап Йосифів


Читайте також:
Коментарі
avatar