Отець Григорій Гірняк та отець Антін Поточняк – вірні сини своєї Церкви
22.09.2012

Свято Крилошанства о. Гірняка біля "Просвіти", поч. XX ст.
Фото ітст.- кр. музею м. Винники
Сьогодні, коли в лавах УГКЦ спостерігаються «розкольницькі» течії,  слід згадати про наших патріотів священників-винниківчан , які все життя служили вірою і правдою Богові і Україні.

Гірняк Григорій  (1865 р. с. Мелна Бібрецького повіту – 1945 р. м. Винники) - один із визначних представників галицького духовенства, довголітній парох, декан у Винниках, член Архиєпархіяльного церковного суду, парох-консультант Митрополичого Ординаріяту, член управи священицького вдово-сиротинського фонду, почесний радник Митрополичої Консисторії. У громадському житті - член Повітової ради, один із засновників та активних діячів винниківської читальні товариства «Просвіта».

Г.Гірняк у свій час належав до найвизначніших представників молодшого духовенства Львівщини. Молодий хлопчина виявився  надзвичайно талановитим, батьки віддали його  до гімназії в Бережанах,яку він закінчив  з відзнакою. Закінчивши гімназію, молодий Григорій вирішив присвятити життя Богові. Незабаром він потрапив у духовну семінарію «Барбареум» у Відні, куди церковна влада посилала найталановитіших студентів. Після  закінчення університету з найвищими оцінками, одружився з Ольгою Колянківською,  онучкою рогатинського  декана о. Стрільбицького, і 1889 року прийняв висвяту в священики з рук митрополита Сильвестра Сембратовича.

Відразу після висвяти о. Гірняка іменовано співробітником хворого пароха Винник о. Хомінського. Після смерті о. Хомінського в 1890 році, став доглядачем цієї парафії, а з 1894 року – парохом і залишався ним аж до смерті. Винники були першим і останнім  місцем його душпастирської праці, яка тривала 56 років.

Крім настоятельства, о. Гірняк займав ще й інші церковні посади: був членом Архиєпархіяльного  Церковного Суду, парохом-консультантом Митрополичного Ординаріяту і членом управи священицького вдово-сиротинського фонду. В 1912 році став заступником декана, а в 1914 році був іменований шкільним комісаром на Львівський повіт.

І в громадському житті брав о.Гірняк активну участь. Він підтримував очолюваних Юліаном Романчуком народовців у їхній боротьбі за рівноправність українців з поляками, за відповідне українське представництво в Галицькому сеймі і Віденському парламенті, а опісля за реформу виборів до цих установ. Отець Гірняк подбав про заснування у Винниках «Просвіти». 19 січня 1896 р. відбулися установчі збори товариства «Просвіта». Першим її головою стає отець Григорій Гірняк.

Г.Гірняк організував гуртки «Сільський Господар» і «Сокіл», кооператив «Товариство господарсько-кредитне»(28.11.1909р.). Помічниками у своїй праці о. Гірняк мав двох інтелігентів – нотаря Володимира Левицького і суддю Антіна Рака. У Львові так і говорилось, що Винники – це «Левицький, Рак і піп Гірняк». Головним чином завдяки їхній праці, українське населення Винник стало свідомою і добре організованою національною спільнотою, а Винницький район став найсвідомішим і найкраще організованим у Львівському повіті.

Поточняк Антін Григорович (1912 р м. Стрий – 28 травня 1984 р.) – священик Української греко-католицької церкви, активний учасник «Просвіти». У 1931 р. вступив у духовну академію на теологію. Закінчивши академію 1936 р., був висвячений на священика в селі Підлютому митрополитом Андреєм Шептицьким. Переїжджає в с. Вишенька на Яворівщині, діставши там парафію. У 1939 р. разом з великою групою греко-католицьких священників Антіна Поточняка заарештовують.

Так, Антін Григорович Поточняк , позбувшись своєї парафії через більшовицьку владу, опинився у Винниках. І з 1940 р. правив у Винниківській церкві. У 1946 р. відбулися відомі події, під час яких московська окупаційна влада зробила спробу узаконити знищення нашої церкви, внести розбрат поміж  віруючих. Антіну Поточняку багато разів пропонували перейти у московське православ’я та зректися своєї церкви. Та не дивлячись на погрози, він виконував свій обов’язок, не кинув ні церкви, ні своєї пастви. Церква у Винниках залишалася греко-католицькою до 1947 р. Коли влада побачила, що цю людину не зламати – його просто заарештували, а церкву закрили.

Було сфабриковано справу, проведено закритий суд (звинувачували у допомозі українським повстанцям). Невинна людина, була кинута у вир жорстокості і знущань. Радянський суд вирішив знищити греко-католицького священика роками таборів. А далі 7 довгих років серед холоду і голоду, побоїв і непосильної праці в таборах у Воркуті.

Відбувши каторгу, змучений фізично, але не зламаний духовно – жив і працював у Володимирі-Волинському.  У 1956 р. йому дозволили повернутись в рідне місто. Тут виконував свої обов'язки, відправляв службу Божу — таємно та по приватних будинках. Однак, не довго був він на волі. Вже через два роки - другий арешт і закритий суд. При обшуку в нього знайшли заборонену книжку. Це й стало причиною нових знущань.

Знову потяглися довгі, нескінчені дні тюремного життя. Три роки у Росії таки не скорили цю людину. Повернувшись у 1961 році до Стрия, прожив Антін Поточняк  на волі чотири роки. Переслідування не припинялися, за ним слідкували, знущалися. Та він залишився вірний своїй церкві, своєму народу.

У 1965 р. знову суд. На цей раз звинувачення було стандартним - антирадянщина. Комуністичний режим інкримінував це звинувачення усім, хто був не згідний з політикою уряду, усім, хто був для цього режиму небажаний. Цього разу «справедливий радянський суд» засудив священика до 5 років тюрми і 5 років позбавлення громадянських прав. Антін Поточняк, громадянином Радянського Союзу себе не визнав і громадянства не приймав. Покарання він відбував у сибірській тюрмі, у місті Довгий міст. У 1970  р.  повернувся до свого міста.

Після стількох років тюрми та таборів священик змінився - постарів, пропала сила. Але він далі продовжував виконувати свої обов'язки перед Богом і своїм народом, морально підтримував віруючих. Це був найдовший період його життя на волі у радянський період. Тринадцять років прожив він із своєю родиною. Та переслідування й далі не припинялися: за ним слідкували, проводили обшуки. І це в часи, коли навкруги чинилося багато злочинів - крадіжок, вбивств - влада й далі переслідувала старенького 70-річного священика. І тільки за те, що ця хвора людина молилася Богу.

В 1983 році владу дуже непокоїло, що Антін Поточняк не має, та й не хоче мати радянського паспорта. Так, старенький греко-католицький священик на 71 році життя знову опинився в тюрмі. І далі катування, муки, знущання. 28 травня 1984 року перестало битися серце мужнього патріота України.

 Андрій Байцар доцент ЛНУ, депутат ВМР

Читайте також:
Коментарі
avatar