Винники (1919 р. —1939 р.) у складі Другої Речі Посполитої
19.10.2012

Винники, Просвіта 1938 р.
фото: Іст.-кр. музею м. Винники
Під час польської окупації Галичини (1919-1939 рр.) культурне життя українців було нелегким. Українці у Винниках зазнали політичних переслідувань і культурного приниження. Під час проведення польським урядом так званої пацифікації у другій половині 1930 р. будинок «Просвіти» у Винниках було пограбовано і частково зруйновано.

Населення

Статус міст, окрім Львова, у Львівському повіті ще з 1896 р. мали Новий Яричів і Щирець.Винники до 1933 р. мали статус села.

У Львівському повіті знаходилося 13 сіл з населенням понад 2 тис. осіб ( Винники, Білогорща, Борщовичі, Давидів, Знесіння, Клепарів, Кульпарків, Рясна Польська, Сигнівка, Симіанівка, Сокільники, Замарстинів, Чишки).

У міжвоєнний період польська влада в Галичині організувала два переписи населення – 1921 та 1931 рр. Поміж інших критеріїв перепис 1921р. визначав віровизнання та національність жителів,а перепис 1931р. – віровизнання та рідну мову, причому, щоб зменшити кількість українців, окремо виділяли українську та руську мови. За цими критеріями матеріали перепису 1921р. публікували щодо кожного населеного пункту Галичини, перепису 1931р. – у розрізі повітів із виокремленням сільського і міського населення та найбільших (з населенням понад 20 тис. осіб) міст.

У 1925 р. у Винниках проживало понад 5000 жителів, серед них 3300 поляків, 2150 українців, 350 євреїв та 200 німців.

Демографічна картина чисельної переваги поляків у Винниках значною мірою була наслідком продуманої політики польської влади. Зокрема, на зменшення непольського населення вплинули осадницька колонізація, еміграційна політика, бойкот українцями перепису 1921 р. та інші фактори. Підтвердженням полонізаційних процесів у Львівському повіті ставали Рішення Львівського повітового староства про зміну віросповідань. У них зафіксовано зміну конфесійної приналежності мешканцями Львівського повіту з греко-католицького обряду на римо-католицький.

У Львівському повіті переважали поляки, зокрема, у селах навколо м. Львова, а також на сході повіту. Понад 90 % представників цієї національності проживали у сусідніх з Винниками селах: Білка Шляхетська, Білка Королівська, Давидів, Зубра, Кротошин, Сокільники.

У Польщі 1933р. було введено в дію новий закон про місцеве самоврядування. Відповідно до нього, Винники отримали статус міста.

Натоміcь частка українців у Винниках була суттєво вищою, ніж у Львові. Наприклад, 1939 р. українці становили 43,3% населення Винник. Частка українців виявилася високою також завдяки функціональному типу Винник. Це було насамперед промислове місто.

За даними В.Кубійовича (станом на 1.01.1939р.) у Винниках проживало 6 000 осіб. З них-українців 2 600 осіб (43,3%) ; поляків-2 800 осіб (46,7%) ; євреїв-300 осіб (5%). З цього випливає, що німців було близько 300 осіб (5%).

Щодо німців, то станом на 1931 рік у Винниках їх проживало 60 осіб, які в основному проживали у центрі міста. Це число збільшилося до 1938 р.(перед війною у Винниках проживало 367 колоністів).

Отже, внаслідок колонізації Винник та навколишніх територій у попередні століття, населення у 20-х і 30-х рр. ХХ ст. характеризувалося етнічною національною строкатістю з перевагою польської етнічної групи.

Культура

В 1921 році жителі Винник в умовах жорстокого панування Польщі, вирішили широко відзначити шістдесятиріччя з дня смерті Т. Г. Шевченка. На прохання ювілейного комітету уряд дозволив це свято. Проте львівський староста побоючись, щоб святкування не викликало селянських чи робітничих заворушень, секретним листом дав наказ повітовим комендантам поліції пильно стежити за ходом цього свята і своєчасно інформувати про все у Львів.

Міщани Винник вирішили відновити перший пам'ятник. За зібрані серед українського населення гроші скульптор Андрій Коверко реставрував пам'ятник Т. Г. Шевченкові.

29 березня 1925 року на свято відкриття, відновленого першого скульптурного пам'ятника на Зх. Україні, прибуло біля півтори тисячі учасників, здебільшого з Винників, бо, як писала тоді преса, «запрошення посторонніх гостей влада не дозволила». Проте, незважаючи на заборону, активну участь в святі взяло населення навколишніх сіл.

Винники одними з перших виконали свій обов'язок по відношенню до полеглих січовиків.

Для перепоховання січових стрільців, які загинули у винниківських лісах під час облоги Львова і лежали позакопуваними в різних місцях, де хто зустрів смерть, у Винниках був створений Похоронний комітет під головування Андрія Курчака. До комітету ввійшли о. Г. Гірняк, доктор Ярослав Левицький, Павло Кіяк, Степан Ханас, Василь Обаранець, Василь Дмитерко, Осип Гадус та дві місцеві вчительки Панейківна і Грицківна. За одностайною зго¬дою винниківської громади 24 квітня 1921 р. відбувся великий стрілецький похорон, тіла п’ятнадцятьох стрільців і чотаря Ганкевича перевезено на місцевий цвинтар і поховано їх усіх у стрілецькій могилі на репрезентованому місці, де звичайно хоронили найвизначніших людей Винник (між похованими не було ні одного винниківчанина).

Похоронна процесія виглядала так: з Розлавки (сьогоднішній кут вул. Стрілецької та вул. Кривої), у військовому порядку вишикувалися шістнадцять підвід, аж до могили на цвинтарі вся дорога була заповнена людьми, між ними всі школярі у національному одязі йшли за домовинами під проводом своїх учителів. Похорон очолив о. пралат Леонтій Куницький з кільканадцятьма священниками з Винник і околиць.

Приїхав віддати військову пошану своїм побратимам отаманам Степан Шухевич – колишній командир ІV Золочівської бригади.

Після похорону, в таємниці від уряду, винниківчани вирішили спорудити пам'ятник на стрілецькій мо¬гилі. Проект пам'ятника виконали Л. Лепкий (брат Б. Лепкого) та графік Ковжун, а виготовив місцевий скульптор Василь Сидурко.

Пам'ятник представляв собою кулю між двома однораменними хрестами, яка мала символізувати, що воїни загинули, але не здалися. Посередині кулі - стилізований тризуб на фоні щита, під яким знаходяться дві шаблі, обвиті терновим вінком, а на хрестах цифри: 1918 і 1919. :Це був перший стрілецький пам'ятник на українських землях.

Пам'ятник освячували у першу неділю червня 1922 р. Близько десяти тисяч людей були присутні на церемонії, серед них Богдан та Леонід Лепкі. Боячись заворушень, за наказом польської влади кладовище міста було оточене трьома рядами армії та поліції.

Коли у 1926 р. Головна управа «Просвіти» у Львові іменувала Володимира Левицького (Василя Лукича) своїм почесним членом, винниківські українці тоді відсвяткували 70-річчя з дня його народження, увіковічнивши цей день спільною фотографією на площі перед Народним домом, що її колись було придбано заходами ювіляра.

Останні звітні збори читальні «Просвіти» відбулися 12 березня 1939 року.
На цей час бібліотека передплачувала 8 журналів і щоденників, в ній було 779 томів літератури. Працював хор, вокально-театральний гурток та смичковий оркестр – усього 51 особа, було проведено 4 концерти та 10 аматорських вистав.

Релігія

Мурована стінна дзвіниця у церкві Воскресіння Господнього (1925 р.). Цікавинкою її є балкон з кованими ґратками в центральному арковому прорізі для дзвону.

Лютеранська кірха (1937р.). У березні 1934 року німецька громада розпочала будову своєї церкви й завершила у 1937р. Головними натхненниками були винниківські німці Міллер Польді, Бредій Кароль, Гартман, Вольфи, Шнайдери, Манци та інші.

 Андрій Байцар, Доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР
Під час польської окупації Галичини (1919-1939 рр.) культурн

Читайте також:
Коментарі
avatar