Листопадовий чин 1918 р. і Винники
01.11.2012

Плакат на честь Листопадового чину
фото: livejournal
Сьогодні, 1 листопада, святкуємо 94-у річницю Листопадового чину - військового повстання у Львові. Ця подія стала початком створення Західноукраїнської Народної Республіки. Це свято стоїть поряд з найвизначнішими датами української історії бо було чи не першим вогником надії на отримання Незалежності Західної України.

Листопадовий чин (також Листопадова революція, Листопадовий переворот, Листопадовий зрив, Першолистопадове повстання) — військовий переворот, організований в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською Національною Радою силами Українських січових стрільців в Королівстві Галичини і Волині, коронній землі Австро-Угорської імперії з метою встановлення української влади. Листопадовий чин спричинив утворення Української Держави площею 70 тис. км². 9 листопада було сформовано її уряд — Державний Секретаріат. 13 листопада Українська Держава отримала нову назву — Західноукраїнська народна республіка. Втім, це призвело до опору поляків і розгортання з перших днів існування ЗУНР польсько-української війни (1918-1919 рр.).

Передісторія

Напередодні Першої світової війни значна частина українських земель - Східна Галичина, Буковина та Закарпаття - перебували у складі Австро-Угорщини. 28 липня 1914 р. Австрія оголосила війну Сербії та загальну мобілізацію. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії - початок Першої Світової війни.

У серпні-вересні 1914 р. на Галичині Головна Українська Рада створила Центральну Бойову Раду, яка звернулась до уряду країни з проханням дозволити сформувати легіон УСС. Невдовзі згоду було отримано; правда, командування австро-угорської армії, як і уряд, без ентузіазму поставились до цієї ініціативи галичан. На прохання Управи відкликати з війська для формування легіону 100 українських старшин цісарське командування виділило лише 16.

У серпні-вересні 1914 р. на Галичині із добровольців створено легіон УСС. До легіону входили юнаки воєнезованих українських організацій: «Сокіл», «Січ», «Пласт». У м. Стрий прибуло 28 тис добровольців, але австро-угорський уряд дозволив формування легіону - 2,5 тис. Військову присягу солдати давали два рази. Перший раз на вірність Австро-Угорщині, а другий Україні.

Винниківчани не лишились байдужими до долі України. Ось поіменний список винниківчан, які служили в 1 полку УСС (дані на 1 червня 1916 р.)

Підлисецький Володимир, 1898 р. н. – підхорунжий
Гаврилюк Омелян, 1893 р. н.
Федишин Григорій, 1899 р. н.
Голіян Василь, 1892 р. н.
Олексів Василь, 1897 р. н.
Кучабський Василь, 1895 р. н. (з Волиці) – четар
Голіян Омельян, 1898 р. н.
Філь Юрій, 1889 р. н.
Бойчук Іван, 1895 р. н.
Гарапа Дмитро, 1894 р. н.
Це безумовно не весь список наших земляків, які служили в УСС.

В жовтні 1918 р. в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку та національно-визвольної боротьби народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. Рішучі заходи зі створення власної держави почали робити й українці на західноукраїнських землях.

Наприкінці вересня 1918 р. у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат (УГВК), який розпочав роботу з підготовки збройного повстання. У жовтні 1918 р. головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Дмитра Вітовського.

18 жовтня 1918 р. у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду (УНРада) - політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії.

19 жовтня 1918 р. УНРада проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Євген Петрушевич.

31 жовтня 1918 р. у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28 жовтня 1918 р. у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над Галичиною і включити її до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині та Буковині. Проте австрійський намісник Галичини генерал К. Гуйн відповів категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УГВК 31 жовтня 1918 р. було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом.

Події I світової війни розвивалися дуже швидко і непередбачувано. Розвалюється ще недавно могутня Австро-Угорська імперія. Перед галичанами постало питання: зберегти незалежність, чи віддатися в руки нового окупанта. Вибір був один – воля, або смерть.

Листопадовий чин

У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. у Львові відбувся Листопадовий переворот, який здійснили очолювані Дмитром Вітовським 1410 вояків при 60 старшинах, зміцнені ще 3, 11, 2 куренями УСС з Буковини. Галичани проголосили Українську Державу (з 13 листопада 1918 р. назва – Західноукраїнська Народна Республіка).

У цю ніч не лише у Львові, але по всіх західних землях прокотились заклики до боротьби, не залишились осторонь і Винники: першими виступили 24 чоловіки під керівництвом підхорунжого В. Підлісецького. Серед них: Григорій Пивовар, Василь Олексів, Василь Обаранець, Іван Весна, Теофіл Дмитерко, Степан Копач, Дмитро Пивовар, Микола Губка, Теодор Домазар, Григорій Швець, Фелимон Мисько та ін. Повстанці розброїли жандармерію (будинок по вулиці Галицькій 50), далі - наказного війта Винник Качковського. А пізніше україці розброїли австрійський батальйон 41 піхотного полку, казарми якого знаходились в приміщенні тютюнової фабрики.

Літопис «Червоної Калини» ч. 33 у звіті з Винник подає:

«Дня 1 листопада 1918 р. рівночасно з проголошенням Української держави; відбулися збори українців у Винниках. Тоді вибрано повітовим комісаром проф. Пилипа Миська. Він зарядив перейняття урядів та військових інституцій на річ Української Держави і перевів організацію війська в цілому судовому повіті Винники. Секретарем комісаріату був іменований Володимир Домазар, а урядовцем Василь Дверій. При комісаріяті створено повітовий харчовий уряд з Євгеном Гавришем на чолі....».

І вже 2 листопада Винники послали до Львова перші три сотні, які приймали участь в боях на станції Сихів – Персенківка. Протягом багатьох днів Винники були тим збірним пунктом куди приходили добровольці з навколишніх сіл, щоб вступити в ряди УГА (Української Галицькою Армії).

Без кровопролиття відбувалася передача влади до рук українців і в навколишніх селах. Ось, як згадує про роззброєння жандармерії в с. Миклашів професор Микола Чубатий, який в часи пам’ятного Першого Листопада виконував розвідчу та кур’єрську службу (в Миклашеві в цей час жандармерія складалася з 15 осіб). Розмова М. Чубатого з комендантом Миклашева виглядала так:

«Пане коменданте! Я приходжу тут до вас від українського уряду, який від учора перейняв владу у Львові і в цілім краю. Від нього поручаю вам та вашим підчиненим жандармам, щоб ви зараз склали зброю до рук Н.Н., який обійме ще нині командування постерунку з ваших рук і з призначеними селянами буде від сьогодні виконувати службу безпеки в селі та околиці. Я скінчив, хочу почути слово від вас».

«Пане комісарю, я домагання українського уряду виконую та зложу зброю враз із моїми жандармами. Опиратися не буду, бо це не має цілі. Я зачував про щось таке. Нині вранці я післав до Львова мого жандарма, щоб подивився, що там діється, і мені доніс. Він уже повернувся і сказав, що на ратуші міста Львова на місці цісарської фани вже повіває українська фана. Все скінчене.»

За спогадами колишнього січового стрільця Степана Копача з Винник пішло приблизно 500 чоловік до війська. Це дуже великий показник (В 1925 р. у Винниках проживало 5000 жителів, серед них 3300 поляків, 2150 українців, 350 євреїв та 200 німців). Так, наприклад, по теперішніх вулицях: Руській, Львівській, С. Крушельницької – не було жодної української хати, де хоча б один мужчина, чи юнак не був в армії. До УГА пішли з таких родин, як Кучаків, Рибаків, Домазарів, Лепаків та багатьох інших. В кожній хаті, де тільки був здатний до ношення зброї чоловік, всі були в армії. У Винниках не було випадків, щоб хтось навмисно відмовлявся від служби в армії.

Ось як описує українсько-польське воєнно-політичне протистояння у Львові 1-21 листопада 1918р.Микола Литвин (доктор історичних наук, професор, керівник Центру дослідження українсько-польських відносин Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України):

«Значна перевага в силах дала можливість підполковнику Токаржевському, котрий очолив польські війська у Львові, о шостій ранку 21 листопада перейти до активних дій. Чотири групи під командуванням офіцерів Сікорського, Борути, Тшешньовського, Пом’ян-Цеповського, при підтримці артилерії і двох бронепоїздів ударили головними силами на півночі та півдні з метою оточити місто, знищити частини Галицької армії і полонити Український уряд. Сильне угрупування В. Сікорського атакувало Підзамче та Високий замок з метою вийти до Личакова й замкнути оточення. Утім, це угруповання протягом дня так і не подолало опір українських підрозділів. Вони відкинули аж до Голоська групу капітана Віктора, що проривалася до Збоїськ. Дві сотні УСС, скріплені загоном А. Долуда, сміливим контрударом у районі Замарстинівської викликали паніку серед польських частин, які наступали на Підзамче. Особливо відзначилися сотні січовиків, адже вони несли на своїх плечах головний тягар оборонних боїв. Завдяки цьому вдалося утримати важливі стратегічні вузли: Цитадель, Оссолінеум, будинок Сейму, Підзамче, Високий замок.

У той час, коли на півночі полякам не вдалося реалізувати своїх намірів, південне угрупування через Персенківку і Стрийський парк підійшло до Погулянки і Пасік. Подолавши заслони розгублених українських підрозділів, поляки відкинули їх на Винники і зайняли район Личакова, де захопили 6 гармат та досягли церкви Св. Петра і Павла. Дві сотні новобранців з Винник були затримані поляками біля Чортової скелі. І знову врятували становище січовики, які не пропустили ворога далі залізниці на Личакові й не дали йому можливості відрізати шлях на схід. Полякам вдалося вийти у район Личаківського цвинтаря, точилися запеклі бої на Підзамчі та в центрі міста. Ситуація погіршувалась і полковник Гнат Стефанів (командувач воєнними діями) розгубився. О 14.30 він навіть запропонував полякам тимчасове перемир’я. Під вечір полковник несподівано повідомив Костя Левицького (керівника уряду ЗУНР) про намір здати Львів. Більшість старшин висловилися проти цього. Але командувач наполягав на своєму, обіцяючи якнайшвидше повернення столиці. Він не знав, що саме в той момент генерал Болеслав Роя прийшов до згоди із Токаржевським припинити наступ, чекаючи на допомогу. Та наказ про відступ українські частини уже отримали. Чимало старшин і стрільців, особливо з тих підрозділів, які міцно утримували свої позиції, сприйняли цей наказ як зраду. Як зазначалося, поляки теж готувалися до відступу.

Тож евакуація українського війська зі Львова пройшла без перешкод до ранку 22 листопада. Разом з військовиками увечері 21 листопада, через Красне–Золочів, до Тернополя виїхали Державний Секретаріат та інші установи ЗУНР, за винятком групи громадських діячів, які мали захищати права українського населення галицької столиці.

22 листопада польське військо зайняло увесь Львів. Багатьох українських діячів, що не встигли евакуюватись, було інтерновано. У північних дільницях міста польські вояки та міське шумувиння організували єврейські погроми, під час яких було вбито 73 мирних мешканців, ще 433 особи важко поранено».

Спомини отця А. Базилевича, духовника Українських Січових Стрільців про листопадові події у Винниках і околицях:

«Вже 2-га вночі (22 листопада). Ми взяли напрям вулиця Академічна, Чортківська скала, Лисиничі. Ніхто не знав Львова, бодай околиці. Йшли на сліпо і зайшли десь, де годі було фірам переїхати… По 6-тій рано опинився я в Лисиничах і зайшов до священика Оляновича. Тут переспав я три години мертвецьким сном. Священик приймав всіх, що приходили до нього, старшин і вояків. Около 11-ої подався я у Винники і прийшов там за годину. Тут безлад. Крім Українських Січових Стрільців і військових частин під проводом Газдейка, Рудницького Івана і високого четаря Левицького, все проче йшло юрбою. Старшини, підстаршини, мужва стояли і чекали. Над’їхав польський панцирник і зачав обстрілювати Винники із скорострілів. Великий переполох, вояки врозтіч. Ми всього не бачили, бо зайняли фабрику тютюну І та ІІ поверх і зачали з крісів стріляти на панцерник. Це були курені Микитка і Билинкевича. Я був при 6-ій сотні Дзюбака в партері, дім заслонював нас від панцерника. Не вспіли ми розвипутись, коли одержали огонь в плечі. Стріли ззаду падали з ліса, противного від Львова. Шлях опанований панцерником спереду. Отже, треба взад перебитися. Дзюбак каже: «Мусимо перебитись, або я собі в лоб дам. Інакше поляки переріжуть нас». Хлопці подались за ним на Винники скоком, як сернюки.

Критикують за найменший уривок, бо вогонь з двох боків. Були б вигинули всі від наших різних куль, бо з лісу не стріляли поляки, але свої, що скорше втекли наперед. Стріляли на тих, що хотіли боронити Винник. Билинкевич пішов з вояками висадити шини, щоб панцерник не вернувся до Львова. Але ж зрозумів небезпеку і втік. Настав спокій.

О годині 3-ій з полудня вийшов я пішки з Винник, щоб найти обоз і мого чуру з церковними речами. Багато вояків вертало у Винники, завертані польовими жандармами, а ще більше стрінув я тих, що перші дали ногам знати. По дорозі полишали кріси, наплічники. В однім місці розсаджували вояки шлях ручними гранатами на приказ Стефанова. Утікачі почули гук: «Польська артилерія б’є» і втікали дальше.»

23 листопада польське військо зайняло Винники, але не надовго. Вже між 6 і 8 грудня УГА вибиває поляків з міста.

Сотник Осип Букшований із січовиками,зібравши свої боєздатні сотні,зі Львова не відступив. Він, з власної ініціативи, зайняв оборону приміської лінії Підбірці–Лисиничі–Винники–Чишки і перекрив залізничні шляхи Львів–Підгайці, Львів–Красне. Завдяки січовикам і численним стихійним бойовим групам навколо Львова одразу ж почав формуватися фронт.

19 березня 1919 р. польським військовим судом на кару смерті через повішення були засуджені: «Юліан Саламонович, народжений 17 березня 1898 р. у Винниках, мешканець Львова, греко-католик, син Томи і Анни, стану вільного, помічник теслі, без маєтку, некараний, і Михайло Фолис, народжений 21 серпня 1892 року в Скнилові, греко-католик, вільного стану, син Йосифа і Анни, господар, закінчив агрономічні курси, власник реальності, некараний». У звинуваченні вказувалось, що «... у Львові підчас польсько-українських боїв, тобто від початку грудня 1918 до 11 березня 1919, стан і розміщення, сили і переміщення польської армії та інші предмети озброєння тієї ж у тій цілі досліджували, щоб про них дати знати ворожій українській армії, і очевидно її про це повідомляли, а також, що в обложеному Львові збирали людей, зброю і амуніцію, щоб в порозумінні з облягаючими Львів українцями у відповідний час вдарити в тил боронячих Львів польських військ, щоб тими діями спричинити шкоду польській армії, натомість допомогти армії противника...». Внаслідок «помилування» кара смерті через повішення була замінена їм розстрілом. Страту виконано на Цитаделі в присутності о. Євгена Дудикевича, пароха церкви свв. Петра і Павла. Розстріляних поховали у спільній могилі на 38 полі Янівського цвинтаря, де невдовзі було встановлено дубовий хрест і насипано невеликий курган. На тому ж полі був похований розстріляний 27 червня 1919 p. четар Українських Січових Стрільців Роман Шевчук.

16 квітня 1919 р. поляки в друге здобули Винники і Чортову скелю, на якій були позиції артилерії УГА.

Так поразкою ЗУНР і її молодої армії закінчилася перша фаза дев’ятимісячної українсько-польської війни. Ще багато пролилося крові в цій війні. Багато виниківчан не повернулося додому. Але життя вони віддали не даремно – Україна стала незалежною. Ми повинні завжди пам’ятати наших земляків, що самовіддано за неї поклали життя. Ось список винниківчан, що загинули або померли під час І світової війни і в час визвольних змагань 1918 – 1921 рр.

Під час першої світової війни загинули як члени Легіону Українських Січових Стрільців: Швець Григорій, Губка, Домазар Теодор, Пивовар Дмитро, Філь, Шустер Дмитро, Шустер Теодор, Олексів Василь (помер у Винниках), а в інших формаціях австрійської армії загинули: хорунжий Ординець Михайло, Ціньовський Володимир, Коваль Омелян, Партика Омелян, Курчак Дмитро, Ханас Григорій, Хома Йосиф, Вислобоцький, Грицай Григорій, Дмитерко Філомен, Гуль Григорій і Гуль Теодор (обидва сини Василя), Голіян Василь (син Андрія), Голіян Ісидор, Весна Павло, Врецьона Іван, Врецьона Михайло, Врецьона Григорій, Влох Омелян (помер в Ростові Н/Д) та інші.

Загинули у Визвольній боротьбі як члени Української Галицької Армії: Врецьона Філомен, Олексів Яків, Вовків Євген – в боях на Персенківці набрався тифу і помер у Винниках; Вовків Олекса, повертаючися з австрійської армії, був побитий поляками і помер у Винниках – обидва сини директора школи; брати Саламоновичі були розстріляні поляками під час боїв за Львів; Врецьона Юрій (дяк) був замордований поляками як полонений; Врецьона Теодор був розстріляний більшовиками. І це далеко не весь список.

Слава Україні і вічна пам’ять Героям!

 Андрій Байцар, Доцент ЛНУ ім. І. Франка, депутат ВМР
1 листопада, святкуємо 94-у річницю Листопадового чину

Читайте також:
Коментарі
avatar