Винники сакральні: Церква Воскресіння Господнього (1842р.)
03.11.2012

Церква Воскресіння Господнього
Цього року винниківська громадськість відсвяткувала 170-річчя Церкви Воскресіння Господнього. Історія цього храму нероздільно пов’язана з долею нашого міста і винниківських українців.

Церква Воскресіння Господнього (1842 р.) – перша згадка датується 1515 р. і походить з податкового реєстру. У ньому відзначено лише, що в селі, яке було власністю пана Ваника, місцевий піп був змушений сплачувати 15 грошів річного податку. На жаль, нічого не можна сказати про вигляд першої церкви і навіть про її посвяту. 1578 р. священник Винник сплачував вже 1 золотий податку.

На початку XVIII ст. парафія Воскресіння Господнього у Винниках належала до столових маєтків львівської катедри. Як подає у своєму акті візитації місцевої церкви, складеному 3 лютого 1765 р., о. Микола Шадурський, винниківська церква була збудована з соснового гибльованого дерева на дубових підвалинах, вкрита гонтами, всередині з підлогою з тертиць укладаною. Над її навою здіймався один чотирибічний верх.

Ще 1810 р. цісарсько-королівське Будівельне управління виготовило проект, чи як тоді казали абрис на будівництво нового мурованого храму. Були замовлені столярські вироби - тринадцять вікон, четверо дверей, зі слюсарної роботи окуттям вікон і дверей з замками, трьома залізними ґратами до вікон, хрестом на дах, які віддали на тимчасове зберігання в домініяльний склад. Але через початок австрійсько-французької війни з Наполеоном Бонапартом, декретом намісника Га¬личини 1813 р. будівництво було зупинене. Стару дерев'яну дзвіницю розібрали 1815 р.

1816 р. новопоставлений галицький митрополит Михайло Левицький зобов'язав громаду продовжити будівництво.

Михайло Левицький (16 серпня 1774 р., Ланчин, Надвірнянський район, Івано-Франківська область - 14 січня 1858 р., Унів, Перемишлянський район, Львівська область) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 8 березня 1816 р. - Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. У 1815 р. (за іншими даними в 1816 р.) М. Левицький видав «Катехізис», а згодом у 1816 р. «Буквар славенського язика». Обидві книги були надруковані зрозумілою для простого народу українською мовою в Будапешті. Автором обидвох книг був І.Могильницький. Під час Революції 1848—1849 рр. в Австрійській імперії підтримав створення Головної Руської Ради, заохочував духовенство до праці над просвітою народу, виявляючи, однак непослідовність у ставленні до інтриг польської політичної верхівки.

За сприянням митро¬полита Михайла Левицького львівське Будівельне управління виготовило новий проект. Ймовірно, автором цього нового проекту був український архітектор чеського походження Йосиф Вандрушка (1792 р., березень – після 1863 р.), який спроектував понад десять храмів в Галичині. Всі його про¬екти були базовані на типових терезіянських зразках, затверджених до обов'язкового застосування ще австрійською імператрицею Марією Терезією в середині XVIII ст. Правда, треба відзначити, що в двох випадках – в Янові та Винниках, Вандрушка відійшов від типових зразків, віддавши належне українському традиційному сакральному будівництву. В цих обох випадках нава була за¬проектована ширшою, ламаючи план типового однонавового базилікового терезіянського храму.

У 1827 р. церква Воскресіння Господнього вже хилилася до упадку.
Будівництво нової церкви тривало довго і щойно 1842 р. відбулося освячен¬ня нового мурованого храму.
Архітектура церкви витримана в класицистичному стилі.

1903 р. у церкві встановлений різьблений і позолочений чотириярусний іконостас рядової побудови. За побудовою та характером різьби і малювання іконостас дуже подібний до іконостасу Станіславівської катедри, ікони для якої написали Юліян Макаревич та молоді ще тоді Модест Сосенко та Антін Манастирський.

Юліан Макаревич (1854 р.–1936 р.) — україський художник та реставратор. Народився в с. Верхнє Синьовидне (тепер Сколівського р-ну Львівської обл). Вивчав архітектуру у Львівській політехніці. З 1878 р. по 1879 р. навчався у Віденській академії мистецтв (майстерня С. Гріпенхерла), а потім у Мюнхені та Римі. Вивчав техніку настінного живопису і можливості її реставрації. Відвідав Грецію, Єгипет і Константинополь.

Творчий доробок ( участь у реставрації):
Львівського єзуїтського костелу в 1879 р.
Іконостаса з церкви Зішестя Святого Духа в Рогатині в 1880-х рр.
Фрескових розписів Ягеллонської каплиці на Вавелі в Кракові.
Фресок замкової каплиці Святої Трійці в Любліні.
Фресок в Кафедральному соборі в Сандомирі.
Іконостаса із церкви Возджвиження Чесного Хреста в монастирі Скит Манявський (Богородчанський іконостас (1883–1885 рр.).

Творчий доробок (як художник-монументаліст):
Настінні розписи в приміщенні Наукової бібліотеки Львівського Національного університета ім. І. Франка на вул. Драгоманова, 5, виконані в 1904 р.
Участь у оздобленні комплексу монастиря кармеліток босих у Львові (тепер українська греко-католицька церква Св. Климентія-Папи,). Ним виконано зображення св. Терези з Авіля і св. Івана Хрестителя на бокових рухомих крилах головного вівтаря храму (1890-ті рр.).
Автор проекту вітражів «Святі Костянтин і Олена» та «Христос і Святий Дух» для Латинського кафедрального собору у Львові (1890-ті рр.).
Автор настінних розписів в греко-католицькому кафедральному соборі в Станіславі (1899-1905 рр.).
Член конкурсного жюрі проектів пам'ятника Адаму Міцкевичу у Львові (1899 р.).
1904-05 рр. проводив реставраційні роботи в каплиці Св. Хреста на Вавелі в Кракові.
1921 р. виконав розписи на тему Св. Мартина та Св. Роха в парафіяльному костелі Св. Роха містечка Слоцін, біля Жешова.
1925-27 рр. виконував розписи в костелі Св. Станіслава в містечку Бжесть Куявський.
1934 р. керував реставрацією вівтаря Віта Ствоша в Маріацькому костелі в Кракові.

І в теперішньому винниківському іконо¬стасі намісні ікони Христа, Богородиці та Св. Миколая, ікони апостольського ряду та Деісус виказують руку вправного маляра-академіста. Підпис на намісній іконі Христа «ІМ» в лівому нижньому куті та «1903» в правому засвідчує маляра та час постання іконостасу. Ініціали ІМ можна відчитати як Іуліан Макаревич, так писали наші деякі предки, що притримувалися так, званого «язичія».

Натомість ікони празничкового ряду та намісна ікона Св. Івана Хрестителя вказують на пензель новатора-модерніста, яким був Модест Сосенко.

Модест Сосенко (28 квітня 1875 р., Пороги, Богородчанського району, Івано-Франківської обл. — 4 лютого 1920 р., Львів) — український художник-монументаліст.

Народився в сім'ї священника, пароха с. Пороги Данила Сосенка. Вчився у Краківській Школі Мистецтв (1896 — 1900 рр.), та завдяки фінансовій підтримці митрополита А. Шептицького в Мюнхенській Академії (1901 —1902 рр.) і в Національній Школі Мистецтв у Парижі (майстерня Леона Бонна; 1902 — 1905 рр.); з 1908 р. жив у Львові. З 1907 р. працював реставратором в Національному музеї у Львові. Під час І світової війни був мобілізований до австро-угорської армії, брав участь у військових діях.

Творчий доробок:
Портрети: Атанасія Шептицького, Володимира Шухевича, «Портрет дівчини» (1912 р.), «Автопортрет» (1915 р.).
Побутові картини: «Хлопець обідає», «Розмова», «Діти на плоті» (1913 р.), «Трембітарі» (1914 р.), етюди нар. танців.
Пейзажі: Парижу, Карпат, Південної Далмації, «Рання весна на селі» (1903 р.), «Будуа в сонці» (1918 р.).
Монументальні декоративні розписи Музичного Інституту ім. М. Лисенка у Львові, виконані головним чином за мотивами полтавських гаптів та з зображеннями народних музикантів.
Поліхромії церков: у Підберізцях біля Львова, Печеніжині, Рикові, Більчі Золотому, Золочеві, Товмачі, Славську; проект поліхромії Волоської церкви у Львові.

У своїх творах, особливо на релігійну тематику, М.Сосенко намагався синтезувати старі візантійські основи малярства з сучасними йому мистецькими досягненнями і був новатором у цій ділянці.

Антін Манастирський (2 листопада 1878 р., Завалів, Підгаєцького району Тернопільської області — 15 травня 1969 р., Львів) — український художник, живописець і графік. До найкращих творів у портретному жанрі слід віднести полотна: «Портрет матері», «Портрет тестя», «Портрет Т. Г. Шевченка», «Автопортрет», «Запорожець», «Паламар», «Дідусь із Смерекова». Велику популярність мали і його твори: «На водопої», «На могилі», «Ой під гаєм, гаєм», «Прощавайте, товариші», «Вчора і сьогодні», «Розвідники» та багато інших. Це — значний доробок А.Манастирського, але є у нього і роботи присвячені духовному мистецтву. У національному заповіднику Давній Галич є відреставрована Успенська церква, іконостас якої виконаний Манастирським. Понад дві тисячі робіт у спадщині цього митця.

Стіни винниківської церкви вкриті орнаментальними розписами 1930-х рр., неодноразово поновлені і доповнені постатями святих. На початку ХХІ ст. орнаментальні розписи замалювали (під час ремонту церкви) і тепер їх можна побачити лише на світлинах.

Цінним свідченням національної свідомості мешканців Винник початку XX ст. є встановлена в церкві пам'ятна таблиця з написом: «1811- 1911. Памяти о. Маркіяна Шашкевича поета подвижника і вістника відродження Галицької України-Руси. Винницкі українці».

Поруч з церквою стоїть мурована стінна дзвіниця, зведена 1925 р. Цікавинкою її є балкон з кованими ґратками в центральному арковому прорізі для дзвону. У 2005 р. біля церкви, у парку, була встановлена і освячена фігура Божої Матері (меценати – Голіян Б., Голіян О., Наставський О.).

У 1780 р. священиком був Василь Розольський, до 1836 р. – Дуткевич. З 1836 р. – Іван Сімаковський, який збудував муровану церкву. Після о. Сімаковського, з 1849 р. до 1890 р. парохом церкви був о.С. Хомінський. У 1889 р. митрополит Сильвестр Сембратович рукоположив Григорія Гірняка (1865-1945 рр.) на священника. Відразу після висвяти о. Гірняка призначено сотрудником старенького пароха о. Стефана Хомінського (1815-1890 рр.). З 1894 р. о. Гірняк вже – парох і залишився ним аж до смерті в 1945 р. Винники були першим і останнім місцем його праці, яка тривала 56 років.

Крім настоятельства о. Гірняк займав ще й інші церковні сани: був членом Архієпархіального церковного суду, парохом – консультантом Митополичого Ординаріату, членом управи священицького вдовосиротинського фонду, почесним крилошанином Митрополичної Капітули, Винниківським деканом. Отець Гірняк представляв українське населення в Громадській раді Винників, а також у повітовій раді. Займаючи високі церковні посади, о.Г.Гірняк багаторазово зустрічався і спілкувався з митрополитом Андреєм Шептицьким.

Помічниками (сотрудниками) о. Г,Гірняка були: о. Іван Шулим (1932-34 рр.), о. Антін Поточняк, о. Д. Бобовник і катехит о. Богонюк, священник родом з Винник – о. Григорій Стасишин. Дяком був Петро Врецьона, диригентом Василь Согор, а пізніше Є. Шпаковський, паламар Тимотей Коваль, грабар – Іван Лоза. З 1940 р. (до арешту в 1947 р.) парохом був Антін Поточняк, який не зрікся рідної віри і не перейшов у московське православ’я (був закатований у 1984 р. у Львівській в’язниці). Винниківська церква, як греко – католицька, проіснувала до 1947 р., а пізніше на деякий час була закрита.

Відновлення у 1989 р. винниківської греко-католицької громади пов’язано з о.Петром Паньківим. Перша святкова літургія відбулася на Різдво 1990 р. До 1996 р. сотрудником при о. П. Паньківу був старенький отець Володимир Мороз (багато років провів у радянських концтаборах, але так і не зрікся своєї рідної Віри). Після смерті о. Володимира Мороза в 1996 р. до Винник був направлений о. Михайло Дроздовський (дияконське і священницьке звання отримав від Блаженного Мирослава-Івана Любачівського). У Винниках він був відповідальний за катахичне навчання і віце-деканом Винниківського деканату (2004 р. емігрував до США); з 2008 р. – парох парафії Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ (м. Парма). На сьогоднішній час сотрудниками о. П. Паньківа є – о. Орест Чекан (з 2003 р.), о. Роман Яцик, о. Володимир Мазур.

Дяком-регентом у церкві був до 1996 р. Стефан Сус. З 1996 р. – по теперішній час дяком-регентом є Зеновій Грисьо (1993-1996 рр. був помічником Стефана Суса).

З нагоди святкування 170-ї річниці посвячення храму Воскресіння Господнього, що відбулося 10 червня 2012 р., у м. Винники завітав Високопреосвященний Владика Ігор – Архиєпископ і Митрополит Львівський. Перед Святою Літургією Владику Ігоря (Возьняка) зустріли хлібом-сіллю. Парохи храму запросили Владику благословити присутніх парафіян і гостей та провести Святу Літургію.

 Байцар Андрій, Доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР
Цього року винниківська громадськість відсвяткувала 170-річч

Читайте також:
Коментарі
avatar