Винники сакральні: Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (1766р.)
09.11.2012

Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці у Винниках
фото: ukrainaincognita.com
Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці та дзвіниця – належать до пам’яток архітектури XVIII –XIX ст. Костел розташований у центральній частині Винник, на південь від магістральної дороги, що проходить через місто, в наріжнику вулиць Т.Шевченка та Львівської у глибині ділянки, на схилі г.Лисівка.

Будівництво костелу у Винниках почалося у 1738 р, і тривало до 1766 р., бо власне в тому році до нього перенесено чудотворну ікону.

Початки винниківського костелу пов’язані з культом ікони Матері Божої Винниківської. Винниківський образ Божої Матері є однією з копій Ченстоховської, зробленої, на думку польського дослідника Петра Красного, перед урочистою коронацією Белзької (Ченстоховської) у 1717 р., бо на ній намальована корона вже Владиславівська, а не папська - Климентіївська.

Історична довідка:
Белзька, або Ченстоховська чудотворна ікона Божої Матері, за переказами, була намальована євангелістом Лукою в Єрусалимі у Сіонській горниці, де відбувалась Тайна Вечеря (пам'ять 18 жовтня). У 66 – 67 рр., під час навали римських військ під керівництвом Веспасіана і Тита, християни втекли у містечко Пеллу. Разом з іншими святинями вони зберігали у печерах і образ Богоматері. Цариця Олена, мати візантійського імператора Костянтина у 326 р., привезла цю ікону з Єрусалима до Константинополя. Як потрапила святиня до Белзу — невідомо. За однією версією, її безпосередньо отримав із Константинополя король Лев, згідно з іншою — вона спочатку була в Болгарії, Моравії та Чехії, а потім дісталась українському королю Леву. Він помістив чудотворну ікону в замкову церкву в Белзі.

У хроніці львівських вірменських бенедиктинок є згадка, що 1736 р. ця ікона, що перебувала в господаря Нікеля, плакала кровавими слізьми. Дідичка Винник Маріанна з Потоцьких Тарлова взяла цю ікону і помістила її в палацову каплицю, а через великий наплив відвідувачів, у 1738 р. виділила кошти на будівництво костелу. Львівський латинський архиєпископ Миколай Вижицький (1733-1756 рр.), після дослідження, признав ікону чудотворною.

У 1766 р. храм було нарешті збудовано, чудотворний образ перенесено до нього, і при допомозі Львівського архієпископа Сєраковського у Винниках виникла парафія, яку обслуговували до 1784 р. отці піяри. У 1785 р. авсрійська влада реквізувала золоті та срібні прикраси чудотворного образу.

За легендою, оригінал хотіли забрати гусити і не змогли, тому один з них вдарив шаблею, від чого зразу помер, але шрам на обличчі Марії залишився. Є він і на винниківській копії, що видно на фотографії початку ХХ ст. з книги Фридриха. Друга фотографія з 1927 р. представляє зовсім інше зображення, іншу раму, барокові стилістичні риси і поворот голови замість анфасного. Виходить, що образ був перемальований, поміщений в нову раму та оздоблений новими ризами з орнаментом. На деяких з численних копій був напис польською мовою: «Під Твоєю охороною ховаємося». Красний пише, що після II світової війни цей образ з костелу передали до Винниківської греко - католицької церкви. Ксьонз Владислав Пельц передав на збереження священику А.Поточняку. Тепер у церкві в лівому вівтарі є невеликих розмірів копія Ченстоховської ікони, зроблена оліографією на дикті невеликих розмірів, з іншими ризами і без напису, тобто, одна з серійно тиражованих копій. За свідченням п. Дарії Бреславської, ікону з костела перевезли в костел у Тжебницю коло Вроцлава.

Архітектура. За планувальною структурою костел – прямокутний у плані, однонавний, загального типу (нава (від лат. navis — корабель) — поздовжня або поперечна частина простору церкви , розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою).Головна нава умовно поділена на три частини – приміщення первісного притвору з хорами, влаштованими на рівні другого ярусу, власне нава, та однакової ширини з нею, пресвітерій, відділений від нави лише однією сходинкою. Головна нава храму перекрита трьома пряслами хрестових склепінь, хори – бочковим склепінням. Від сходу до костелу примикає, прямокутна у плані, захристія, від заходу – невелика ризниця, від півночі прибудований прямокутний у плані притвір (усі три приміщення перекриті плоским перекриттям). Костел накритий трьохсхилим дахом, на гребні котрого височить струнка барокова сигнатурка. Нижчий від основного об’єму притвір накритий двосхилим дахом. Чільні фасади костелу та притвору завершуються відповідно бароковим та необароковим фронтонами. Фасади костелу декоровані пілястрами іонічного ордену, бароковими дзеркалами стін з прорізами вікон, декорованими білокам’яними профільованими обрамленнями.

Відомо також, що у 1795 р. костел був покритий гонтом, а фасади храму помальовані на червоно. Прибудований на початку XIX ст. притвір – реконструйований у 1889 р. Цього ж року була збудована стінова дзвіниця
( тодіж костел і освятили під титулом Успіння Пресвятої Діви Марії ).

Пам’ятка, в цілому, розташована на високому цоколі, викладеному з білокам’яних блоків. Вхід до храму влаштований по зовнішніх відкритих сходах, розташованих на центральній осі костелу та огороджених балюстрадою.

Інтер’єр храму. В інтер’єрі храму зображене малярство XVIII – XIX ст. Впродовж 30 років тривало впорядкування внутрішнього убранства костелу - малювання стін та склепінь, влаштування головного та бічних вівтарів, амвону (амвон (грец. — підвишення) — у ранньохристиянській та візантійській церкві одна з кафедр, на якій здійснюються окремі елементи богослужіння, виголошуються проповіді; розміщувалась на боці хору під куполом).

Первісне малярське оздоблення інтер’єру, найвірогідніше, мало постати в 50-х чи 60-х роках XVIII ст., тобто за часів розквіту львівської школи костельного монументального малярства й належить до своєрідних прикладів відповідного мистецького напряму. Ініціатором розписів, найправдоподібніше, мав бути сам фундатор костелу – львівський єпископ–суфраган С. Гловіньський. Розписи вірогідно виконанні не пізніше як 1758 р. На це вказує насамперед згадка про надання єпископа для львівської колегії піярів, де згадано про забезпечення пароха костелу в Винниках та його зобов’язання відправляти щотижня дві меси за душу С.Гловінського.

Стіни були декоровані іонійськими пілястрами (пілястр (фр. pilastre) — плоский виступ в стіні будівлі, який зовні має ознаки колони ), вікна прямокутні. З західної стіни аркадова ніша для органа. Портал в середині передстінка мав декорацію з герограмою «Марія в славі» та два герба «Пілава» і «Шренява» (Мати Маріанни Потоцької Христина Любомирська мала цей родовий герб). На фронтоні була герограма ІНЗ, а з боків - декоративні вази. Вежичка у формі бані оббита бляхою з глорієтою, увінчаною хрестом. Бічні вівтарі з позолоченого дерева зображували Св. Антонія і образ Божого Серця, а на засові - олійні зображення Св. Йосифа та Стигматизацію Св. Францішка. Є в костелі епітафія з написом: «Тут лежить серце Едварда Братковського, підкоморого Августа III, короля польського і електора саського, старости, а потім дідича миклашівського. Помер у 1778р». Коли померла і де похована фундаторка костелу, не відомо.

У 1912 р.був проведений ґрунтовний ремонт костелу. До цього часу слід також віднести існуючий розпис храму, що був накладений на стінові розписи другої половини XVIII ст.

У 1912 р. за описом навколо ніші були фрески, що зображували Давида, Св. Луку та двох ангелів. На східній стіні нави - Св. Родина, а з боків - страсті та Св. Катерина Олександрійська. На західній стіні - Ян Непомуцен та ще два святих, а в стюкових рамах зі сходу був Спас, а з заходу - Матір Божа. На склепінні - євангелисти та символи семи дарів Св. Духа.

У склепінні вівтарної частини (презбітеріуму) вміщено Вознесіння Богородиці. Сюжет відтворено у максимально скороченій редакції, внаслідок чого виявилася повністю опущеною, традиційна для іконографії цієї історичної новозавітної сцени, приземна частина композиції з апостолами при порожньому гробі – зображено лише саму постать Марії із розкинутими врізнобіч руками. Богородиця одягнута в рожеву туніку, з боків обрамлену багатими складками голубого плаща, докладніше розмальованими при правому боці, де знизу вони частково перекривають постать, утворюючи на правій стороні фігури довгий гострий кінець, наділений характерним пізньобароковим завершенням. Обрамлена складками плаща «злітаюча» постать у характерному бароковому русі з піднятою догори головою відзначена своєрідно вираженим вертикалізмом, тоді як сама площина поля, на якій вміщено зображення, горизонтально розтягнута впоперек склепіння. Цій протяжності відповідає жест широко розведених рук Богородиці, покликаний також акцентувати рух. Чималий вільний простір обабіч фігури заповнюють численні клуби хмар, поміж якими з кожного боку вміщено по парі невеликих херувимів з темними крилами. За фігурою Богородиці роз’яснене жовте (золотисте) небо, на тлі якого виділяються широкі світліші, розширені назовні, промені сяяння навколо голови. У сегменті стелі над вівтарною стіною з-за хмар над головою Богородиці злітає голубка святого Духа. Бокові сегменти склепіння від зовнішніх стін вміщують на хмарах по одному ангелу навколішки, скерованому до вівтарної стіни.

Склепіння нави, відповідно до пропорцій самої споруди, розділене на дві частини й має однорідну, проте скромніше розроблену програму. У сегментах від бокових стін на тлі стилізованих картушів знаходяться зображення, вміщених при декоративно потрактованих колонах, чотирьох євангелистів з їхніми символами. Від сторони вівтаря з півдня знаходиться євангелист Йоан з орлом, а з півночі – євангелист Матвій, відповідно з боку хорів від півночі євангелист Лука з тельцем, а від півдня – Марко з левом. Фігурні картуші з ними обведені вузьким білим обрамленням, при зовнішніх кутах доповненим світло-сірими декоративними орнаментальними формами із застосуванням скромно розбудованих стилізованих рослинних мотивів.

За стилем костел наближений до т.з. чеського радикального бароко. Подібний костел є в селі Наварії, також започаткований у 1738 р., як перша споруда пізніше знаменитого архітектора Бернарда Меретина (Собор св. Юра у Львові, ратуша в м. Бучачі та ін.). Вчені припускають, що костел у Винниках також будував Меретин, хоча немає документального підтвердження, крім того, що цей будівничий працював для Гловінського у Винниках. Схожі храми є і в Городенці, Годовиці, Тернополі, побудовані пізніше.

Бернард Меретин (нім. Bernard Merettiner, кінець 17 ст. — 3 або 4 січня 1759 р.) — архітектор німецького походження. Споруди Меретина виконані в стилі пізнього бароко та рококо з елементами класицизму, пристосованому до українських традицій. Показовим для еволюції стилю майстра є Городенківський костел, на котрому архітектор застосував ряд прийомів, розвинутих в подальшому у головному своєму творінні — соборі святого Юра.

Творча спадщина. Сакральні споруди:
Собор св. Юра у Львові — найвище досягнення майстра. Рококовий ансамбль світового мистецького рівня, належить до найкращих зразків рококо в Україні. Будувався в період з 1745 по 1770 рр.
Перебудова монастиря місіонерів при колишній вірменській церкві Святого Хреста у Львові (1744 р., нині вулиця Замарстинівська, 9).
Перебудова костелу і монастиря сакраменток у Львові (провадив роботи у 1744 р.).
На замовлення Потоцького керував закладенням фундаментів василіянського монастиря у Бучачі (1751 р.).
Два храми у Городенці: Церква Успіння Діви Марії і Костел Непорочного Зачаття Діви Марії (1745—1760 рр.).
Перебудова костелу в с. Наварія під Львовом (1740—1748 рр.).
Реконструкція після пожежі 1748 р. костелу тринітарського монастиря( вул. Краківська, Львів).
Костел усіх святих у с. Годовиця (1758 р.).
Перебудова костелу монастиря кармеліток взутих у Львові (1743—1759 рр.).
Костел Воздвиження Чесного Хреста у Берездівцях (1771 р.).
Костел в Лопатині (1772 р.).
Парафіяльний костел Матері Божої в Коломиї на вул. Мазепи, 93 (1759—1775 рр.).
Костел у Буську (1780 р.).

Збереглися у Державному архіві також листи – звіти, та поточна документація функціонування костелу в австрійський період, що велася німецькою та латинською мовою. Тут бачимо інвентар костельний, надбання, рахунки з прибутків, оплати за шлюби, тощо. Після піярів ксьондзами в костелі були: Цибінський (1816 р.), Скжитовський (1851 р.), Польц (1862 р.). Наступний ксьондз Бенедикт Банах (1862 р.) ховає померлого греко - католика у січні 1890 року, коли захворів священик Хомінський. Серед прихожан костелу бачимо прізвища з церковних метричних книг - Місько, Кіяк, Сидорко, Врецьона, Данилишин, Капарник. Це було вже наприкінці XIX ст., але конфронтації релігійної в той час не було.

У 1896 р. ревізія зауважила брак костельної ощадної книжки Галицької каси ощадності у Львові за №205311 при відході цього року ксьондза Банаха на пенсію, через що він мав клопоти, бо цей фонд був призначений для убогих. Є звернення до каси, щоб виготовили дублікат цієї книжки, але врешті книжка віднайшлася. Після Банаха недовго службу правили Матеуш Срока, Якуб Полєк та вже згадуваний Владислав Пельц. В кінці ХІХ ст. згадується понад 50 прізвищ парохіян костелу з Винник та сусідніх сіл.

Після закриття храму у 1946 р., оригінал ікони Матері Божої Винниківської пропав. Частина рухомого майна костелу була перевезена до польських містечок - Ланьцута та Вінова.

Від часу виселення польського населення костел використовувався як склад. Щойно у березні 1993 р., після від¬новлення і освячення, костел знову став служити віруючим римо-католицького обряду.

 Байцар Андрій, Доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР
Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці у Винниках

Читайте також:
Коментарі
avatar