Природа Винник і околиць
04.12.2012
Територія Винник та околиць знаходиться на межі Грядового Побужжя і Давидівського пасма.

Грядове Побужжя

Грядове Побужжя (інша назва - Пасмове Побужжя) - південно-західна частина Надбужанської котловини (частина Малого Полісся). Розташоване на північ та схід від Львова. Характеризується наявністю ряду підвищень у вигляді пологих гряд.

Грядове Побужжя є відносно низинною областю, обмеженою досить урвистим уступом від Розточчя, Львівського плато і (частково) Львівського Опілля. Абсолютні висоти не перевищують 284м.

Грядове Побужжя є цілком оригінальним природнм ландшафтом лесового лісостепового типу із значною участю природних комплексів поліського типу (боліт і лук), які займають тут понад 30% загальної площі ландшафту.

Лесові природні комплекси пов’язані з грядами, що простягаються із заходу на схід паралельними смугами. Їх ширина від 1 до 4 км., а довжина понад 10 км. Вони піднімаються над долинами на 25-30 м, вершини гряд плоскі, злегка хвилясті, іноді круто обриваються до річкових долин.

Уцілому Грядове Побужжя складається з шести гряд, які простягаються від Розточчя в східному та південно-східному напрямах до долини Західного Бугу. З півночі на південь йдуть Смереківська, Куликівська (або Дорошівська) з Яричевським валом, Грядецька, Малехівська (або Дублянська), Винниківська і Дмитровецька (або Чижиківська) гряди, абсолютні висоти яких досягають 250-260 м, а відносні 20-30 м. Гряди поділені широкими (1-4 км) плоскими, частково заболоченими долинами з невеликими річечками і потічками.

Багато дослідників роблять висновок про постгляціальну природу цих долин, коли талі льодовикові води преливалися через низькі місця у вододілі Розточчя до басейну Західного Бугу. Польський геолог Ян Новак пояснював прямолінійні обриси гряд причинами тектонічного характеру. У підошві гряд залягають верхньокрейдяні породи. Іноді вони відслонюються на поверхні гряд (Куликівска гряда, на північний схід від Куликова). Але, як правило, на розмитій поверхні маастрихтських мергелів залягають четвертинні суглинки і супіски, які подекуди мають потужність більше 10 м.

У широкій долині Полтви (в околицях с. Кам'янополя) виділяється ерозійних останець — невисокий горб, на схилах якого трапляються глиби верхньоміоценового літотамнієвого вапняку і пісковику. Височина Кам'янополя була свого часу з'єднана з г. Чортова Скеля і через неї з Львівським плато. Пізніше, під дією невпинної ерозії, вона була відділена й у значній мірі зруйнована. Подібні процеси відбуваються і сьогодні з Чортовою Скелею.

На грядах Побужжя залюгають нерівномірно шаруваті сірі (іноді до жовтих) піскуваті глини і супіски. Складені вони переважно тонкою псаміто-пелітовою фракцією з домішкою лусочок слюди. У цьому горизонті знайдені зуби і окремі кістки мамонта, а також рештки дрібних ссавців льодовикового періоду (Погулянка, Пасіки, Голоско, Знесіння, Вулька). Вверх за розрізом сірі піскуваті глини поступово переходять у жовтуваті, а у покрівельній частині вони втрачають шаруватість і набувають обрисів типового лесу.

Більшу частину Винник і околиць займають Винниківська і Дмитровецька (Чижиківська) гряди. Дані гряди розділені долиною р. Маруньки (притоки Полтви). Північна частина Винниківської гряди розміщена між Кривчицями (тепер в межах Львова) та Винниками. Її схили асиметричні: південний, місцями крутий, порізаний ярами і балками, спадає до р. Полтви. Чижиківська гряда, що знаходиться між долинами річок Маруньки і Гончарської, розмежована долинами Чижиківського і Коп’ятинського потічків. Північний схил Чижиківської пологий, а південний крутий.

В основі цих гряд залягають верхньокрейдові породи, підняття поверхні яких переважно збігається з підняттям гряд. На крейдових мергелях лежать піщано-мулисті відклади і суглинки, потужністю в деяких місцях більше 10 м.

Поверхні гряд зайняті темно-сірими опідзоленими та чорноземами опідзоленими, дещо змитими грунтами, видолинки з чорноземно-лучними грунтами. Діброви, які були поширені на даних грядах в доагрокультурний період, майже цілком знищені, а на їх місці, як і на місці колишніх лучних степів, простягаються досить родючі орні землі.

Гряди переважно покриті мішаними лісами, що складаються з таких деревних порід: бука, дуба, граба з домішкою клена, явора, ясена, липи, берези. На більш при піднятих ділянках переважають бук та граб.

На Грядовому Побужжі поширені два типи місцевостей:

1. Місцевість слаборозчленованих лінійно-витягнутих гряд з сірими і темно-сірими опідзоленими легкосуглинковими слабозмитими грунтами, сформованими на лесах.

2. Місцевість міжгрядових понижень з близьким заляганням грунтових вод з лучно-болотними, лучними і дерновими грунами на алювіально-делювіальних відкладах під осоково-різнотравними луками.

Давидівське пасмо

Давидівське пасмо являє собою ніби південно-східне продовження Розточчя і має такі характерні ознаки:

а) різка асиметричність схилів; північно-східний схил утворює уступ, що круто спускається до Грядового Побужжя, тоді як південно-західний схил непомітно переходить у Львівське Опілля;
б) значні висоти, які перевищують місцями 400 м над рівнем моря;

в) значна лісистість, особливо північно-східного крутого схилу, з поширенням сосново-дубово-букових лісів на сіро-лісових грунтах.

Дискусійним є питання щодо виділення меж Давидівського пасма. Професор І. Бурачинський (Польща) і ряд львівських вчених (О. Федірко, В. Брусак та ін.) пропонують відносити розширену північну частину Давидівського пасма до Розточчя. Сюди входять останцевий горб - Високий Замок у Львові, височина Знесіння, Винниківський ліс з Чортовими Скелями і Медовою Печерою. Професор К.І. Геренчук (1972 р.) виділяє Давидівське пасмо в окремий однойменний природний район у групі горбогірно-лісових ландшафтів, для яких характерно глибоке розчленування поверхні, значні абсолютні висоти (350 – 400 м), малопотужний покрив лесових суглинків і значне поширення широколистяних лісів.

Давидівське пасмо місцями сильно розчленоване сучасними і давніми долинами, завдяки чому в межах Львова утворилися відокремлені масиви, такі як Кортумова, Княжа та Піскова гори, Знесіння.

Західна окраїна Винник займає східну частину Давидівського пасма. За морфологією це ерозійно-тектонічний уступ, який являє собою невисоке узгір’я, що починається з Високого Замку (Княжої гори) у Львові і простягається до Чортової Скелі й далі до сіл Гончарі та Під'ярків. Відроги Давидівського пасма включають декілька ерозійних останців.

Гора Високий Замок (413 м н. р. м.) — увінчана штучно насипаним конусоподібним горбом (36 м). Високий Замок має дві яскраво виражені структурні тераси, поверхня яких бронюється пластами твердих тортонських вапняків. Східніше розташована Піскова гора (або Гора Лева).

Гора Лева (388 м н. р. м.) - один із пагорбів Давидівського пасма, пам'ятка природи місцевого значення. Пагорб розташований неподалік від центру Львова, між вулицями Опришківською, М. Кривоноса і О. Довбуша. Являє собою денудаційний останець, що стрімко підноситься над навколишньою територією на кілька десятків метрів.

Це унікальна геологічна пам’ятка зберіглася завдяки тому, що кварцеві та вапнисті піски вкриті шаром щільного пісковика. Складається з пісковиків та піску (звідси й друга назва — Піскова гора).

На західному і (частково) північному боці пагорба є невисокі скелі. Його схили стрімкі, особливо північний та західний, місцями з урвищами.

Пагорб переважно незаліснений, лише його південний бік порослий деревами та кущами. На вершині встановлено металевий хрест, облаштовано оглядовий майданчик, східним схилом прокладено стежку зі східцями та (місцями) перилами.

Пагорб з прилеглою територією розташований у західній частині Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».

У минулому на горі Лева активно використовувалися піскові кар'єри, через що його висота з роками стала значно меншою. Однак завдяки рішучим протестам історика Ісидора Шараневича каменоломні на цій горі були ліквідовані.

Гору ще називають «Кальварія», а у XV—XVII ст. львівські міщани називали її горою Стефана.

На гравюрі А. Гоґенберга за рисунком 1607—1608 рр., автором якого вважають Аврелія Пассаротті, її названо: «гора Стефана, загально звана Левовою». Проте горою Стефана тоді офіційно мав би називатися невисокий горб над Стрільницею, бо від її підніжжя здійснювалось розмежовування земель (ланів), що належали місту.

Львівські міщани перенесли назву гори на 400 м далі, щоби трохи збільшити площу своїх володінь. І довший час їм вдавалося дурити королівських ревізорів.

Наступна за нею Вовча гора, яка височіє над будинком нинішньої обласної дитячої лікарні на вул. Лисенка (її ще називають Змієвою ). А далі на схід простягається плосковерха ділянка – Лиса гора. Протягом останніх сторіч її було знищено пісковими кар'єрами.

На південному сході, біля Винник відрог замикається лісистою Чортовою (Чатовою) Скелею, увінчаною оригінальними формами звітрювання верхньотортонських пісковиків у вигляді стрімких скель.

Висота Чортової Скелі – 414 м, це найвища точка Давидівського пасма. Дальше пасмо повертає на південь до г. Жупан (390 м), г. Шипшина (336 м), г. Лисівка (321 м) і далі дугою на схід до сіл Шоломия і Звенигород.

У районі Винник північно-східний схил утворює уступ, що круто спускається до Грядового Побужжя.

Загалом природні умови Давидівського пасма, як західної частини Подільської височини. є сприятливими для росту і розвитку лісової рослинності та вирощування змішаних високопродуктивних деревостанів.

Лісові насадження Давидівського пасма зростають на території двох лісництв двох підприємств лісового господарства Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства, зокрема: Винниківське лісництво (кв.6-24, 28-72, 84-86) ДП «Львівське лісове господарство» та Старосільське лісництво (кв.42) ДП «Бібрське лісове господарство». Однак соснові ліси розміщені лише на території Винниківського лісництва.

На території Давидівського пасма нараховується 2130,8 га лісових насаджень.

Давидівське пасмо характеризується багатими лісорослинними умовами – груди, які займають 1916,4 га (90 %) вкритих лісовою рослинністю земель. Тут успішно зростають мезотрофні та мегатрофні типотвірні деревні породи: бук європейський, дуб звичайний, вільха чорна, ясен звичайний.

На Давидівському пасмі в околицях Винник зустрічається різні типи лісів. Загалом на цій території переважають букові лісостани (62,5 %). Бук є тут найціннішою породою.

Букові ліси займають найбільш підвищені місця. Внаслідок густої крони в букових лісах відсутній чагарниковий ярус, а коли і зустрічається то слаборозвинений.

Трав’янистий покрив не рясний, включає в себе невелику кількість тінелюбних рослин. Світлолюбні рослини зустрічаються на окраїнах лісу і галявинах.

Значну площу займають насадження дуба звичайного (9,0 %) та граба звичайного (7,1 %).

Грабові ліси з домішкою бука займають тут нижній пояс, нижче зустрічаються дуб, береза. Верхній ярус у цих лісах займає бук, граб, чагарники відсутні, лише рідко зустрічаються поодинокі кущі ліщини, горобини, калини. В трав’янистому покриві переважає осока.

Грабово-букові ліси ростуть на сірих лісових грунтах. Підлісок представлений ліщиною, червоною калиною.

В цих лісах добре розвинений трав’янистий покрив, у ньому переважає червоно-синя медуниця, зозулин льон, жовтий медяник, дзвіночки, лісові ромашки, конвалія. В низовинах – папоротники, плавуни, лісова м’ята, мох.

Частка насаджень сосни звичайної становить 6,2 %. Соснові насадження в регіоні не є домінуючі та не формують загальної структури, однак їхнє екологічне, економічне та соціальне значення є важливим. Загальний запас соснових насаджень Давидівського пасма становить 48,30 тис. м3.

Визначне місце тут займають буково-соснові ліси. Поширені вони на слабопідзолистих піщаних грунтах. Ліси ці трьохярусні, у верхньому ярусі – сосна, у другому – бук , у третьому – дуб. Чагарники майже відсутні. Трав’янистий покрив рідкий, в якому переважає квасениця, з чагарничків – чорниця.

На Давидівському пасмі поширені три типи місцевостей:

1. Уступи височин з псевдотерасованими, ерозійними та гравітогенними формами і комплексом дернових та сірих лісових грунтів, переважно заліснені.

2. Полого- і спадистосхилові розчленовані пасма з темно-сірими лісовими грунтами і чорноземами опідзоленими поверхнево-оглеєними слабозмитими середньосуглинковими на лесоподібних суглинках, частково розорані.

3. Вузькі днища річкових долин з близьким заляганням грунтових і виклинюванням пластових вод з лучно-болотними, лучними і дерновими грунтами на алювіально-
делювіальних відкладах під осоково-різнотравними луками.

Андрій Байцар, доцент ЛНУ ім. І.Франка, депутат ВМР

Читайте також:
Коментарі
avatar